«Мильон роздирань» Чацкого

Розміщено ЗНО по географії в 3 февраля 2013

А. С. Грибоєдов увійшов у російську літературу як автор одного произве­дения. Його комедію “Горе від розуму” важко переоцінити. П’єса Грибоедо­ва залишиться сучасної й животре­пещущей доти, поки з нашого життя не зникнуть кар’єризм, чинопо­читание, плітки, поки в нашім обще­стве будуть панувати спрага на­живі, прагнення жити за рахунок інших, а не власною працею, поки будуть процвітати мисливці догоджати й при­служиваться. Все це вічна недосконалість лю­дей і миру чудово описано в біс­смертної комедії. Грибоєдов створює целую галерею негативних образів: Фамусов, Молчалин, Репетилов, Скало­зуб… У них зосереджені все негатив­ние сторони людської натури.

І такому “суспільству” поодинці про­тивостоит головний герой комедії - Олександр Андрійович Чацкий. Він при­їхав у Москву, “з далеких мандрівок возвратясь”, тільки заради Софії, сво­їй коханій. Але, повернувшись у ніколи рідний і улюблений будинок, він виявляє дуже сильні переме­ни: Софія холодна, зарозуміла, раз­дражительна, вона більше не любить Чацкого. Намагаючись знайти відповідь на своє почуття, головний герой волає до колишнього люб­ви, що до його від’їзду була вза­имной, але все напрасно.

Всі його по­катування повернути колишню Софію зазнають поразки. На всі палкі мовлення й вос­поминання героя Софія відповідає: “Ре­бячество!”. Отже, у наявності любовна драма, але вона перестає бути вузько особистої, пері­растая в зіткнення закоханої людини й усього фамусовского обще­ства. Головний герой один виступає проти армії старих “воїнів”, начи­ная нескінченну боротьбу за нове життя й за свою любов.

Перше зіткнення - із самим Фа­мусовим. Хазяїн будинку визнає пра­вильними ідеали “століття минулого”; і зразок для нього - дядюшка: Максим Петрович: він не те на сріблі, На золоті едал; сто чоловік до послуг. Зовсім ясно, що й сам Фаму­сов не відмовився б від такого життя, тому він і не розуміє Чацкого, тре­бующего “служби справі, а не особам”. Любовний і соціальний конфлікти комедії зливаються в єдине ціле. Особиста драма героя ускладнена отно­шением суспільства до нього, а общест­венна - особистими відносинами.

Це вимотує Чацкого, і в результаті його життя перетворюється в “мильон роздирань”. Стан невизначеності при­водить героя в шаленство. На початку дії він спокійний і впевнений у собі: Ні, нині світло вуж не такий… Вольнее всякий дихає И не поспішає вписати в полк блазнів, У заступників позіхати на стелю.

З’явитися помовчати, пошаркать, пообідати, Підставити стілець, поднесть хустка. Але в монолозі на балі в будинку Фаму­сова вже зовсім очевидно, що в Чацкого “розум із серцем не в ладі”. Образ головного героя дуже трагичен: весь його монолог - наслідок несча­стной любові й неприйняття суспільством тих думок і почуттів, тих переконань, які Чацкий відстоює з таким запалом.

Чацкий не тільки не спростовує слухи про своє божевілля, але всі­мі силами, здавалося б, подтверж­дає їх, адже все його поводження, всі вчинки суперечать “здоровому глузду”, правилам, прийнятим у про­ществе: Ви праві, з вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами година побить встигне, Подихає повітрям одним, И в кому розум уцелеет… Геть із Москви! Сюди я більше не їздець, Бігу, не оглянуся, піду шукати по світлу Де ображеному є почуттю куточок!

Герой переживає трагедію непоні­манія, але адже всі його монологи обра­щени до “московських бабусь”, заві­домо не здатним оцінити гостроту розуму викривача. Він не боїться гово­рить усе всім в очі й справедливо обвинувачує представників фамусовской Москви в неправді, святенництві, особі­мерии. І пускай Чацкий не зрозумілий, пус­кай марнував свій запал перед недо­стойними, але не бути молчалиним у суспільстві підлесників і лицемірів, всту­пити у відкрите протистояння бук­вально з усіма - учинок, заслужи­вающий поваги


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций