Зображення російського жіночого національного характеру в «Повістях Белкина»

Розміщено ЗНО по біології в 12 марта 2013

У розвитку російської художньої прози значення А. С. Пушкіна особливий­але велико: адже в нього майже не було попередників. На набагато більше низькому рівні, у порівнянні з поези­їй, перебувала літературна мова про­зи. Тому перед Пушкіним-Прозаи­кому встала винятково важка за­дача обробки матеріалу даної області словесного мистецтва. Прозаи­ческие жанри залучали своєї біль­ший дохідливістю. Не зрячи в ці роки Пушкін відзначав: “Повісті й романи читаються всіма й скрізь”. Першим завершеним пушкінським добутком у прозі з’явилися “По­вести покійного Івана Петровича Білий­кина” (1830 рік).

Вони приписані вус­ловному авторові, провінційному по­мещику, що збирав анекдоти з повітового життя. Саме йому оповідання­вают цікаві історії різні герої: титулярний радник (”Станци­онний доглядач”), підполковник (”Постріл”), прикажчик (”Трунар”), дівиця (”Заметіль”, ” Панянка-Кресть­янка”). Так Пушкін підкреслив “про­фессиональную” причетність всіх цих людей до відомих історій: чи­новник розповідає про чиновника, офіцер - про дуелі, дівиця - про любов і так далі. Автор прагне запевнити читача, що все розказане в пове­стях правда, що це справжні исто­рии, що відбувалися на самій справі Розглянемо більш докладно по­звістка “Станційний доглядач”.

У ній Пушкін створює росіянин дружин­ский національний характер. Це дочка доглядача Дуня. Вона гарна, розумна, моторна. У цих опреде­лениях - характер, особистість, доля Дуни. У них виражене ідеальне з­четание різних граней жіночого русявий­ского національного характеру, необ­ходимое для виконання головної при­рідної місії - захисту, збереження й продовження життя Дивна краса дівчини робила чудесне, що перетворює дію на всіх лю­дей, роблячи їх добріше, будячи в них високі почуття, змінюючи стан їхньої душі.

Взагалі, краса займає особливе місце в художньому світі Пушкіна. В’ячеслав Іванов писав про внутрен­їй соприродности Краси й Добро­ти, що можна назвати основою ідеалу Пушкіна. Справжня краса естест­венно викликає в людини почуття ра­дости, щастя, робить його добрим і відкритим миру, допомагає перебороти в собі низькі почуття й пороки. Таке розуміння пушкінської героїні під­тверждают і слова хлопчика наприкінці повести, які розкривають позицію письменника, його відношення до Дуне: “Пре­червона бариня… добра бариня…

славна бариня! ” Таким представляє­ся характер Дуни - ясний, визначений­ний, цільний. Із цієї позиції можна пояснити її вчинки, думки й чувст­ва. Однак Самсон Вирин цінує в ній найбільше господарські якості. Він бачить у ній насамперед прекрас­ную домогосподарку (”Нею будинок тримався: що прибрати, що приготувати, за всім устигала”).

При цьому зовнішність і обоє­яние Дуни творили чудеса із проезжи­мі. Тільки вона з’являться люди успокаива­лисій, а накопичена злість не виплес­кивалась на бедного доглядача Але юна кокетка прагнула у вище світло, закони якого вона засвоїла. А її батько не представляв для своєї дочки іншого життя, крім як на поштовій станції. Тому він не хо­тіл вірити в щирість і глибину почуттів дочки й проїзного гусара.

Хо­тя Дуня “їхала по своєму полюванню”, можна припустити, що вона й Мінський не просто відразу сподобалися, а “довідалися” і полюбили друг друга Відбулася та зустріч, коли люди прозрівають друг у другу родинну душу. І Дуня сде­лала свій вільний вибір, ідучи на­зустріну долі. У такій волі героїні містить­ся для Пушкіна ідеал особистого поведе­ния.

У ситуації неминучого вибору між Мінським і батьком Дуня поступа­ет “за законами щастя й життя”. Імен­але так, на думку Пушкіна, повинна по­ступати теперішня жінка. Однак відношення читача до Дуне неодне­значно - Пушкін лише позначив про­блему.

Перед нею коштує труднейшая завдання - вона повинна вибирати між своїм щастям і спокоєм батька Дуня розумна, і вона розуміє, що на поч­товой станції в неї немає майбутнього, по­цьомуе вона вибирає Мінського. Крім того, Дуня бачила свій борг в обрете­нии Будинку


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций