Творчий і життєвий шлях Тургенєва Івана Сергійовича

Розміщено ЗНО по географії в 16 ноября 2012

“Геніальний романіст, що з’їздив все світло, що знало всіх великих людей свого століття, що прочитав усе, що тільки в силах прочитати людина, і, що говорив на всіх мовах Європи”, - так захоплено відгукнувся про Тургенєва його молодший сучасник, французький письменник Гі де Мопассан. Тургенєв - один з найбільших європейських письменників XIX в., яскравий представник “золотого століття” російської прози. При житті він користувався незаперечним художнім авторитетом у Росії й був, мабуть, найвідомішим російським письменником у Європі. Незважаючи на довгі роки, проведені за кордоном, все краще, що написано Тургенєвим, - Ороссии. Багато хто його добутки протягом десятиліть викликали спори критиків і читачів, ставали фактами гострої идейно-естетической боротьби.

Про Тургенєва писали його сучасники В. Г.Бєлінський, А. А. Григор’єв, Н. А. Добролюбов, Н. Г. Чернишевський, Д. И.Писарєв, А. В. Дружинін… Надалі відношення до тургеневскому творчості стало більше спокійним, на перший план вийшли інші сторони його добутків: поетичність, художня гармонія, філософська проблематика, пильна увага письменника до “таємничого”, непоясненим явищам життя, що виявилося в його останніх добутках. Інтерес до Тургенєва на рубежі XIX-XX вв. був переважно “історичним”: здавалося, що харчувалася злістю дня, але гармонічно врівноважена, безоцінна, “об’єктивна” проза Тургенєва далека від напруженого, дисгармонійного прозаїчного слова, культ якого затвердився в літературі началаXX в. Тургенєв сприймався як “старий”, навіть старомодний письменник,-співак “дворянських гнізд”, любові, краси й гармонії природи. Не Тургенєв, а Достоєвський і пізній Толстой дали естетические орієнтири “новій” прозі.

Протягом багатьох десятиліть на добутки письменника нашаровувалися всі нові й нові шари “хрестоматійного глянцю”, заважаючи побачити в ньому не ілюстратора боротьби “нігілістів” і “лібералів”, конфлікту “батьків” і “дітей”, а одного з найбільших художників слова, неперевершеного поета впрозе. Сучасний погляд на творчість Тургенєва, і насамперед на неабияк порваний шкільними “розборами” роман “Батьки й діти”, повинен ураховувати його естетическое кредо, особливо виразно сформульоване в лірико-філософському оповіданні “Досить” (1865): “Венера Милосская, мабуть, несомненнее римського права або принципів 89-го року”. Зміст цього висловлення простий: у всім можна засумніватися, навіть у самому “доконаному” зводі законів і в “безсумнівних” вимогах волі, рівності й братерства, тільки авторитет мистецтва незламний - його не здатні зруйнувати ні час, ні лайка нігілістів.

Саме мистецтву, а не ідеологічним доктринам і напрямкам чесно служив Тургенєв. * * * И. С.Тургенєв народився 28 жовтня (9 листопада) 1818 р. в Орлі. Його дитячі роки пройшли у фамільному “дворянському гнізді” - маєтку Спасское-Лутовиново, що перебував недалеко від м. Мценска Орловської губ.

В 1833 р. він надійшов у Московський університет, а в 1834 р. перевівся в Петербурзький університет, де вчився на словесному відділенні (закінчив в 1837 р.). Навесні 1838 р. виїхав за кордон для продовження філологічного й філософського утворення. У Берлінському університеті з 1838 по 1841 р. Тургенєв вивчав філософію Гегеля, слухав лекції по класичній філології й історії. Найважливіша подія в житті Тургенєва того років - зближення з молодими росіянами “гегельянцами”: Н. В. Станкевичем, М. А.Бакуниним, Т. Н.Грановским. Юний Тургенєв, схильний до романтичної філософської рефлексії, у грандіозній філософській системі Гегеля намагався знайти відповіді на “вічні” питання життя. Інтерес до філософії з’єднався в ньому з жагучою спрагою творчості.

Ще в Петербурзі були написані перші романтичні вірші, відзначені впливом популярного вовторой половині 1830-х рр. поета В. Г. Бенедиктова, і драма “Стено”. Як згадував Тургенєв, в 1836 р. він плакав, читаючи вірша Бенедиктова, і тільки Бєлінський допоміг йому позбутися від чарів цього “златоуста”. Тургенєв починав як ліричний поет-романтик.

Інтерес до поезії не вгасав і в наступні десятиліття, коли прозаїчні жанри стали панувати в його творчості. У творчому розвитку Тургенєва виділяються три великих періоди: 1) 1836-1847 гг.; 2) 1848-1861 гг.

; 3) 1862-1883 гг. 1) Перший період ( 1836-1847), що почався наслідувальними романтичними віршами, завершився активною участю письменника в діяльності “натуральної школи” і публікацією перших оповідань із “Записок мисливця”. У ньому можна виділити два етапи: 1836-1842 гг. - роки літературного учнівства, що збіглися із захопленням філософією Гегеля, і 1843-1847 гг.

- час напружених творчих пошуків у різних жанрах поезії, прози й драматургії, що збіглося з розчаруванням у романтизмі й колишніх філософських захопленнях. У ці роки найважливішим фактором творчого розвитку Тургенєва був вплив В. Г.Бєлінського. Початок самостійної творчості Тургенєва, вільного від явних слідів учнівства, ставиться до 1842-1844 г. Повернувшись у Росію, він спробував знайти гідне життєве поприще (два роки служив в Особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ) і зблизитися з петербурзькими літераторами. На початку 1843 р. відбулося знайомство з В. Г. Бєлінським.

Незадовго до цього була написана перша поема - “Параша”, привлекшая увага критика. Під впливом Бєлінського Тургенєв вирішив залишити службу й цілком присвятити себе літературі. В 1843 р. відбулася й ще одна подія, багато в чому определившее долю Тургенєва: знайомство із французькою співачкою Поліною Віардо, що гастролювали в Петербурзі. Любов до цієї жінки не тільки факт його біографії, але й найсильніший мотив творчості, що обумовив емоційне фарбування багатьох тургеневских добутків, у тому числі його знаменитих романів. З 1845 р., коли він уперше приїхав у Францію до П. Віардо, життя письменника було пов’язана з її сім’єю, із Францією, з навкруги блискучих французьких письменників другої половини XIX в. (Г. Флобер, е. Золя, брати Гонкури, пізніше Г. де Мопассан).

В 1844-1847 гг. Тургенєв - один із самих видних учасників “натуральної школи”, співдружності молодих петербурзьких письменників-реалістів. Душею цієї співдружності був Бєлінський, що уважно стежив за творчим розвитком починаючого письменника. Творчий діапазон Тургенєва в 1840-е рр. дуже широкий: з-під його пера виходили й ліричні вірші, і поеми (”Розмова”, “Андрій”, “Поміщик”), і п’єси (”Необережність”, “Безгрішшя”), Але, мабуть, самими примітними у творчості Тургенєва цього років стали прозаїчні добутки - повісті й оповідання “Андрій Колосов”, “Три портрети”, “Бретер” і “Петушков”.

Поступово визначався головний напрямок його літературної діяльності - проза. 2) Другий період ( 1848-1861) був, імовірно, самим щасливим для Тургенєва: після успіху “Записок мисливця” популярність письменника неухильно росла, а кожний новий добуток сприймався як художній відгук на події суспільного й ідейного життя Росії. Особливо помітні зміни в його творчості відбулися в середині 1850-х рр. : в 1855 р. був написаний перший роман “Рудин”, що відкрив цикл романів про ідейне життя Росії. Последовавшие за ним повести “Фауст” і “Ася”, романи “Дворянське гніздо” і “Напередодні” усталили славу Тургенєва: його по праву вважали найбільшим письменником десятиліття (ім’я Ф. М.Достоєвського, що перебувало на каторзі й у посиланні, було під забороною, творчий шлях Л. Н. Толстого тільки починався).

На початку 1847 р. Тургенєв надовго виїхав за кордон, а перед від’їздом передав у некрасовский журнал “Сучасник” (головний друкований орган “натуральної школи”) свій перший “мисливський” оповідання-нарис “Тхір і Калинич”, навіяний зустрічами й враженнями літа й осіни 1846 р. , коли письменник полював в Орловській і сусідніх з нею губерніях. Надрукований у першій книжці журналу за 1847 р. у розділі “Суміш”, це оповідання відкрило довгу серію публікацій тургеневских “Записок мисливця” , що розтяглася на п’ять років. Окрилений успіхом своїх зовні невибагливих добутків, витриманих у традиціях “фізіологічного нарису”, популярного серед молодих російських реалістів, письменник продовжив роботу над “мисливськими” оповіданнями: 13 нових добутків (у тому числі “Бурмистер”, “Контора”, “Два поміщики”) були написані вже влітку 1847 р. у Німеччині й у Франції. Однак два найсильніших потрясіння, випробувані Тургенєвим в 1848 р., загальмували роботу: це були революційні події у Франції й Німеччині й смерть Бєлінського, якого Тургенєв уважав своїм наставником і іншому. Лише у вересні 1848 р. він знову звернувся до роботи над “Записками мисливця”: були створені “Гамлет Щигровского повіту” і “Ліс і степ”.

Наприкінці 1850- початку 1851 р. цикл поповнився ще чотирма оповіданнями (серед них такі шедеври, як “Співаки” і “Бежин луг”). Отдельноеиздание “Записок мисливця”, у яке ввійшли 22 оповідання, з’явилося в 1852 р. “Записки мисливця” - поворотний момент у творчості Тургенєва. Він не тільки знайшов нову тему, ставши одним з перших російських прозаїків, що відкрили незвіданий “материк” - життя російського селянства, але й виробив нові принципи оповідання. В оповіданнях-нарисах органічно злилися документальний і вигадане, ліричний автобіографізм і прагнення до об’єктивного художнього дослідження життя сільської Росії.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций