Обличие кріпосництва в романі Салтикова-Щедріна «Добродії Головлеви»

Розміщено ЗНО по географії в 25 марта 2013

Роман “Добродії Головлеви” замикав етап творчості Салтикова-Щедріна. Цей добуток і його тема сім’ї віз­никнули невипадково. Уже в середині 80-х років з’явився цілий ряд щедринских сатиричних добутків, які викривали дворянське буржуазне суспільство з його поняттями про сім’ю, соб­ственности. Проблеми сім’ї займали багатьох письменників.

Ця тематика затра­гивается Толстим у романі “Ганна Карі­ніна”, Достоєвським в “Братах Карама­зових”. Салтиков-Щедрін на прикладі панів Головлевих показав, як сім’я підривалася зсередини, поступово пре­обертаючись у ніщо. Маєток Головлевих не бідне, більше того, воно поступово багатіє, але це накопичення не ук­репляет сім’ю, а навпаки, способству­ет її розпаду. Між членами сім’ї рвуться родинні зв’язки, відносини між родителями й дітьми будуються на взаємній ворожнечі Всі діти із сім’ї Головлевих виховані в дусі нелюбові й постійних сварок. Главою сімейства вважається Орися Пе­тровна Головлева.

Це сильна й власт­ная жінка, що метою життя сде­лала накопичення. Життя її - це вічна погоня за грошима, лише за своїми підрахунками прибутку вона чувст­вует себе щасливої В Орисі Петров­ни не залишилося ніяких материнських почуттів. У дітях вона бачить тільки лиш­нюю тягар.

Порочне сімейне воспи­тание, при якому кожний намагався урвати шматок побогаче й пожирнее, ска­залось на дітях самим неблагоприят­ним образом, позбавило їх таких рис ха­рактера, як милосердя, доброта, ве­ликодушие. Матері зовсім не було справи до старшого сина, дочка вона згадувала лише тоді, коли бачила “двох щеняти”, як вона називала вну­ков. Смерть дочки для неї нічого не значила. Небагато іншим було отноше­ние до середнього сина - Порфирію. Вона його “не те щоб любила, а немов побаи­валась”.

Щось подібне вона испити­вала й стосовно власного чоловіка. Владимир Михайлович Головлев у вільний час займався тим, що писав вірші в стилі Баркова. Отноше­ния між чоловіками були досить своєрідними: “чоловік називав дружину “ведьмою” і “чортом”, дружина називала чоловіка “ветряною млином” і “безструнною балалайкою”". Старший син Степан закінчив курс в одній з москов­ских гімназій і надійшов в универси­тет. Грошей, які мати давала, хвата­ло йому лише на те, щоб не померти з голоду.

Він став чимсь начебто прижи­вальщика в багатих студентів і блазнем через пристрасть до дражніння. Імен­але Степан і охрестив Порфишу Иудуш­який. Після закінчення університету мати відправила Степана Впетербург. Почалися скитания. “Протекцій у нього не було, полювання пробити дорогу особистою працею - ніякий”.

Орися Петрівна по­пробувала влаштувати Степанка-Бельбаса в надвірний суд, але через три роки його вже там не було. І мати зважилася на надзвичайний захід: “викинула йому шматок”, тобто будинок у Москві. Будинок виявився незабаром проданий, і Степанко харчувався снача­ла в селян, потім змушений був вір­нуться кматери. Вчасно його віз­обертання це був хворий, осунувший­ся, байдужний до всього людина.

Його хвилювало тільки одне: чи буде мати давати на тютюн. У садибі йому чудилася труна. Для ради мати викликала сино­вий Степанка помістили у флігелі й так­чи йому батьківський засалений халат.

У житті Степана була порожнеча, нічим не заповнена порожнеча: “ранком він про­сипався зі світлом, і разом з ним про­сипалися: туга, відраза, нена­висть”. Один раз Степан спробував бігти, але його повернули. Умер він тихо й непомітно.

Так само тихо закінчив своє життя Па­вів. Йому теж “викинули шматок” - Вдубровне. Тепер там жила й сама Ари­на Петрівна разом із внучатами Анинькой і Любинькой. Павло Володимирович був у минулому офіцером.

Цей нічим не примітна людина боялася матір і ненавидів Иудушку. Незадовго до смерті Павла Иудушка став його наве­щать. Він почував себе вже хазяїном садиби Перед смертю Павло так чес­тил брата: “Кровопивец.

Мати по мирі пустив”. Та й сама Орися Петрівна ті­перь бачила в сині кровожера. Вона вже більше не була тої владної женщи­ний, що тримала в страху всі рє­мейство, для неї тепер “не істота­вало ні минулого ні майбутнього, а суще­ствовала тільки мінута, у яку стояло жити”. Самим яскравим у ро­мане виступає Порфирій.

“Порфирій був відомий у сімействі під трьома іменами: Иудушки, кровопивушки й від­кровенного хлопчика, прозваного так ще в дитинстві Степанком-Бельбасом”. Уже в дитинстві Порфирій умів “приголубити­ся” і “злегка понаушничать”. Порфирій Головлев - власник, набувач, для якого нажива є найпершою необхідністю.

Всі ці хижацькі інтереси прикри­ваются лицемірними мовленнями. Він уміє втертися в довіру до матері й з її по­міццю забезпечити собі кращу частку спадщини. Иудушка живе неправдою, його лицемірство допомагає йому прикинути релігійною людиною, строгим, але справедливим батьком, гарним хозяи­ном. Иудушка багатіє, при цьому усе більше людей попадає в нього зависи­мость. Иудушку охоплює зловтішне прагнення, знедолюючи ближнього, “досадити йому”, змучити його словес­ним свербінням.

Тиранічне слово Иу­душки наздоганяло кожного Всі домаш­ние його бояться й намагаються не попа­датися на очі. “Отрутою поливає” - так говорить про його мовлення сама мати. “Крово­пивцем” іменують брата Степан і Па­вів.

Володенька скаржиться: “Дуже, ба­бушка, набридає… З ним тільки заго­вори, він потім не відв’яжеться. Постій так перегоди, потихеньку так полегоньку… ” Петенька в очі називає батька “убий­цей”, говорячи: “…

у вас адже кожне сло­у десять значень має: піди уга­дай”. “Страшно з вами”, - відверто зізнається Анинька. Навіть Евпраксеюшка зрозуміла, що він не розмовляє, а тиранить: “…

у ньому ця злість дійству­ет. Знає він, що людина проти нього захисту не має - ну й вертить їм, як йому любо”. Але марнослів’я Иудушки не пройшло так­ром Все життя приносячись іншим жнива­ния, воно обернулося зрештою про­тив самого хазяїна.

Порожні слова отго­народили Иудушку від живих людей. Його душу зачерствіла, воля паралізувалася, Иудушка перестав відчувати реальне життя. Порфирія охопила духовна лінь, розумова й моральна апатія Порфирій приходить до думки про саме­убивстві. У мокру березневу заметіль він іде на Могилу матері, щоб там умерти.

До цього часу він повністю занепала людина, який пресле­дмуть галюцинації. На прикладі сім’ї Головлевих Салти­ ков-щедрін показав гибельность стя­жательства, жадібності, накопичення, лицемірства й марнослів’я Саме вони привели до занепаду й розкладання поме­щичий клас


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций