Повести Белкина характеристика образа Белкин Іван Петрович

Розміщено ЗНО по географії в 17 июня 2013

ПОВЕСТИ ПОКІЙНОГО ІВАНА ПЕТРОВИЧА БЕЛКИНА (1830; опубл. 1831) Белкин Іван Петрович - вигаданий персонаж-оповідач, поміщик села Горюхина, породжений в 1798 р. від “чесних і шляхетних батьків” (батько - секунд-майор); виучений сільським дячком і пристрастився до творчості; в 1815-1823 гг. служивший у піхотному єгерському полицю; не пила; имевший надзвичайну слабість до жіновий статі, але обладавший “дівоцькою соромливістю”; восени 1828 р., до “публікації” повістей, що вмер від простудної лихоманки. Б. - саме персонаж; його образ створений за допомогою традиційного набору літературних прийомів: “біографію” Б. читач довідається з листа “одного поважного чоловіка”, нена-радовского поміщика, до якого “видавця” відсилає Марья Олексіївна Трафилина, найближча родичка й спадкоємиця покійного; до нього ставиться епіграф, поданий всьому циклу й указує на “ідеальний” прообраз Б. - Митрофанушку з комедії Д. И. Фонвізіна “Недоук”. Такий простодушний автор-герой покликаний насамперед устати на границі між вигаданим, літературним миром - і “бедним” миром російської провінції, з’єднавши їх собою.

Так чи інакше всі повести циклу будуються на тому самому прийомі: герой придумує сценарій свого життя, опираючись на гарну, умовну “романтичну” традицію, - а життя нав’язує йому свій сюжет, набагато більше “романічний”, літературний і неймовірний. Або не нав’язує - і виштовхує героя в область смерті. Якби така побудова належала безпосередньо Пушкіну, це виглядало б черговою грою “у літературу”, вигадкою Але повістяр - Б. Він майже одноліток самого Пушкіна й теж до певної міри автор; однак це усереднений Пушкін. Б. навіть росту й те “середнього”; його портрет - підкреслений загальросіянин (сірі очі, русяві волосся, ніс прямій, особою білий і сухорлявий); повна відсутність індивідуальних рис.

Б. нездатний нічого видумати (всі повести, приписані йому, суть перекази історій, чутих їм від “різних осіб”; навіть назви сіл - і ті не вигадані, а запозичені з навколишньої реальності). А виходить, і розв’язки його повістей - не ” літера-турни”, а “битийственни”. Втім, коли читач дочитує цикл до кінця й вертається думкою до Івана Петровичу, - те раптом розуміє, що й сам Б. побудував своє життя “романічно”, як би всупереч бідності й убогості провінційного укладу.

Але йому доля не запропонувала свою щасливу розв’язку життєвого сюжету; м’яким гумором пофарбовані останні фрази з листа “одного поважного чоловіка” - рукопису Б. після його передчасної кончини ключниця пустила на обклеювання й господарські потреби И це вносить у загальну мелодію “повістей” необхідну для її повноти смутну ноту


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций