Конфлікт епох у комедії А. С. Грибоєдова «Горе від розуму »

Розміщено ЗНО по географії в 21 января 2013

Не можна не погодитися з Гончаро­вим, що фігура Чацкого визначає конфлікт комедії - зіткнення двох епох. Він виникає тому, що в суспільстві починають з’являтися лю­ди з новими поглядами, переконання­мі, цілями. Такі люди не брешуть, не пристосовуються, не залежать від суспільної думки. Тому в атмосфері низькопоклонства й чи­нопочитания поява таких людей робить їхнє зіткнення з общест­вом неминучим. Проблема взаимо­розуміння “століття нинішнього” і “століття минулого” була актуальна у вре­мя створення Грибоєдовим комедії “Горю від розуму”, актуальна вона й у на­ши дні Отже, у центрі комедії - конфлікт між “одне розсудливим чоло­століттям” (по оцінці Гончарова) і “кін­сервативним більшістю”.

Саме на цьому засноване внутрішній розвиток конфлікту Чацкого й навколишньої його фамусовской середовища. “Століття минулий” у комедії перед­ставлен рядом яскравих образів-типів. Це й Фамусовой Скалозуб, і Репетилов, і Молчалин, і Ліза. Одним сло­вом, їх безліч Насамперед, ви­деляется фігура Фамусова, старого московського дворянина, заслуживше­го загальне розташування в столичних колах. Він привітний, чемний, гостро­розумний, весел - загалом, привітний хо­зяин.

Але це лише зовнішня сторона. Автор же показує Фамусова всі­сторонне. Він з’являється і як убеж­денний, лютий супротивник просве­щения. “Забрати всі книги б так спалити!

” - викликує він. Чацкий же, представник “століття нинішнього”, мріє “у науку вперить розум, що алчет пізнань”. Його обурюють порядки, заведені у фамусовском общест­ве.

Якщо Фамусов мріє повигод­неї видати заміж свою дочку Софію (”Хто бідний, той тобі не пари”),те Чацкий жадає “піднесеної люб­ви, перед якою мир цілий… - порох і суєта”. Прагнення Чацкого - служити оте­честву, “справі, а не особам”. Тому він нехтує Молчалина, що привикли догоджати “всім людям без изъятья”: Хазяїнові,гдедоведетсяжить, Начальникові,скембудуяслужить, Слугеего,которийчиститплатья, Швейцарові,двірникові,дляизбежаньязла, Собакедворника,чтобласковабила.

Усе в Молчалине: поводження, слова - підкреслюють малодушність безнравст­венного кар’єриста. Чацкий з гіркотою говорить про таких людей: “Молчалини блаженствують на світі!” Саме Молчалин краще всіх улаштовує своє життя.

По-своєму він навіть талановитий. Він заслужив розташування Фамусова, любов Софії, одержував нагороди. Двома якостями свого характеру він доро­жит найбільше - помірністю й акуратністю. У взаєминах Чацкого й фамусовского суспільства розкриваються погляди “століття минулого” на кар’єру, службу, на те, що найбільше це­нится в людях.

До себе на службу Фа­мусов бере тільки рідних і близьких. Він поважає лестощі й низькопоклонство. Фамусов хоче переконати Чацкого слу­жити, “на старших дивлячись”, “підставити стілець, підняти хустку”. На що Чацкий заперечує: “Служити б рад, прислу­живатися нудно”. Чацкий дуже серь­езно ставиться до служби.

І якщо Фа­мусов формаліст і бюрократ (”під­писане, так із плечей геть”), те Чацкий говорить: “Коли в справах - я від вазі­лий ховаюся, коли дуріти - ду­рачусь, а змішувати два ці ремесла є тьма вмільців, я не з їх чис­ла”. Про справи Фамусов турбується тільки з однієї сторони: боячись смер­тельно, “щоб безліч не накопля­лось їх”. Іншим представником “століття мі­нувшего” є Скалозуб. Саме такого зятя мріяв мати Фамусов. Адже Скалозуб - “і золотий мішок, і мітить у генерали”.

Цей персонаж з’єднує в собі типові риси ре­акціонера аракчеєвського часу. “Хрипун, удавленник, фагот. Созвез­дие маневрів і мазурки”, він такий жевраг освіти й науки, як і Фа­мусов. “Ученістю мене не обморо­чишь”, - говорить Скалозуб. Зовсім очевидно, що сама атмосфера фамусовского суспільства змушує представників молодо­го покоління проявляти свої млість­тивние якості.

Так, Софія цілком відповідає моралі “батьків”. І хо­тя вона розумна дівчина, із сильним, незалежним характером, гарячим серцем, чистою душею, у ній торбі­чи виховати багато негативних ка­честв, що зробило її частиною консер­вативного суспільства. Вона не понима­ет Чацкого, не цінує його гострого розуму, його логічної нещадної кри­тики. Не розуміє вона й Молчалина, що “любить її за посадою”. У тім, що Софія стала типової ба­ришней фамусовского суспільства, - її трагедія.

А винувате суспільство, у якому вона народилася й жила: “Вона загублена, у духоті, куди не проникав жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря” (Гончарів. “Мильон роздирань”). Дуже цікавий ще один персонаж комедії.

Це Репетилов. Він зроблений­але безпринципна людина, пустомеля, але він єдиний уважав Чацкого “високим розумом” і, не вірячи в його сумас­хід, назвав зграю фамусовских гостей “химерами” і “дичиною”. Таким чином, він хоч на одну сходинку ока­зался вище їх усіх. “Так!

Протверезився я сповна! ” - вос­клицает Чацкий наприкінці комедії. Що ж це - поразка або про­зір?

Так, фінал цієї комедії так­леко не веселий, але прав Гончарів, що сказав так: “Чацкий зломлений до­личеством старої сили, нанеся їй у свою чергу, смертельний удар ка­чеством сили свіжої”. І я повністю погоджуся з Гончаровим,- що вважає, що роль всіх Чацких - “страдатель­ная”, але в той же час завжди “побе­дительная”. Чацкий протистоїть суспільству невігласів і кріпосників.

Він бореться про­тив знатних негідників і підлабузників, шахраїв, шахраїв і донощиків. У своєму знаменитому монолозі “А су­дьи хто? ” він зірвав маску з підлого й вульгарного фамусовского миру, у якому російський народ перетворився в предмет купівлі й продажу, де поме­щики міняли людей-кріпаків, спа­савших “і честь, і життя… не раз”, на “борзі три собак”.

Чацкий защи­щает теперішні людські каче­ства: гуманність і чесність, розум і культуру. Він захищає росіянин на­рід, свою Росію від усього відсталого й відсталого. Чацкий хоче бачити Рос­цю освіченої. Він захищає це в суперечках, розмовах з усіма дейст­вующими особами комедії “Горе від розуму”, направляючи на це весь свій розум, зло, гарячність і рішучість.

По­цьомуе оточення мстить Чацкому за правду, за спробу порушити привич­ний уклад життя. “Століття минулий”, тобто фамусовское суспільство, боит­ся таких людей, як Чацкий, тому що вони зазіхають на той лад життя, що є основою благополу­чия кріпосників. Минуле століття, яким так захоплюється Фамусов, Чацкий називає століттям “покірності й страху”. Сильно фамусовское обще­ство, тверді його принципи, але єдино­мишленники є й у Чацкого. Це епізодичні персонажі: двоюрод­ний брат Скалозуба (”Чин випливав йому - він службу раптом залишив…

“), племінник князівни Тугоуховской. Сам Чацкий постійно говорить “ми”, “один з нас”, виступаючи, слідчий­але, не тільки від своєї особи. Так А. С. Грибоєдов хотів чи натякнути­тателю, що час “століття минулого” проходить, а йому на зміну приходить “століття нинішній” - сильний, розумний, утворений. Комедія “Горе від розуму” мала огром­ний успіх.

Вона розійшлася в тисячах ру­кописних екземплярів ще до того, як була надрукована. Передові люди те­го часу гаряче привітали по­явище цього добутку, а перед­ставители реакційного дворянства були обурені. Що ж це - столк­новение “століття минулі” і “століття ни­нешнего”? Звичайно, так. Грибоєдов гаряче вірив у Росію, у свою Батьківщину, і зовсім спра­ведливи слова, написані на мо­гильном пам’ятнику письменника: “Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянці”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций