«Слово об полицю Игореве» - пам’ятник слов’янської літератури

Розміщено ЗНО по біології в 14 июля 2012

“Слово об полицю Игореве” уже не одне століття хвилює розуми істориків, лінгвістів, поетів, просто аматорів стародавності. Це произве­дение тривожить уява загадковою історією свого відкриття й опублікування, змушує задуматися про проблему подлин­ности, що так і не вирішена до кінця. Знайдена Мусіним-Пушкіним рукопис у списках XIV століття була піднесена Ека­терине II, але під час пожежі в Москві сго­рела. До нас дійшов не оригінал, а зроблений­ний в XVIII столітті список з оригіналу, знайдений­ного Мусіним-Пушкіним.

Про що ж розповідається в цьому воістину безсмертному добутку? Сюжет його те­же загадковий У центрі уваги автора не перемога, а поразка. Поразка заштатно­го князя Новгород-Сіверської землі Ігоря в 1185 році. У той час Велика Русь і Київ знаходь­лисій у скрутному стані. Величезне госу­дарство, створене великим князем Оле­гом, що процвітав під час правління Володимира Святославича і Ярослава Муд­рого, розпалося на багато князівств і ста­ло занепадати.

Київ зберігав древні традиції своєї доблесті Місто славилося історичними переказами, мо­гилами прославлених князів, починаючи з Олега. Київський князь носив звання “вели­кого князя”. Поділ країни на дрібні князівства супроводжувалося кровопролитне­мі міжусобицями князів, що бажали за­вистачити найбільш багаті землі. У це вре­мя половці близько підійшли до південних гра­ницам Русі. В 80-х роках XII століття князь Святослав Всеволодович, зібравши росіян князів і їхніх дружин, поборовся споловцами.

Вони були відкинуті в степу. Але в 1185 го­ду Ігор, князь Новгород-Сіверського кня­жества на чолі невеликого війська отпра­вився в похід на половців. Князівська дру­жина була розбита, а сам князь потрапив у полон. Половці, що відчули разоб­щенность росіян князів, сталі робити часті набіги на Русь.

І своїм невдалим походом князь Ігор відкрив шлях половцям на рідну землю В “Слові об полицю Игореве” з великий точ­ностью переданий вигляд і дух Древньої Русі. У ньому виведені характери російських людей, даний опис природи, мирної праці. Головним почуттям, що хвилювало автора “Слова об полицю Игореве”, була любов до Ро­дини, до російської землі, до народу. Автора пе­чалить роз’єднання Великої Русі.

Він - ве­ликий, російський мислитель - малює різні соціальні шари народу XII століття, при цьому протиставляє сміливість, доблесть і працьовитість простих людей, воїнів стрем­лению князів до відокремлення. Молодші дружинники, куряне їм описані як “сведоми къмети”, воїни-богатирі черниговци “бесщитовъ съ зашевця кликомъ плъки побеждають, звонячи въ прадеднюю славу”. В “Слові об полицю Игореве” дана Яскрава картина страждань простого народу в період міжусобиць і участившихся на­перегонів половців. У першій частині добутку описива­ется виступ князя Ігоря в похід про­тив половців в 1185 році.

Ігор хоче з­бавить Русь від її давніх ворогів. У день виступу відбувається сонячне затме­ние. Незважаючи на це лиховісне предзна­менование, незважаючи на всі небезпеки, якими загрожує степ, князь Ігор не ме­няет своїх планів.

Він залишається твердий у своєму рішенні. У Путивлі до князя Ігорю приєднується Буй-Тур Всеволод князь Чернігівського кня­жества. В “Слові об полицю Игореве” він опи­сивается як великий воїн: “Куди ти, Тур, поскакаєш, посвечивая своїм золотим шоломом, там лежать погані половецькі го­лови”.

Об’єднаними силами свого війська й Буй-Тур Всеволода князь Ігор вступає на половецьку землю. Всі тут йому враж­дебно: і степ, і птаха, і звірі. Але Ігор рішучий, як і його військо. Вони, “до слав­ний виготувавшись боротьбі, добуваючи гострі­мі мечами князеві слави, почестей собі”, ідуть далі, на битву з половцями. У перший раз, “на світанку, у п’ятницю, у туманах”, російське військо перемагає по­ловцев, взявши багато золота, шовків, драго­коштовних каменів.

Ігор думає, що половці переможені, розбиті повністю, і вирішує йти далі. Але половці тільки надломле­ни. Вони пішли в степ і збирають нове виття­ско, більше колишнього.

Величезна орда на­рухається на табір Ігоря, де він остано­вився на нічліг. Ігор і Буй-Тур Всеволод передчувають важку битву. Кожної б на їхньому місці відступив, але вони вирішують поборотися з половцями, у багато разів переважаючими їх по чисельності. Ранком сама природа передвіщає тяже­лую розв’язку: Ніч пройшла, і кров’яні зорі Возвещают нещастя з ранку.

Хмара насувається від моря На чотири князівських намети. Зштовхнулися дві величезні сили в битві, який ще не було. З величезною мужністю й відвагою боролися російські війська. У вре­мя бою проявляється ратна доблесть Буй-Тур Всеволода, що стояв зі своїми полками в обороні. Лише на третій день упали Игореви прапори.

Половці здолали російське виття­ско своєю незліченною кількістю. Багато російських воїнів полягло в тій битві. Самого князя Ігоря половці взяли в полон.

Автор “Слова об полицю Игореве” пише, що невдалий похід Ігоря і його дружини ви­кликав сум, горе всього російського народу. Розгром російського війська підбадьорив по­ловцев, і їхні набіги на Русь почастішали. Ос­тановленние Святославом, батьком Ігоря й Всеволода, вони знову пішли на Русь.

Разли­лась сум по російській землі: “…стогне Ки­ев над горою, важка Чернігову напасти”. Половці стали збирати данина з міст “по білці знадвору”. Сміливість, почуття честі зштовхнулися в ха­рактере Ігоря з його недалекоглядністю, любов до батьківщини - з відсутністю ясного подання про необхідність єднання, спільної боротьби.

Ігор у поході дейст­вовал з винятковою відвагою, але не зміг відмовитися від прагнення до особистої слави, і це призвело до поразки, якого ще не знали росіяни. Уперше за всю історію боротьби з половцями російські князі - Ігор і його брат Всеволод - виявилися в полоні. Уперше російське військо потерпіло таку страшну поразку. Після перемоги над Ігорем половці, з­бравий всі свої сили, ринулися розоряти Русявий­скую землю. Князі були зайняті розбрату­мі, а “погані” нишпорили по Русі.

Вага невдачі Ігоря була тим сильніше для Російської землі, що ця невдача під­рвала значення блискучої перемоги над по­ловцями, за рік до цього здобутої сою­зом росіян князів на чолі, зі Святосла­вом, князем київським. Друга частина добутку присвячена Святославові Великому. Він описується як розумний, розважливий правитель і полко­водец. Він не схвалює безрозсудних поступ­ков Ігоря й Всеволода, приведших до учаще­нию набігів половців на Русь.

Святославові сниться сон, що він вос­приймає як ознаку. Великий київський князь збирає бояр, щоб підлоги­чить тлумачення цього сну, і бояри малюють майже правдоподібну картину: головний зміст сну в тім, що два сини Святослава з невеликим військом, відправившись на по­ловцев, зазнали невдачі. Завдяки тому тлумаченню Святослав приходить до думки, що половців можна по­бедить тільки спільними силами. Цю думку він виражає в “золотому слові”.

У нього вкладений заклик до об’єднання всіх князів на Русі: Ярослава Остромисла, Всеволода Суздаль­ского, Мстислава, Буй Романа, Ингваря. Святослав призиває князів припинити звади - адже інакше половців не перемогти, призиває захистити Русь від ворогів, від­мстити за Ігоря й Всеволода. Потім автор розповідає про повернення Ігоря Новгород-Сіверського з половецького полону. У Путивлі горює дружина Ігоря, Яро­славна. Вона звертається до Вітру, Дніпрові й до Сонця із проханням допомогти Ігорю бігти з половецького полону.

Для автора Ярослав­на - символ всієї Русі, що страждає від біс­чисельних набігів половців. І, немов почувши цей заклик, Ігор за допомогою Овлура виривається з ганебного ув’язнення. Загнавши коня, він добирається до Дінця. У сво­їй мовлення, зверненої до нього, Ігор називає його великою рікою: “Про ріка. Чимало в тобі величья!

“. Він звертається до Дінця як до пер­вому віснику зустрічі з Руссю, що представляється йому єдиної, неподільної Ро­диною. У погоню за князем скакають Гзак і Кончак, але безуспішно: половці доїжджають до Дінця й не знаходять там Ігоря. Добуток закінчується радісною радістю з нагоди повернення князя Ігоря.

“Слово об полицю Игореве” було непосредст­венним відгуком на події Ігорового похо­так. Воно було закликом до припинення меж­доусобиц, до об’єднання російських князівств перед особою страшної зовнішньої небезпеки. На прикладі поразки Ігоря в “Слові” по­казани сумні наслідки политичес­кого роз’єднання Русі. Автор дивиться в очі небезпеки, суворої действительнос­ти, бачить перед собою Русь, що страждає від одвічний ворожнечі князів і спустошливих набігів половців.

Він звертається до всім російським князям по черзі, як би призи­вая їх до відповіді й вимогливо нагадуючи про їхній борг перед Батьківщиною. Він кличе їх за­щищать Росіянку землю. І тому, хоча ав­тор і пише про поразку, в “Слові” немає й ті­ні зневіри. Вся поема як би звернена до бу­дущему. Таким чином, “Слово об полицю Игореве” - це заклик до єднання.

Яким же представлялося авторові “Слова” та єдність Русі, до якого він кликав? Звичайно, не можна було просто вмовити російських князів пері­стати ворогувати між собою. Тут потрібна була сильна центральна влада, що могла б скріпити єдність Русі, зробити її потужною державою. Автор “Слова” - прихильник сильної князівської влади, кото­раю була б здатна приборкати сваволю дрібних князів. Центр єдиної Русі він бачить у Києві.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций