Тема інтелігенції й революції («Дні Турбиних»)

Розміщено ЗНО по географії в 10 января 2013

В 1934 році у зв’язку з пятисотим ставши­лением п’єси друг М. Булгакова П. С. Попов писав: “Дні Турбиних” - одна з тих речей, які якось вдвигаются у власне життя й стають епохою для самого себе”. Відчуття, виражене Поповим, чи випробували не всі люди, які мали щастя бачити спектакль, шедший у Художньому театрі з 1926 по 1941 рік Провідною темою цього добутку стала доля інтелігенції в обстановці громадян­ской війни й загального здичавіння. Оточую­щему хаосу тут протиставлявся упор­ное прагнення зберегти нормальний побут, “бронзову лампу під абажуром”, “білизну скатертини”, “кремові штори”. Зупинимося докладніше на героях цієї безсмертної п’єси.

Сім’я Турбиних, типич­ная інтелігентна сім’я військових, де старий­ший брат - полковник, молодший - юнкер, сестра - замужем за полковником Тальбергом. И всі друзі - військові. Більша квар­тиру, де є бібліотека, де за вечерею п’ють вино, де грають на роялі, і, подвипив, неструнко співають російський гімн, хоча вже рік як пануючи ні, а в Бога ніхто не вірить. У цей будинок завжди можна прийти.

Тут ви­миють і нагодують замерзлого капітана Мишлаевского, що сварить на чому світло коштує й німців, і Петлюру, і гетьмана. Тут не дуже зачудуються несподіваній появі “кузена з Житомира” Лариосика й “дадуть притулок і зігріють його”. Це дружна сім’я, усі люблять один одного, але без сентиментальності.

Для вісімнадцятирічного Николки, спрагу­щего битв, старший брат є вищим авторитетом Олексій Турбін, на наш тепе­решний погляд, дуже молодий: у тридцять років - уже полковник. За його плечима тільки що що закінчилася війна з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він - розумник, що думає командир. Булгакову вдалося в його особі дати узагальнений­ний образ саме російського офіцера, про­должая лінію толстовських, чеховських, купринских персонажів. Особливо близький Тур­бин до Рощину з “Ходіння по борошнах”.

Обоє вони - гарні, чесні, розумні люди, боле­ющие за долю Росії. Вони служили Батьківщині й хочуть їй служити, але приходить такий мо­мент, коли їм здається, що Росія гине, - і тоді нема рації в їхньому існуванні. У п’єсі дві сцени, у яких проявляється характер Олексія Турбіна. Перша - у дружньому колі й близьких, за “кремовими шторами”, які не можуть укрити від воєн і револю­ций.

Турбін говорить про те, що його хвилює; незважаючи на “крамольность” мовлень, він сожу­леет, що раніше не міг передбачати, “що та­яке Петлюра”. Він говорить, що це “міф”, “ту­ман”. У Росії, на думку Турбіна, два си­ли: більшовики й колишні царські військові Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними.

У другій кульмінаційній сцені Олексій уже дейст­вует. Він командує. Турбін розпускає дивуй­зион, наказує всім зняти знаки відмінності й негайно розійтися по будинках Олексій говорить гіркі речі: гетьман і його подруч­ние бігли, кинувши армію напризволяще. Тепер уже когось захищати. І Турбін приймає важке рішення: він не хоче більше брати участь в “цьому балагані”, поні­травня, що подальше кровопролиття біс­смисленно.

У його душі наростають біль і від­сподівання. Але командирський дух у ньому сильний “Не сміти! ” - кричить він, коли один з офи­церов пропонує йому бігти до Денікіна на Дон.

Турбін розуміє, що там та ж “штаб­ная орава”, що змушує офіцерів битися із власним народом. А коли на­рід переможе й “розколе голови” офіцерам, Денікін теж утече за кордон. Турбін не може зіштовхувати однієї російської людини з іншим/Висновок такий: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього.

Але ж як часто в літературі й кіно изоб­ражали білогвардійців садистами з болез­ненной схильністю до лиходійств! Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається в дивізіоні до кінця. Микола, брат, вірно розуміє, що командир “смерті від ганьби чекає”. І дочекався її - він вигину­ет під кулями петлюрівців.

Олексій Турбін - трагічний образ, ціль­ний, вольове, сильне, сміливе, гордий чоло­століття, що впав жертвою обману й претак­тельства тих, за кого він боровся. Лад рух­нул і погубив багатьох, хто йому служив Але, гинучи, Турбін зрозумів, що був обманутий, що сила в тих, хто з народом. Булгаков мав більше історичне чуття й вірно розумів розміщення сил.

Довго не могли простити його любові до своїх героїв. В останній дії Мишлаевский кричать: “Більшовики?.. Чудово! Мені набридло зображувати гній в ополонці…

Нехай мобилизу­ют. По вкрай мері буду знати, що я буду слу­жити в російської армії. Народ не снами. Народ проти нас”.

Грубуватий, гучноголосий, але чесний і прямій, гарний товариш і сол­дат, капітан Мишлаевский продовжує в літі­ратуре відомий тип російського військового - від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний у новій, небувалій ще війні - цивільної. Він продовжує й закінчує думка старшого Турбіна про загибель білого руху, думка важливу, провідну в п’єсі. У будинку є “пацюк, що біжить із корабля”, - полковник Тальберг.

Він спочатку лякається, бреше про “відрядження” у Берлін, потім про до­мандировке на Дон, дає лицемірні обеща­ния дружині, за яких треба боягузлива втеча Ми так звикли до назви “Дні Турби­них”, що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово “дні” означає час, ті лічені годинники, у які реша­лась доля Турбиних, усього укладу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, погублене знищене життя, а перехід до істота­ванию в нових, революційних умовах. Такі, як Мишлаевский, будуть добре слу­жити й у Червоній Армії, співак Шервинский знайде вдячну аудиторію, а Николка, напевно, буде вчитися. Фінал п’єси зву­чит мажорно.

Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси дей­ствительно стануть щасливими, що мине їхня доля багатьох інтелігентів страшних тридцятих, сорокових, п’ятидесятих років XX непростого століття


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций