Твір на тему: Тютчев - поет-філософ

Розміщено ЗНО по географії в 28 ноября 2012

Філософія й поезія близькі один одному, адже оруди­їм, за допомогою якого створюється й віршована стро­фа, і філософський трактат, служить людська думка. В античні часи великі філософи, такі як Аристо­тель і Гесиод, викладали свої філософські міркування у формі віршів, тим самим демонструючи силу й изящест­у думці. Аристотель, якого називають батьком багатьох наук, був також автором праць по поетиці. Це говорить про те, що поетичне сприйняття дійсності мо­жет з’єднуватися з філософськими пошуками істини. Поет, що піднімається над повсякденними проблемами й проникає в найглибші питання буття, прагне до самої суті нашого існування - до пізнання жиз­ні людської душі в навколишньому світі Саме таким поетом для нас є Федір Тютчев.

Його творчість доводиться на другу половину XIX століття, коли в Росії формувалася література, що увесь світ назве золотим століттям російської поезії, “олімпійською лірикою”. Дослідники поетичної спадщини Тютчева відносять його до поетів романтичного напрямку, пото­му що його лірика завжди відсторонена від будня й звернена до вічності, у відмінність, наприклад, від Некрасова, которо­го цікавило соціальне середовище й моральні вопро­си. Поезія може відображати різні сторони життя, і лірика Тютчева має свою специфіку - проблематика віршів цього поета носить філософський характер. Якщо досліджувати лірикові Федора Тютчева, то можна помітити, що найважливішою проблемою для нього є проблема єднання людини із природою, а також пробле­ма розладу сней. У ранній період творчості поета хвилює питання вза­имопонимания між людьми.

Адже якщо дві думаючих людських істоти, наділених розумом і мовленням, не в силах прийти до згоди, те як знайти взаимопонима­ние з навколишнім світом, що не володіє спосіб­ностью до розмови? Як серцю висловити себе? Іншому як зрозуміти тебе? чиЗрозуміє він, чим ти живеш? Думка виречена є неправда.

(”Silentium!” ) Автор доходить висновку, що слова не тільки не спо­собствуют розумінню, вони, навпаки, тільки запутива­ют, адже та сама фраза може бути по-різному по­нята різними людьми. Звідси й народжується рядок у фор­ме афоризму - “думка виречена є неправда”.

Почуття й мрії людин може зберігати глибоко у своїй душі, але якщо він хоче висловити їх, те повинен бути готів до того, що суєта життя додасть їм інший зміст, і, мо­жет бути, що хвилює душу думка здасться собеседни­ку банальної: “чарівний-чарівну-чарівне-чарівна-таємничо^-чарівні” думи може ог­лушить “зовнішній шум” (”Silentium!”). Таким чином, Тютчев ще замолоду намагався у своїх віршах підняти один із ключових фило­софских питань - як можна передати думка іншій людині, не спотворивши її змісту й не втративши почуття, вло­женного в цю думку. Тютчев намагається розкрити проблему взаимопонима­ния на вищому рівні - філософському, він шукає корінь зла й знаходить його в споконвічному розладі людини із приро­дой, з мирозданьем. Людина, як зрозумів Тютчев, не діл­дружин покладатися тільки на зовнішню форму речей і на слова.

Земний мир людини занадто віддалився від божес­твенного миру, людина не розуміє закони Всесвіту й тому страждає, почуваючи себе самотньо й незахищене, не відчуваючи, як природа піклується про нього (”Свята ніч на небокрай зійшла”). Але якби людські сущес­тва звернулися до природи, прислухалися до “голосу матері”, те вони знайшли б спосіб спілкуватися з навколишнім світом на особливій, зрозумілій і доступній всій мові: Не те, що мнете ви, природа: Не зліпок, не бездушний лик - У ній є душу, у ній є воля, У ній є любов. У ній є мова… ( “Не те, що мнете ви, природа…

” ) Тютчев жагуче протестує проти тих недалеких лич­ностей, які прагнуть бачити у всім лише випадок­ное збіг, імовірний подія або, навпаки, сваволя винятково людської волі. Такі люди, відповідаючи на запитання, звідки на деревах листя і як про­роззується плід у материнському чреве, ніколи не скажуть про силу матінки-природи, про розумний божественний світ, про гармонійний початок у Всесвіті. У другій половині й наприкінці XIX століття світськими розумами Європи й Росії володіли нові радикальні ідеї: теорія походження видів на землі завдяки процесу еволюції, що пізніше сформулював анг­лийский натураліст Чарльз Дарвін.

Цей момент надзвичайно філософський, адже мова йде про боротьбу почав миру - матерія й дух, що з них первісне? Для Тютчева відповідь очевидна, він з усією переконаністю го­ворит через свою поезію про душ природи як про початок усього, у тому числі як про джерело життя самого челове­ка. Автор у програмному вірші “Не те, що мни­ті ви, природа… ” порівнює скептиків з каліками, не здатними розрізняти не те що голос тонкого миру, але й найпростіші й природні для кожного речі, та­кие, як голос матері: Не їхня провина: зрозумій, коли може, Органа життя - глухонімий!

На жаль, душі в ньому не стривожить И голос матері самої! Тютчев геніально передбачав на багато років уперед тор­жество матеріалістичних теорій, що ведуть челове­чество від найважливіших питань. Він немов би хотів перешкодити надмірному захопленню людей маті­риальним і вказував у своїй поезії на існування тонкої гармонії у світі природи, загадку якої че­ловек зобов’язаний намагатися розгадати.

Розлад з матір’ю-при­родой Тютчев, мабуть, приймав як трагічну оп­лошность, що виникла від нерозуміння законів природи. В останні роки творчості поета відвідала думка, кото­рую він сформулював у формі філософської мініатюри: Природа - сфінкс. І тим вона верней Своєю пробою губить людини, Що, може статися, ніякий від століття Загадки немає й не було в їй. Бути може, Тютчев, придивившись до життя, від­крив для себе, що головна причина розладу людини й природи - загадка природи - існує, як і мі­фическое істота сфінкс, лише в уяві людей. Для чуйного читача, що думає людини це дає вдих­новение й надію, що гармонія можлива, як і чувс­твовал це великий поет


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций