Творчий і життєвий шлях Толстого Лева Миколайовича

Розміщено ЗНО по географії в 9 ноября 2012

Граф Л. Н.Толстой - нащадок двох знатних дворянських пологів: графів Толстих і князів Волконських (по материнській лінії) - народився 28 серпня (9 вересня) 1828 р. у садибі Ясна Галявина. Тут він прожив більшу частину життя, написав більшість добутків, у тому числі романи, що ввійшли в золотий фонд світової літератури: “Війна й мир”, “Ганна Каренина” і “Воскресіння”. Найважливіші події “дописательской” біографії Толстого - раннє сирітство, переїзд разом із братами з Москви в Казань до сестри батька, призначеною їхньою опікункою, недовга й не дуже успішне навчання в Казанському університеті, спочатку на східному, а потім на юридичному факультеті (з 1844 р. по 1847 р.). Після відходу з університету Толстої відправився в Ясну Галявину, отриману в спадщину від батька З дитячого років майбутній письменник був захоплений ідеєю самопізнання й морального самовизначення. З 1847 р. і до кінця життя він вів щоденник, у якому відбилися його напружені моральні шукання, болісні сумніви в правильності життєвих рішень, що приймалися, радісні моменти знаходження сенсу існування й гірке розставання з тим, що ще недавно здавалося непорушною істиною… Запису в толстовської!

щоденнику стали “людськими документами”, які підготували поява його автобіографічних книг. Пізнання людської душі, що тривало все життя, Толстой почав ссебя. Перші літературні досвіди Толстого ставляться до 1850 р. Приїхавши з Ясної Галявини в Москву, він почав роботу над автобіографічною повістю “Дитинство”, повістю з побуту циганів (залишилася незавершеною), написав “Історію вчорашнього дня” -психологічний “звіт” про одному із прожитих днів. Незабаром життя Толстого круто змінилася: в 1851 р. він вирішив поїхати на Кавказ і надійти юнкером в одну з армійських частин.

Важливу роль у цьому рішенні зіграв один із самих авторитетних для юного Толстого людей - старший брат Микола, офіцер-артилерист, що служив у діючій армії На Кавказі була закінчена повість “Дитинство”, що стало літературним дебютом Толстого (опублікована в некрасовском “Сучаснику” в 1852 р. ). Це добуток разом зі створеними пізніше повістями “Отроцтво” ( 1852-1854) і “Юність” ( 1855-1857) увійшло до складу знаменитої автобіографічної трилогії, у якій Толстой, ще під час навчання в Казанському університеті увлекшийся педагогічними ідеями французького просвітителя Ж.-Ж. Руссо, досліджує психологію дитини, підлітка і юнака Миколи Иртеньева. В 1851-1853 гг. колишній студент і починаючий письменник брав участь у війні з горцями. Під час Кримської війни його перевели в Дунайську армію, що воювала з турками, а потім в обложений військами союзників Севастополь. Армійський побут і епізоди Кримської війни послужили джерелом незабутніх вражень, дали рясний матеріал для військових добутків- оповідань “Набіг” (1852), “Рубання лісу” ( 1853-1855), “Севастопольських оповідань” (1855).

У них уперше показана “непарадна” сторона війни. “Окопна” правда й внутрішній мир людини на війні - от що цікавило письменника-воїна. За мужність і хоробрість, виявлені при обороні Севастополя, він був нагороджений орденом Ганни й медалями “За захист Севастополя” і “На згадку війни 1853-1856 гг. “. Досвід учасника самої кровопролитної війни середини XIX в. і художні відкриття, зроблені у військових оповіданнях 1850-х рр.

, Толстой використовував десятиліттям пізніше в роботі над своїм головним “військовим” добутком - романом “Війна й мир”. Перші публікації Толстого викликали співчутливі відгуки критики й читачів. Мабуть, сама прониклива характеристика творчості молодого письменника належить перу Н. Г. Чернишевського. У статті “Дитинство й отроцтво. Військові оповідання гр.

Толстого” (1856) критик першим із класичною ясністю визначив найважливіші особливості творчості Толстого: “чистоту морального почуття” і психологізм - увага до сложнейшей сторони існування людинии, що Чернишевський назвала “діалектикою душі”. В 1855 р. Толстой приїхав у Петербург, а восени 1856 р. вийшов у відставку, розчарувавшись у військовій кар’єрі Почалася робота над задуманим раніше “Романом російського поміщика”. Цей добуток залишився незавершеним, зберігся тільки один з його фрагментів - оповідання “Ранок поміщика”, “луна” якого відчувається у всіх романах Толстого.

В 1857 р. , під час першої поїздки в Європу (Франція, Італія, Швейцарія, Німеччина), Толстой написав оповідання “Люцерн”. Створивши в ньому образ західної “цивілізації”, він поставив серйозні моральні й філософські проблеми. Уперше була порушена тема відчуження людини, продовжена в пізній творчості письменника й у добутках його послідовників - письменників XX в. Толстой з гіркотою написав про те, як люди, у загальному добр і гуманні, виявили незвичайну щиросердечну черствість стосовно конкретної людини, однак закінчив оповідання абстрактно-філософським висновком про “розумність” світобудови: “Нескінченні доброта й премудрість Того, Хто дозволив і велів існувати всім цим протиріччям”. У добутках 1850-х рр. Товстої-Художник уникав критики дійсності, стикаючись, але не зливаючись із критичним напрямком у російській реалістичній літературі.

Письменник свідомо йшов проти плину, уважаючи, що “схильність звертати увагу тільки на те, що обурює, є великий порок, і саме нашого часу”. Він додержувався моральної максими, що сформулював так: “Навмисне шукай усього гарного, доброго, відвертайся від дурного”. Товстої прагнув сполучити точність реалістичних характеристик героїв, глибокий аналіз їхньої психології з пошуками філософських і моральних основ життя Моральна істина, по переконанню Толстого, конкретна й досяжна - вона може відкритися людині шукаючому, неспокійному, незадоволеному собою. Повість “Козаки” ( 1853-1863) - художній “маніфест” толстовського “руссоизма”. Незважаючи на “літературність” сюжету, що сходить до “кавказького” творам Пушкіна (”Цигани”) і Лермонтова (”Герой нашого часу”), повість стала підсумком творчого розвитку письменника за десять років.

Відбулося знаменне, важливе для наступної роботи над романом “Війна й мир” зближення трьох тим: “природної людини”, народного життя й традиційної для Толстого теми моральних шукань дворянина (образ Оленина). В “Козаках” “фальшиве” світське суспільство протипоставлене гармонійному співтовариству людей, близьких кприроде. “Природність”для Толстого - основний критерій оцінки моральних якостей і поводження людей. “Щирою” життям, на його думку, може бути тільки “вільна” життя, заснована на розумінні мудрих законів природи. Наприкінці 1850-х років Толстої пережив гостру духовну кризу.

Незадоволений своєю творчістю, розчарована у світському й літературному оточенні, він відмовився від активної участі в літературному житті й оселився в маєтку Ясна Галявина, де почав господарювати, педагогікою й сім’єю (в 1862 р. Толстой женився на дочці московського лікаря З. А. Берс). Новий поворот у житті письменника істотно скорегував його літературні плани. Однак, вийшовши від літературної “суєти”, він не залишав роботи над новими добутками. З 1860 г. , коли був задуманий роман “Декабристи”, поступово складався задум найбільшого твору Толстого 1860-х рр. - роману-епопеї “Війна й мир”.

Цей добуток акумулювало не тільки життєвий і художній досвід, накопичений Толстим в 1850-е рр., але й відбило його нові інтереси. Зокрема, педагогічна діяльність, одруження й будівництво власної сім’ї обумовили пильну увагу письменника до проблем сім’ї й виховання “Думка сімейна” у добутку, присвяченому подіям піввікової давнини, виявилася настільки ж важливої, як і “думка народна”, проблеми філолофсько-історичні й моральні. Подвижнический праця - створення “Війни й миру” - завершився в 1869 р. Протягом декількох років Толстой виношував задум нового добутку на “вузлову”, на його думку, історичну тему - тему Петра I. Однак далі декількох глав робота над романом про петровской епоху не просунулася Тільки в 1873 р., пройшовши через нове захоплення педагогікою (були написані “Абетка” і “Книги для читання”), він впритул приступився до реалізації нового задуму - роману про сучасність.

Роман “Ганна Каренина” ( 1873-1877), центральний добуток 1870-х рр., - новий етап у творчому розвитку Толстого. На відміну від роману-епопеї “Війна й мир”, присвяченого зображенню “героїчної” епохи в житті Росії, у проблематиці “Ганни Карениной” на першому плані виявилася “думка сімейна”. Роман став сьогоденням “сімейним епосом”: Толстой уважав, що саме в сім’ї варто шукати вузол сучасних суспільних і моральних проблем.

Сім’я в його зображенні - чуйний барометр, що відбиває зміни в суспільній моралі, викликані зміною всього післяреформеного укладу життя. Тривогою за долю Росії продиктовані знамениті слова Костянтина Левина: “У нас тепер, … коли все це перевернулося й толькоукладивается, питання про те, як укладуться ці умови, є тільки одне важливе питання в Росії”. Герой розуміє, що від благополуччя країни залежить і його тендітне сімейне щастя.

Любов і шлюб, по переконанню Толстого, не можна розглядати лише як джерело почуттєвої насолоди. Найважливіше - моральні обов’язки перед сім’єю й близькими людьми Любов Ганни Карениной і Вронского заснована лише на потребі в насолоді, тому й приводить до духовного роз’єднання героїв, роблячи їх нещасними. Трагізм долі Ганни визначений не тільки черствістю людини, за який вона вийшла заміж не по любові, а з розрахунку, жорстокістю й лицемірством світла, легкодумством Вронского, але й самою природою її почуття. Конфлікт між насолодою, добутою ціною руйнування сім’ї, і боргом перед сином виявився нерозв’язним.

Вищим суддею для Ганни Карениной стає не “світло порожній”, а син Сережа: “він розумів, він любив, він судив її”. Зміст відносин Кити й Левина - інший: створення сім’ї, що розуміється як духовний сполучник люблячих людей. Любов Кити й Левина не тільки з’єднує їхній один з одним, але й зв’язує з навколишнім світом, приносить їм справжнє щастя.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций