Образ Чацкого в комедії «Горе від розуму»

Розміщено ЗНО по географії в 30 января 2013

Не можна не погодитися з Гончаровим. Так, фігура Чацкого визначає кін­фликт комедії, обидві її чи сюжетні­нии. П’єса писалася в ті часи ( 1816-1824), коли молоді люди, подібні Чацкому, несли в суспільство нові ідеї, настрої. У монологах і репліках героя, у всіх його поступ­ках виразилося те, що важливіше всього було й для майбутніх декабристів: дух вільності, вільного життя, ощуще­ние, що “вольнее всяких дихає”.

Сво­бода особистості - от основний мотив часу й комедії Грибоєдова. Це й воля від ветхих представле­н и й про любов, шлюб, честі, службі, змісті життя Чацкий і його единоми­шленники прагнуть до “мистецтв творч, високим і прекрасним”, мріють “у науки вперить розум, що алчет пізнань”, жадають “піднесеної любові, перед якою мир цілий… - порох і суєта”.

Всіх людей вони хотіли б бачити вільними й рівними. Прагнення Чацкого - служити оте­честву, “справі, а не особам”. Він ненави­дит все вульгарне, у тому числі рабське преклоніння перед всім іноземним, догідництво, низькопоклонство: И що ж бачить він навколо? Масу людей, до­торие шукають лише чинів, хрестів, “де­млостей, щоб пожити”, не любові, а вигід­ний одруження.

Їхній ідеал - “помірний­ность і акуратність”, їхня мрія - “зібрати всі книги б так спалити”. Отже, у центрі комедії - конфлікт між “одне розсудливим чоло­століттям” (оцінка Грибоєдова) і консер­вативним більшістю. У будь-якому драматичному добутку харак­тер головного героя розкривається насамперед у сюжеті. Грибоєдов, вірний життєвій правді, показав трагічну долю молодого про­грессивного людини вобществе.

Ок­ружение мстить Чацкому за правду, за спробу порушити звичний уклад життя. Кохана дівчина отворачива­ется від нього, і це ранить героя болючіше всього. Потім виникає плітка про його божевілля. От парадокс: єдина розсудлива людина оголошена безумцем! “Так!

Протверезився я сповна! ” - вос­клицает Чацкий у фіналі. Що ж це - поразка або прозріння?

Прав Гончарів, що сказав про фінал так: “Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою оче­редь смертельний удар якістю сили свіжої”. Гончарів уважає, що роль всіх Чацких - “страдательная”, але в той же час завжди переможна. Дивно, що й зараз невіз­можна читати без хвилювання про жнива­ниях героя.

Але в цьому сила справді­го мистецтва Грибоєдову вперше в російській літературі вдалося створити дійсно реалістичний образ позитивного героя. Чацкий близький нам тому, що він виписаний не як бе­зупречний, “залізний” борець за ис­твань і благо, борг і честь - таких ге­роїв ми зустрічаємо в добутках классицистов. Ні, він людина, і ні­що людське йому не чужо. “Розум із серцем не в ладі”, - говорить ге­рій сам про себе.

Палкість його натури, що часто заважає зберегти ду­шевное рівновага й холоднокровність, здатність закохуватися безогляд­але, що не дає йому бачити недостат­ки коханій, повірити в її лю­бовь до іншому, - це такі естест­венні риси! “Ах, обдурити мене не важко, я сам обманюватися рад”, - писав Пушкін у вірші “При­знання”. Чацкий міг би сказати про рє­бе те ж. Гостроти Чацкого також де­гавкають цього героя привабливим і життєвим. Написавши про свого сучасника, від­разив у комедії, як ми вже показали, проблеми свого часу, Грибоєдов у той же час створив образ непреходя­щего значення.

“Чацкий - декаб­рист”, - писав Герцен. І він, звичайно, прав. Але ще більш важливу думку ви­каже Гончарів: “Чацкий нехаті­дружин при кожній зміні одного століття іншим Кожна справа, що вимагає про­новления, викликає тінь Чацкого”. У цьому секрет вічної актуальності пье­си й життєвості її героїв.

Адже ідея “вільного життя” має воістину неминущу цінність


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций