Основні теми й ідеї лірики А. Т. Твардовского

Розміщено ЗНО по географії в 27 июля 2012

Поезія Олександра Твардовского стала однієї з яскравих сторінок історії чи росіянці­тератури XX. століття. Сама доля цього чоло­століття й поета глибоко символична. А. Твардовский увійшов у літературу в рє­редине 20-х років XX століття.

У своїй ранній творчості поет оспівувала нову деревен­скую життя, колгоспне будівництво. Одну зі своїх ранніх поем він назвав “Шлях до з­циализму”. У його віршах того років явно звучить відмова від вікових традицій: Замість цієї дідівської цвілі З кута буде Ленін дивитися.

Підсумком раннього творчого періоду поета стала поема “Країна Муравия”. Її герой, Ні­киту Моргунок, що мріяв про щастя й сво­бодном праці на своїй землі, зрозумів і осо­знав, що втілення мрії може бути тільки в колгоспному житті. Читати ці вірші сьогодні, коли відкрилося стільки жорстокої правди про колективізацію, знищення це­лих сімей, винищуванні кращих, самих розум­них і працьовитих хазяїв, страшнувато. Особливо якщо врахувати, що сам Твардов­ский - син сільського коваля.

Народився він на смоленському хуторі Загір’я. Саме тоді на його батька, умільця й трудівника Три­тла Гордійовича Твардовского, і всю сім’ю неждано обрушилося лихо - вони були рас­кулачени й заслані на Північ. Про нелегку долю цієї сім’ї, долі типової, осяг­ший багато таких же сімей, сьогодні можна довідатися зі спогадів брата А. Т. Твардов­ского - Івана, опублікованих кілька років назад. У віршах же сина “кулака” ці трагічні мотиви не знайшли відбиття - він писав так, як в 20-е й 30-е роки від нього вимагали й очікували, можливо, щиро вірячи, що на цьому шляху народ знайде своє щастя.

Поворотними для поета Твардовского стали роки Великої Вітчизняної війни, що він пройшов фронтовим корреспон­дентом. У військові роки його поетичний голос здобуває ту силу, ту дійсність переживань, без яких неможливо на­варта творчість. Вірші А. Твардовско­го військових років - це й хроніка фронтового життя, що складалася не тільки з героичес­ких подвигів, але й з армійського, військового побуту (наприклад, вірш “Армей­ский швець”), і ліричні взволно­ванні спогади про рідний Смолений­щине, пограбованої й ображеної ворога­мі, і вірші, близькі до народного пісні, написані на мотив “Позарастали стеж­ ки-доріжки… “. У віршах поета військового років звучить фило­софское осмислення людської долі в дні всенародної трагедії. Так, в 1943 го­ду Твардовский написав вірш “Два рядки”.

Воно навіяно фактом корре­спондентской біографії поета: дві строч­ки із записної книжки нагадали йому про бійця-парубійкові, якого бачив він убитим, лежачим на льоді ще в ту незнамениту війну з Фінляндією, що передувала Великої Вітчизняної. І подвигу він не зробив, і війна незнаменита, але життя йому була дана єдина - через неї-те й осягає художник справжню траге­дию всякої війни, передає пронзитель­ное по силі ліризму відчуття не зверни­мости втрати: Мені шкода тої долі далекої, Начебто мертвий, самотній, Начебто це я лежу… Уже після війни, в 1945-1946 роках, Твардовский створює, може бути, самий значний свій добуток про війну - “Я вбитий під Ржевом”.

Бої під Ржевом би­чи настільки кровопролитними в історії війни, що стали її найтрагічнішою сторінкою. Весь вірш - це стра­стний монолог мертвого, його звертання до живого. Звертання з того світла, обраще­ние, на яке має право лише мерт­вий, - так судити про живий, так строго требо­вать від них відповіді. Вірш заворожує ритмом сво­їхніх анапестів.

Воно задоволено велике по объе­му, але прочитується на єдиному подиху. Знаменно, що в ньому кілька разів звучить звертання, що сходить до глибоких шарів традицій: традиції древнерусско­го воїнства, традиції християнської. Це звертання “брати”. У роки війни створена А. Твардовским і сама знаменита його поема “Василь Тер­кин”.

Його герой став символом російського сол­дата. Образ Василя Теркина - гранично узагальнений, збірний, народний ха­рактер у кращих його проявах. І разом з тим це не абстрактний ідеал, а живий че­ловек, веселий і лукавий співрозмовник. У його образі з’єдналися й найбагатші літера­турние й фольклорні традиції, і сучасність, автобіографічні риси, що ріднять героя з автором (недарма він смо­ленский).

Теркин - це й боєць, герой, роблю­щий фантастичні подвиги, описані із властивому фольклорному типу повествова­ния гіперболічністю (у главі “Хто стре­лял?” він із гвинтівки збиває ворожий са­молет), і людина надзвичайної стійкості (у главі “Переправа” розказана про подви­ге - Теркин перепливає крижану ріку, щоб доповісти, що взвод на правом бере­гу), і вмілець, майстер на всі руки. Написано поему з тої дивної клас­сической простотою, що сам автор позначив, як творче завдання: Нехай читач імовірний Скаже із книжкою в руці: - От вірші, а все понятно, Усе російською мовою.

Пізніше творчість А. Твардовского, його вірші 60-х років - одна із самих пре­червоних сторінок російської поезії XX століття. Досить сказати, що вони витримують таке нелегке для поета сусідство, як вірші А. Ахматовій, Б. Пастернаку, а це під силу далеко не кожному, треба бути дуже більшим художником, щоб не поті­ряться на такому тлі. Не можна хоча б коротко не сказати про те, що в ці роки поет стає центральної фи­гурой усього прогресивного, чим була бога­те літературне життя. Журнал “Новий мир”, головним редактором якого був А. Твар­довский, так і ввійшов в історію літератури як “Новий мир” Твардовского.

Ліричний герой пізньої поезії Твар­довского - це насамперед мудрий чоло­століття, що міркує про життя, про час. Так, у вірші “Ніколи мені над з­бій знущатися…” поет затверджує, що головним порятунком людини від лиха ста­новится праця, творчість. Над традицион­ний темою про поета й поезію чи роздумує­рический герой А. Твардовского пізнього років у багатьох віршах, наприклад у добутку 1959 року “Жити б мені з­ ловьем-одинаком…

“. І все-таки головна, са­травня хвора для поета тема - тема истори­ческой пам’яті, що пронизує його лірикові 60-х років. Це й пам’ять про загиблим на війні. Їм присвячений вірш, кото­рої сміло можна назвати однієї з вершин російської лірики XX століття: Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни.

У тім, що вони - хто старше, хто моложе - Залишилися там, і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти, - Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки… Фінал вірша відкриває цілий мир людських переживань, цілу фи­лософию, що могла сформуватися в людей, чиє покоління пройшло через настільки­до страшних і жорстоких випробувань, що каж­дий що вижив відчував це як чудо або на­граду, може бути, незаслужену. Але осо­бенно гостро переживає поет ті етапи вітчизняної історії, які перечерк­нулі життя його сім’ї, його батьків. У цьому й пізніше покаяння, і усвідомлення особистої ви­ни, і висока мужність художника. Цієї ті­ме присвячені такі добутки А. Твар­довского, як поема “По праву пам’яті”, цикл віршів “Пам’яті матері”.

У цьому циклі через долю матері людина передає долю це­лого покоління. Віковий уклад життя окази­вается зруйнованим. Замість звичного сільського цвинтаря - неприютний по­гост у далеких краях, замість переїзду через ріку, символу весілля, - “інші перевози”, коли людей з “землі рідного краю вдалину спровадила пора”.

У поемі, написаної в 1966-1969 роках і опублікованої вперше в 1987 році, поет міркує про долю свого батька, про траге­дии ті, хто із самого народження був відзначений як “дитина ворожих кровей”, “кулац­кий синок”. Ці міркування знаходять фи­лософское звучання, і вся поема звучить застереженням: Хто ховає минуле ревниво, Той навряд чи з майбутнім у ладі… Поезія А. Твардовского - це мистецтво в найвищому змісті слова. Вона ще чекає справжнього прочитання й розуміння


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций