Короткий зміст повести Іван Федорович Шпонька і його тіточка Гоголя Н. В

Розміщено ЗНО по біології в 10 августа 2013

Іван Федорович Шпонька і його тіточка Цю історію розповів Степан, що приїжджав з Гадяча, Іванович Курочка. Чотири роки Іван Федорович Шпонька у відставці живе на своєму хуторі Витребеньки. Коли він був ще Ванюшею, то слил старанним, виконавчим і тихим хлопчиком. Але один випадок сильно вплинув на його життя.

У школі вчитель латинської мови був великий аматор тиші в класі й зразковому поводженні Поводження Вані відповідало всім вимогам. Але один раз однокласник приніс у клас загорнений у папір і политий маслом млинець. Уроку він не знав, щоб Ваня записав йому в журнал “знає”, він віддав голодному Вані млинець. Ваня “… взяв млинець, поставив перед собою книгу й почав їсти.

І так був зайнятий цим, що навіть не помітив, як у класі раптом зробилася мертва тиша. …Страшна рука, простягнувшись із фризової шинелі, схопила його за вухо й витяглася на середину класу “Подай сюди млинець! Подай, говорить тобі, негідник!” - сказав грізний учитель, схопив пальцями маслений млинець і викинув його за вікно, строго заборонивши школярам, що бігали по дворі, піднімати його.

…Відразу висік він преболяче Івана Федоровича по руках … Тільки із цього часу боязкість, і без того нерозлучна з ним, збільшилася ще більше. Може бути ця сама подія було причиною того, що він не мав ніколи бажання вступити в цивільну службу, бачачи на досвіді, що не завжди вдається ховати кінці.” Було йому майже п’ятнадцять років, коли перейшов він у другий клас і одержав звістку про смерть батька.

Відучившись ще два роки, він, за згодою матінки, перейшов у піхотний полк. Цей піхотний полк не уступав і кавалерійським. Більша частина офіцерів пила, деякі навіть уміли танцювати мазурку, двоє з офіцерів були страшні гравці в банк. Серед таких товаришів боязкість Івана Федоровича анітрошки не зменшилася Сидячи у своїй квартирі, він вправлявся в заняттях, чистив ґудзика, читав ворожильну книгу або лежав на постелі. Але не було нікого справніше Івана Федоровича в полицю.

І взводом своїм він так командував, що ротний командир завжди ставив його в зразок. Під час служби одержав він звістка, що матінка померла, тіточка, рідна сестра матері, узялася керувати невеликим його маєтком. Потім він став підпоручиком, прослужив ще чотири роки, коли одержав листа від тіточки.

Тіточка писала, що стала стара й не може добре дивитися за його господарством. Іван Федорович незабаром одержав відставку й виїхав у маєток ктетушке. Їхав він два тижні з невеликим і без пригод.

Не доїжджаючи ста верст до Гадяча, на постоялому дворі, зустрівся він з поміщиком ГриГореєм Григоровичем Сторченко, своїм сусідом по маєтку. ГриГорей Григорович був з ним дуже люб’язний і обов’язково просив приїхати відразу ж у гості до нього. Жив він у своєму маєтку недавно, тому що одержав його в спадщину. Приїхавши в маєток і зустрівши тіточку, Іван Федорович зачудувався її листу, у якому вона писала про старість і старезність.

Прибігши з городу, де вона садила пшеничку, тіточка, до здивування Івана Федоровича, майже підняла його на руки. Тіточка, Василиса Кашпоровна, була років п’ятдесятьох, замужем вона ніколи не була, ріст вона мала майже велетенський, огрядність і силу зовсім розмірну “Майже в один час вона сварилася, красила пряжу, бігала на кухню, робила квас, варила медяне варення й клопотала весь день і скрізь поспівала. Наслідком цього було те, що маленький маєточок Івана Федоровича… процвітало в повному змісті цього слова. ” По приїзду додому тіточка відзначила, що з нього буде гарний хазяїн, тому що він був неотлучно в поле при жницях і косарях.

Через нетривалий час про Івана Федоровичі скрізь пішли мовлення як про великого працівника В один із днів, Василиса Кашпоровна взяла Івана Федоровича за руку, сказала, що тепер вона хоче поговорити з ним про справу. А справа була наступне. Ще до народження Івана Федоровича до його матінки, коли панотець був відсутній, заїжджав часто в гості сусідський поміщик Степан Кузьмич.

Цей Степан Кузьмич зробив дарчий лист на Івана Федоровича на свій маєток. Але матінка невідомо куди справи цю дарчу, тіточка підозрювала, що вона в руках старого холостяка ГриГорея Григоровича Сторченка, що успадкував цей маєток. Іван Федорович став заперечувати, розповів, як він познайомився зі Стор-Ченко на станції й, що він йому здався чималою людиною, у гості запрошував. Тіточка порадила Іванові Федоровичу з’їздити в гості, може “старий грішник” послухається совісті й сам віддасть дарчу Іван Федорович поїхав до сусіда в обідню пору, той дуже радо зустрів його, але про дарчий, сказав, що нічого не чув: “ніякого дарчого листа дядюшка не робив. Хоча, щоправда, у заповіті й згадується про якийсь запис; але де ж вона?

ніхто не представив її. ” Вони добре пообідали, поговорили. У будинку ГриГорея Григоровича жили дві панянки. Блонди-Нічка була моложе сестри років на шість, по виду їй було біля двадцяти п’яти Вона сподобалася Іванові Федоровичу, і тільки. До вечора він ледве виїхав від сусідів, так його хотіли залишити ночувати.

Удома тіточці Іван Федорович похвалив баришен, сестер ГриГорея Григоровича, особливо меншу, белокуренькую. Тіточка вже вирішила вмовити Івана Федоровича женитися, щоб вона встигла понянчить онуків Через чотири дні тіточка з Іваном Федоровичем разом поїхали в гості до сусідів. ГриГорей Григоровича не було будинку. Бабуся з панянками вийшли зустріти гостей у їдальню.

Поговорили, а потім усі пішли дивитися щось у дівочу, а залишили Івана Федоровича з білявої Машенькой. “Білява панянка залишилася й села на диван. Іван Федорович сидів на своєму стільці як на голках, червонів і потуплював ока; але панянка, здавалося, зовсім цього не зауважувала й равнодушно сиділа на дивані, розглядаючи прилежно вікна й стіни або випливаючи очами за кошкою, боягузливо пробегавшею під стільцями. Іван Федорович небагато підбадьорився й хотів було почати розмову; але здавалося, що всі слова свої розгубив він на дорозі. Жодна думка не приходила століття йому на розум.

Мовчання тривало біля чверті години. Панянка все також сиділа. Нарешті Іван Федорович зібрався сдухом. - Улітку дуже багато мух, пані! - вимовив він напівтремтячим голосом.

- Надзвичайно багато! - відповідала панянка - Братик навмисно зробив хлопавку зі старого маменького черевика; але усе ще дуже багато. Отут розмова знову припинилася. І Іван Федорович ніяким образом уже не знаходив мовлення.

” Так і відвертали вони з тіточкою до себе вимение. Тіточка початку його запитувати про що вони говорили з панянкою. Вона нагадала племінникові, що йому вже тридцять восьмий рік, чин у нього гарний, настав час думати й про дітей, а для цього неодмінно потрібна дружина. - Як, тіточка!

- закричав, злякавшись, Іван Федорович. - Як, дружина! Немає-З, тіточка, зробіть милість…

Ви зовсім у сором мене приводите… я ще ніколи не був одружений… Я зовсім не знаю, що з нею робити! - Довідаєшся, Іван Федорович, довідаєшся, - промовила, посміхаючись, тіточка й подумала про себе: “Куди ж! ще зовсгш молода дитина, нічого не знає!

” - Так, Іван Федорович! - продовжувала вона вголос, - кращої дружини не можна знайти тобі, як Марья ГриГоревна. …Але Іван Федорович стояв, начебто громом приголомшений. Правда, Марья ГриГоревна дуже недурна панянка; але женитися!., це здавалося йому так дивно, так чудно, що він ніяк не міг подумати без страху Жити з женою!.

, незрозуміло! Він не один буде у своїй кімнаті, але їх повинне бути скрізь двоє!.. Піт проступив у нього на особі, у міру того чим більше заглиблювався він у міркування.

” Раніше звичайного він ліг спати й приснився йому сон, так який! “Раптом хтось вистачає його за вухо. “Ай!

хто це? ” - “Це я, твоя дружина!” - із шумом говорить йому якийсь голос… На стільці сидить дружина …

Ненавмисно повертається він убік і бачить іншу дружину, теж з гусячою особою. Повертається в іншу сторону - коштує третя дружина. Назад - ще одна дружина, отут його бере туга. Він кинувся бігти в сад…

Він зняв капелюх, бачить: і в капелюсі сидить дружина. Піт виступив у нього на особі Поліз він у кишеню за хусткою - і в кишені дружина… Те раптом він стрибав на одній нозі, а тіточка, дивлячись на нього, говорила з поважним виглядом: “Так, ти повинен стрибати, тому що ти тепер уже одружена людина”. Він до неї - але тіточка вже не тіточка, а дзвіниця.

І почуває, що його хтось тягне веревкою на дзвіницю. “Хто це тягне мене?” - жалібно говорить Іван Федорович “Це я, дружина твоя, тягну тебе, тому що ти дзвін”… Те раптом снилося йому, що дружина зовсім не людин, а якась вовняна матерія…

” Після таких снів просипався Іван Федорович у страху й безпам’ятстві


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций