Н. А. Некрасов - народний поет

Розміщено ЗНО по географії в 4 сентября 2012

Н. А. Некрасов увійшов в історію росіянці літі­ратури як поет-реапист. Крім того, з його име­ньому зв’язані назви популярнейших журналів минулого сторіччя - “Сучасник” і “Отечест­венні записки”. На сторінках цих журналів пе­чатал він свої добутки, що розповідають про важку частку російського селянина (”Незжата смуга”, поема “Мороз, Червоний ніс”, “Размиш­ления в парадного під’їзду”), про безпросвітне життя міської бідноти (цикл “Про погоду”, “Ого­джерело”, ” чиЇду вночі по вулиці темної…”, “Вче­рашний день години в шостому…

“), вірші, присвячений­ние А. Я. Панаєвій (”Ми з тобою безглузді люди…”, “Якщо мучимий пристрастю заколотної… “, “ПРО, листа жінки нам милої… “), і багато Хто Інші.

Вірші Некрасова з’явилися одкровенням для російської читаючої публіки. Поет зобразив всю злиденність російського села, її сум і вбогість Уперше в поезії з такою силою про­звучала тема страждань простої людини. Вірші Некрасова мали величезний успіх, усі почували, що з’явився поет, якого ще не було на Русі. Він різко викривав самодержавство, відкрито виражав свою любов до народу й світло­лую віру в прекрасне майбутнє Батьківщини. Розквіт творчості поета доводиться на 60-е роки XIX століття.

У це “важке й лихе” вре­мя його Муза заговорила “жвавим” мовою. Чер­нишевский писав Некрасову: “Ви тепер промінь­шая - можна сказати, єдина прекрасна надія нашої літератури”. Батьківщині й народу присвячені багато віршів поета. Ця ті­ма стала основної вже в ранньому пери­оді творчості Некрасова.

“Так, тільки тут мо­гу я бути поетом! ” - викликнув він, повернувшись через границю. Чужина ніколи не залучала його, поет ніколи не міг відмовитися “від пісні, що навіяно заметілями й хуртовинами рідних дере­вень”.

З тої полум’яної любові до Батьківщини, до її ве­ликому народу й дивній російській природі й виросла поезія Некрасова. Але народ великої країни поневолений. І мно­гие вірша Некрасова - про нелегку долю російського селянина: “Назви мені та­кую обитель, я такого кута не видал, де б сіючи­тель твій і хоронитель, де б російський мужик не стогнав”. Цивільна лірика Некрасова перед­ставляет широку картину кріпак дейст­вительности.

“Забуте село” - це стихо­утвір не тільки про одне село, але й про всю країну, у якій таким “забутим” дерев­ням немає числа. З ким би не зустрічалися мужики в поемі “Кому на Русі жити добре”, вони всю­ду замість щасливого життя бачили непосиль­ний працю, безмірні народні страждання. Багато туги й сумуй у поезії Некрасова, багато в ній людських сліз і горя.

Але є в його поезії й гарячий заклик до подвигу, до боротьби: “Іди у вогонь за честь вітчизни, за убеж­денья, за любов. Іди й гинь бездоганно. Розум­решь не даром. Справа міцно, коли під ним струменіє кров!

” Поет уболівав за Росією й мріяв про преобразо­вании її в “могутню й всесильну” країну. Він високо цінував російський народ, вірив у його сили: “Так, не боявся за вітчизну люб’язну. Виніс до­статочно росіянин народ…” Некрасов уважав, що Росії призначене велике майбутнє: “Поки­жет Русь, що є в ній люди, що є гряду­щее в їй… “


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций