Основні теми й ідеї лірики А. Н. Некрасова

Розміщено ЗНО по біології в 28 июля 2013

Некрасов віддав данину романтизму збір­ником віршів “Мрії й звуки” (1840), жорстоко засудженим, навіть висме­янним тоді ж Бєлінським. Зрілий Некра­сов, починаючи з вірша “У дорозі” (”Нудно? нудно!.. Ямщик відважної…”), яв­ляется продовжувачем пушкінської лінії в російської поезії - по перевазі реа­листической. У некрасовской поезії є ліричний герой, але єдність його опре­деляется не навкруги тим і ідей, пов’язаних з певним типом особистості, як у Лермонтова, а загальними принципами отно­шения до дійсності.

І тут Некра­сов виступає як видатний новатор, що істотно збагатив росіянку лири­ческую поезію, що розширила обрії дійсності Тематика лірики Не­красова різноманітна. Перший з художніх принципів Не­ красова-лірика можна назвати социаль­ним. Вузьке коло ліричної тематики він доповнив новою темою - соціальної.

Вспом­їм хрестоматійні рядки “Учорашній день, години в шостому”. У своєму останньому вірші “Про Муза, я у дверей труни… ” поет востаннє згадає “цю блед­ную, у крові, батогом висічену Музу…

” Джерело натхнення поета, Муза, у Некра­сова - рідна сестра нещасних, подвер­гаемих насильству й гнобленню. Не любов до жінки, не краса природи, а жнива­ния замучених нестатком бідняків - от ис­точник ліричних переживань у багатьох віршах Некрасова. Причому ця соціальна тема міняє характер і властиво любов­ний лірики. “Ніч.

Встигли ми всім насла­диться. Що ж нам робити? Не хочеться спати”, - починається вірш 1858 го­так.

І герой пропонує помолиться за тих, “хто все терпить”, “чиї працюють грубі ру­ки, надавши шанобливо нам погру­жатися в мистецтва, у науки, віддаватися мріям і страстям”. Ясно, що дворянин по походженню, Некрасов виражає тут свідомість різночинця, щирого демокра­та, що знає темні сторони обществен­ного буття, що випробувало на собі голод і холод, що не вміє, не здатного дво­рянски гидливо й пихато відвернутися від вивороту життя. У той же час ліричний герой Некрасо­ва не просто різночинець, а разночинний ин­теллигент. От ще один шедевр некрасов­ской любовної лірики “Я не люблю іронії твоєї…

” (датується приблизно 1850 роком і, теж приблизно, про­ращенное до К. Я. Панаєвій). Одночасно це й зразок інтелектуальної поезії: ге­рій і героїня культурні люди, у їх отно­шениях - іронія й, головне, високий уро­вень самосвідомості. Вони знають, розуміють долю своєї любові й заздалегідь сумують. Вос­зроблена Некрасовим інтимна ситу­ация й можливі шляхи її дозволу на­поминають відносини героїв Чернишевського ” Що робити?

” Ярчайшим проявом нової лиричес­який теми - соціальної стало стихотворе­ние ” чиЇду вночі по вулиці темної”. Це несамовита історія жінки, кото­рую нестаток, голод і смерть дитини вигнали на панель. “Беззахисна, хвора й без­домная”, жінка викликає жалість, але немає можливості допомогти нещасній жертві з­циальной невпорядкованості.

Із цього ж ряду багато віршів 50-х років: “У дорозі”. “Перед дощем”, “Трійка”, “Ро­дина”, “Псове полювання “, цикл ” На вулиці”, ” Не стисла смуга”, “Маша”, “Важкий хрест дістався їй на частку”, “У лікарні”. Пафос цих віршів, джерело ліризму, у них підсумується й узагальнюється в небіль­шой поемі “Лицар на годину”, особливо в зна­менитих рядках: Від радісних, що праздно бовтає, Що Червонить руки в крові Поведи мене в стан, що гинуть За велику справу любові! - звертається поет до матері.

Ці рядки віл­нуют і сьогодні. Другий художній принцип Некрасо­ва-лірика - соціальний аналитизм. І це було новим у російської поезії, отсутствую­щим і в Пушкіна, і в Лермонтова, тим більше в Тютчева й Фета. З дошкільного віку ми пам’ятаємо вірші “Один раз, у студену зим­нюю пору…

” - про мужичка з нігтик. Але не всі знають, що передує цьому уривку у вірші “Селянські діти”, де показане “інша сторона” селянського дитинства: “Покладемо, селянська дитина вільно росте, не вчачись нічому, але вирас­тет він, якщо Богові завгодно, а сгибнуть ніщо не заважає йому”. Тобто герой некрасовской лірики вміє бачити соціальний зміст відтворених явищ. Іншими словами, але­сителем, суб’єктом соціальної типізації виявляється не тільки автор, але і його лири­ческий герой. Соціальний аналитизм прони­зивает два найвідоміших вірші - “Міркування в парадного під’їзду” і ” Залізниця”.

В “Міркуваннях” конкрет­ний одиничний факт - прихід мужиків із проханням або скаргою до міністра государ­ственних имуществ - зводиться в ранг ти­пичного явища: “Знати, брели-те долгонько вони з яких-небудь далеких губерній”. Чи­рический герой домисливает те, що на уви­денних їм з вікна мужиках, як говориться, не написано. Те ж у чотиривірші “За за­ставой, у харчевні вбогої…

” і, на кінець, знаменитий фінал вірша “Назви мені таку обитель…” За “Залізницю” редактор “Совре­менника”, де вона вперше була надрукована, і він же автор вірша одержав друге, передостаннє попередження про возмож­ном закриття журналу від самого міністра внутрішніх справ Валуева, відомого автора ліберально-реформаторських проектів. Осо­бие дорікання цензури викликав на перший погляд цілком безневинний епіграф: цензори зрозуміли, що всі “страшно ефектне”, як ви­разился один з них, вірш надає епіграфу гострий суспільний зміст і кидає тінь не тільки на руководившего Будівництвом Миколаївської залізної до­роги колишнього главноуправляющего железни­мі дорогами графа Клейнмихеля, але й на його померлого заступника, і на його нині царст­вующего сина. Друга й четверта частини сти­хотворения, проведений у них соціальний аналіз виливалися в страшне обвинувачення уряду в геноциді, як сказали б рє­годня, і споюванні власного народу. Настільки ж соціально загострено й преглядач­ное відношення Ванюшиного папаши-генера­ла до каторжної праці простого народу.

Два принципи відбиття действительнос­ти в некрасовской ліриці закономірно ви­ходили на третій принцип - революцион­ность. Ліричний герой поезії Некрасова переконаний, що тільки народна, селянська революція може змінити життя Росії до кращого. Революційність чи свідомості­рического героя Некрасова надавала його віршам агітаційно^-пропагандистський ха­рактер. Особливо сильно ця сторона свідомості ліричного героя виявилася в стихотво­рениях, присвячених сподвижникам Некра­сова по революційно-демократичному русі, вождям цього руху: Белин­скому, Добролюбову, Чернишевському, Пі­сареву. Некрасов в окресленні їхньої особистостей виходить із того, що революционно-демо­кратическая діяльність є самою завидною й бажаною долею, і взагалі роль “народного заступника” для Некрасова є, використовуючи формулу Фета, “патент на шляхетність” для будь-якого чесно мисляще­го сучасника.

Риси вождів революци­онной демократії здобувають иконопис­ний характер, їхній життєвий шлях ставши­ляется в традиціях житія мученика-аскета, подвижника за народ. Таке вірш “Пам’яті Добролю­бова”. У його змісті не коштує вииски­вать реальних або вигаданих рис, у ньому відтворене переважно належне. Передчасно помер кри­тик у некрасовском вірші не є конкретний, що жила колись людина, а “ідеал суспільного діяча, що од­але час плекав Добролюбова”, як позд­її визнавався сам автор.

Звичайно Некрасова представляють поетом деревенско-селянської тематики. Але є в нього й урбаністична лірика, тобто вірші про місто, у яких він виступає достій­ним продовжувачем петербурзьких сторінок “Євгенія Онєгіна” і “Мідних вершників” і попередником Блоку. Геніальним про­разцом вірша про велике місто з його соціальними драмами є “Ут­ро”. Але три перші строфи в ньому не місто­ские.

Спочатку поет звертається до “неї”, свя­зивая її смуток і щиросердечні страждання з “навколишньої нас нищетою”, з якої “тут природа сама заодно”. Потім сліду­ют дві “сільські” строфи з характерними, емоційно пофарбованими епітетами: сумовиті, жалюгідні, мокрі, сонні, “шкапа із селянином п’яним, через силу бегущая навскач”, туман, мутне небо, і висновок авто­ра: “Хоч плач?”, “Але не краше й місто богатий”. У вірші воскрешаються мо­тиви ранніх “міських” віршів: ” чиЇду вночі”, “На вулиці”, “Убога й ошатна”, цик­ла “Про погоду”. Життя міста жахливе, ника­який відради для змученої душі героя в ній немає.

Насамперед, у міській суєті нема рації, трудові зусилля мешканців столиці відчужені від них, справи їх нали­цо - осіб, людей не видно: “залізної лопа­тієї… бруківку скребуть”, “починається всю­ду робота”, “возвестили пожежа з каланчі”, “на ганебну площу когось провезли” - переважають безособові й невизначено-особисті конструкції. Те ж і в останніх рядках: “хтось умер”, “десь пролунав ви­стріл - хтось покінчив із собою”.

Людські фігури у вірші символізують відчуженість людей друг від друга й від життя. Першими, якщо чи не­цами - осіб ні, - те першим родом дея­тельности, що зустрічається у вірші, виявляється робота ката. Зараз вони зроблять цивільну страту, тобто ритуал публічного позбавлення цивільних і полити­ческих прав. Потім ми бачимо офіцерів, що їдуть на дуель. Ще цілий ряд образів проходить перед нами.

Торгівля, цей двигун буржуазного прогресу, у поета революційної демокра­тии - торжество нісенітниці: Торгаші прокидаються дружно И поспішають за прилавки засісти: Цілий день їм обмеривать потрібно, Щоб увечері ситно поїсти. Усього лише. Зрозуміло, що співак капитали­стического Петербурга не був шанувальником і прихильником капіталізму. А от отголос­ки літературних попередників Некра­сова: “Чу! з міцності гримнули пушки!


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций