Образ Павла Опанасовича Фамусова

Розміщено ЗНО по географії в 2 февраля 2013

Павло Опанасович Фамусов - одне з головних діючих осіб комедії, перед­ставитель табору кріпосників. Дворянин, поміщик, що живе в Москві й службовець керуючим у казенному місці, він извес­тен у колі московського барства. Про це говорить його прізвище (у перекладі з латині прізвище Фамусов означає “відомий”, “пользующийся славою”). Він, по-видиме­му, належить до представників знатних дворянських сімей. Його дядько, Максим Пет­рович, грав при дворі Катерини II значи­тельную роль Його “домашні друзі” - князі Тугоуховские, що процвітає “не нині-завтра генерал” Скалозуб.

Фамусов - удівець, він любить дочку, забо­тится про неї й уважає, що для її виховання він зробив усе. Він підшукує для Софії підходящого нареченого, хоче видати її за бо­гатого Скалозуба. Фамусов хвастається, що “чернечим відомо поведеньем”, однак заграє з гарненькою служницею Лізою й підраховує дні, коли повинна народити з. Він пишається принадлежно­стью до кола знатних московських дворян, з­вестен гостинністю, живе на широку ногу. Він шанувальник старовини, захоплюється вдачами вищого світла при дворі Екатери­ни II. Фамусов - прихильник кріпаків по­рядків.

Право володіти й розпоряджатися кріпаками по своєму усмот­ренії представляється йому законним і впол­не справедливим. У кріпаків він не бачить людей, не зважає на їх людський до­стоинством. Лає їх, не соромлячись у вира­жениях, називає “ослами”, “опецьками”, “фомками”, “фильками”, незважаючи на них віком Лізі він загрожує відправленням у село: ” Изволь-Ка в хату, марш за птах­мі ходити”. Будучи поміщиком, Фамусов справи по службі фактично передоручив Молчалину - секретареві, що живе в нього в будинку, якому він постійно нагадує про свої благодіяння (”…і будь не я, коптів би ти у Твері…

“). Службові справи Фамусо­ва зводяться до підписування підготовлений­них Молчалиним паперів Він самовдоволено хвастається: А в мене, що справа, що не справа, Звичай мій такий: Підписаний, так із плечей геть. На службі Фамусов оточив себе родст­венниками, уважаючи гідної похвали та­кую турботу про рідню. Він з гордістю гово­рит, що при ньому “служащие чужі дуже рідкі; усе більше сестрині, своячки дитинки”, один Молчалин йому не свій, а пото­му як “діловий”: Як станеш представляти до крестишку або, до містечка, Ну як не порадеть рідному чоловічкові! Найважливіше для Фамусова-Чиновни­ка - це вміння обійтися з вищестоящими людьми, вчасно догодити їм і таким обра­зом вислужитися.

Ідеалом для нього цьому відношенні є його дядько Максим Пет­рович - підлабузник Єкатерининського часу. Тоді, по вираженню Чацкого, “але на війні, а у світі брали чолом, стукали об підлогу, не жалуючи”. Максим Петрович був важливим вельможею, “на золоті едал, езжал-те вічей­але цугом”, коли ж йому треба було вислужитися, і він “згинався вперегиб”.

Таким шляхом він придбав вагу, “виводив у чини” і “пенсії давав”. Фамусов захоплюється й Кузьмою Петрови­чим, що був камергером “із ключем і синові ключ умів доставити, багатий і на бога­тієї був одружений”. Таким людям Фамусов стре­мится наслідувати. Їхній спосіб чи одержання­новий і грошей він уважає самим вірним. Фамусов по-московски гостинний, він охоче приймає гостей, любить пограти в карти, посплетничать.

У розвитку плітки про Чацком він бере діяльну участь. Говорить, що перший догадався про сумасше­ствии Чацкого, уважає, що хвороба унасле­дована від матері, що сходила з розуму вісім разів. Однак основною причиною цього Фаму­сов уважає навчання, тобто науку. Про книги він озивається з ворожістю: Ученье - от чуму, ученість - от причина, Що нині пущі, чим коли, Божевільних розвелося людей, і справ, і думок. І закінчує свою думку категоричес­кім вимогою: Немає!

Уже коли зло припинити: Забрати всі книги б так спалити! Фамусов посміюється над прийнятим тоді в Москві вихованням дітей у дусі французької моди, із французами-гуверне­рами. Він гарчить: “А всі Кузнецький міст, і вічні французи, звідти мода до нас, і автори, і музи: згубники кишень і сірий­дец! ” Однак сам треба цій моді: Мати вмерла: умів я принанять У мадам Розье другу матір.

Учителів, яких наймали для обуче­ния дітей “числом по більше, ценою поду­шевле”, Фамусов називає “побродягами”. Він уважає, що справа не у вчителях і “не в мадаме сила”, дітей треба виховувати в дусі наслідування старшим. “Училися б на старших дивлячись”, - повчає він Чацкого.

А дочки вселяє: “Не потрібно іншого про­разца, коли в очах приклад батька”. Фамусов ненавидить і боїться людей із прогресивним світоглядом. З неодо­брением він ставиться до двоюрідного бра­ту Скалозуба, що “набрався якихось нових правил”: “чин випливав йому - він службу раптом залишив”, виїхав у село й зайнявся читанням книг.

Чацкого він назива­ет карбонарієм і небезпечною людиною. Причини його збурювання ясні: Чацкий ви­позначається проти того ладу, тих поряд­ков, які є для Фамусова осно­виття всього його благополуччя. В образі Фамусова зібрані типові для 20-х років XIX століття вдачі й погляди. Саме проти них виступає в п’єсі Чацкий


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций