Твір на тему: Тема пам’яті в лірику А. Твардовского

Розміщено ЗНО по географії в 21 июля 2012

Ми все в боргу перед минулим і майбутнім. Кожний з нас відповідає за свій час, що це майбутнє готовить. Але відповідальності не буває без пам’яті про про­шлом, без причетності до подій, що відбуваються. “Я жив, я був, за геть усе я відповідаю головою”, - писав А. Твардовский. Його життєве кредо - відповідати за все. Його добутку - це живаючи біль овремени.

Вони вчать нас милосердю, високій моральності, гражданствен­ности, учать бути “людьми з тих людей, що людям, не ховаючи око, дивляться в очі”. Поет своїми добутками переконує нас, що пам’ять повинна вберегти нас від страш­них помилок. Давно закінчилася війна. Практично не залишилося тих людей, які воювали. Як би не оцінювали війну 1941-1945 років, але роки війни ніколи не изгладятся з нашої пам’яті Прав А. Твардовский: Пройшла війна, пройшли жнива, Але біль волає до людей: Давайте, люди, ніколи Про це не забудемо.

Військова тема - одна з головних тем творчості А. Твардовского. Поет пройшов всю війну. Покликаний в 1939 році в ряди Червоної Армії, він був рядовим, потім військовим кореспондентом. Його численні нариси, поема “Василь Теркин”, вірша, написані на фронті, одержали всенародне визнання. У послевоен­ное час тема пам’яті, відповідальності перед полеглими стає основний у творчості поета.

Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни. У тім, що вони, хто старше, хто моложе Залишилися там, і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти, Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки… Розповісти про страшну війну - священний обов’язок А. Твардовского, і він неодмінно повинен його виконати. Поет, з його погляду, “краще всіх не світлі” знає, про що і як потрібно говорити. В одному з віршів останнього років А. Твардовский висловив думку: Вся суть в одним-єдиному завіті: Те, що скажу, до часу танучи, Я це знаю краще всіх на світі Жив і мертвих, знаю тільки я. А. Твардовский постійно вертається до теми памя­ти, покаяння, відповідальності перед загиблими.

У сти­хотворении “Я вбитий під Ржевом”, написаному від імені загиблого солдата, ця тема досягає трагічного зву­чания: Ви повинні були, брати, Устояти, як стіна, Тому що мертвих проклятье - Ця кара страшна. В іншому вірші “У той день, коли закінч­лась війна” поет говорить про єднання мертвих і живих. Біль про загиблих, про трагічне минуле не можна вичерк­нуть із пам’яті. Не тільки дарма, але й небезпечно думати, з погляду А. Твардовского, начебто час “затягне будь-який біль”, “будь-яке минуле”.

Поема “По праву пам’яті” підсумовує пережите й самим поетом, і його близькими. У центрі поеми - “не­ століття недоброї пам’яті, щозабувається, справи”. Ми не можемо забувати свого минулого, адже “хто ховає минуле ревіння­ниво, той навряд чи з майбутнім у ладі”. Головною темою в добутку стає тема покаяння.

Проблема памя­ти переростає в проблему відповідальності. Ліричний герой поеми виступає в ній від імені всього народу, до­торому культ особистості заважав іти по вибраному шляху. Поет від імені народу вершить історичний суд і виносить вирок. Він витягає з минулого історичний урок в ім’я майбутнього, кличе читача до вибору усвідомленої життєвої позиції: все потрібно “мерять” тільки правдою, тому що це єдина гарантія від нових помилок.

Одна неправда нам у збиток, И тільки правда до двору! Поет міркує в добутку “По праву пам’яті” про культ особистості, про сталінські часи, про загублені й зламані людські долі. Він призиває зберігати пам’ять, не забувати ті, хто прийшов з війни, загинув у таборах. А. Твардовский називає пам’ять про війну, про трагичес­кого минулому жорстокої.

Виявляється, жорстокими можуть бути не тільки люди! Ця “жорстока пам’ять” як би пре­дупреждает нас: трагедія війни не повинна повторитися. Війна - жесточе немає слова. Війна - печальней немає слова.

Війна - святіше немає слова. На нас лежить відповідальність перед полеглими людь­мі. На нас лежить відповідальність за наше минуле, до­торое ми не повинні забувати. Говорять, що час лікує. Але страждання, пам’ять із історії безглуздо вичер­кивати.

Якщо ми зробимо вигляд, що в нас не було крутих обривів, ям, ми ризикуємо догодити в нові. Ми повинні вчитися на помилках минулого. Вертаючись назад, до тої жорстокої пам’яті, поет звертається до нинішнього й всім прийдешнімім поколінням


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций