Твір на тему: Тема любові в лірику Ф. Тютчева

Розміщено ЗНО по біології в 2 сентября 2013

Федір Іванович Тютчев - російський поет XIX століття, сучасник Пушкіна, Лермонтова, Некрасова. Відрізни­тельной рисою його поетичного світосприймання виявляє­ся філософське осмислення тих художніх завдань, які ставив перед собою поет. Його по праву вважають тонким ліриком, а його творча спадщина повинне рас­сматриваться завжди у зв’язку з його філософським мировоз­зором. Тема любові у віршах Тютчева представлена у зв’язку з такими ключовими поняттями як “доля”, “доля”, “приречення”, “пристрасть”.

Почуття народжується, як весняний вітер, і захоплює закоханих очарова­нием. Але Тютчев частіше звертається не до сьогодення вре­мени, а до минулого. “Колишнє” більше турбує поета. Вірша, написані на схилі віку, фахівці умовно поєднують в один цикл, названий Денисьевским (по ім’ю Денисьевой, що поет присвятив мно­го віршів). Основна тематика циклу - самопо­жертвування, любов, страждання росіянці душі, “страсті фатальні”.

“Колишнє” поет сприймає як кращі роки, “час золоте”, що зігріває й через роки героя своїм теплом. Особливий стан викликають у душі переживання зустрічі після довгої розлуки з жінкою, у яку був колись закоханий. Ця “щиросердечна повнота” застав­ляет “життя заговорити знову” (”Я зустрів вас, і все колишнє…

“). У вірші “Приречення” поет визначає любов, по переказі, як сполучник двох душ, які обре­тануть споріднення. Дві душі сполучаються, зливаються й долж­ни пізнати теперішнє щастя, але отут двох закоханих підстерігає лихо. Тютчев уважає, що серця вступають у протистояння й вражають один одного “фатальними страстями”: И хто в надлишку відчуттів, Коли кипить і холоне кров, Не відав ваших спокус - Самогубство й Любов! ( “Близнюки” ) Фатальний перелом в історії любові наступає, звичайно ж, у момент розставання закоханих.

Причому, поет година­те надає нам можливість задуматися про кінцівку жагучого почуття: У розлуці є високе значенье: Як не люби, хоч день один, хоч століття, Любов є сон, а сон - одне мгновенье, И рано ль, пізно ль пробужденье, А повинен нарешті прокинутися людина… (”У розлуці є високе значенье…”) Філософська мініатюра стала особливою формою поезії саме в Тютчева, до нього чотиривірша з їх концент­рацією змісту й ощадливою формою використовувалися для твору сатиричних віршів - епіграм. Та­яке високе, як у Тютчева, використання мініатюри, тобто філософські сентенції, зробили творчість поета унікальним у своєму роді.

Адже саме Тютчев розкрив поетичний потенціал чотиривірша. Хто б не був ти, але, встретясь із нею, Душою чистої иль гріховної Ти раптом відчуєш живей, Що є мир кращий, мир духовний. Таким чином, любов між чоловіком і женщи­ний піднімає закоханих на новий рівень буття, де зовнішні прояви йдуть на задній план, а душі закоханих відкривають завісу духовного миру. Образ духовного миру в Тютчева в цілому перекличу­ется саме зі стихійними сутностями - парфуми, стихії вогню, вітри, морська стихія.

Любов же Тютчев бачить саме як стихію, керувати якої людина не в си­лах, він може бути лише ваблений цією стихією. Такий потяг має дві розв’язки: “рано ль, пізно ль про-бужденье” або серце “знеможе нарешті”. І все-таки потяг у напрямку “фатальних страстей” Тютчев знаходить неминучим і природним, як усе в природі.

Порівнюючи любов з весняним теплом, Тютчев дає вже позитивну оцінку цьому почуттю: “Або ве­сенняя те млість?.. Або те жіноча любов?.. ” (”Ще землі сумний вид… “). Ніжність почуття викликає асоціації з весною, молодістю, пробудженням життєдайних струмів усередині рослин і дерев. Так само й у людині “заки­пает кров”.

Розглянемо вірш “Остання любов”, на­писане Тютчевим на початку 50-х років XIX століття, тобто стосовне до третього періоду творчості поета. Ощу­щение трагічності буття переслідує поета. У цьому сти­хотворении ліричний герой викликує: “Сіяй, сіяй, прощальне світло любові останньої, зорі вечернею! ” Ге­рій просить вечірній день - образ останнього років жиз­ні - забаритися й продовжити зачарування. Але небо (спосіб самого життя) охоплює тінь (наближення смерті).

Блаженством і безнадійністю називає Тютчев послід­нюю в житті любов: Пускай бідніє в жилах кров, Але в серце не бідніє ніжність… Останній період творчості характеризується потря­сением основ Тютчевского світосприймання, картина сов­ремінного поетові миру стрімко міняється, романти­ческое напрямок у мистецтві слабшає. Фактично Федір Тютчев завершив період романтизму в російській літературі, гідно представивши її в скарбниці мі­рового лірико-філософської спадщини


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций