«Міщанство велике зло, воно, як гребля в ріці, завжди служило тільки для застою» (А. П. Чехов). (По одному або декількох добутках російської літератури XX століття). По добутках В. В. Маяковського

Розміщено ЗНО по біології в 27 июля 2013

1. Тема міщанства в російській літературі. 2. Міщанство в лірику Маяковського. 3. Любов і міщанство в Маяковського. 4. Мрія про теперішній подвиг і нове життя Тема міщанства, побуту, існування людей у повсякденному, повсякденному житті цікавила багатьох російських письменників. Багатьох авторів, починаючи від Пушкіна й закінчуючи сучасними письменниками, цікавила та “твань дріб’язків”, що захльостує людину, часто без його волі, і змушує жити за її законами.

Міщанство вбиває духовність людини, затягує своєю вульгарністю й повсякденністю, убиває в ньому прагнення розвиватися і йти далі у своєму духовному розвитку. Зачату людина сам не усвідомлює, що виявився заручником свого побуту, підкорив своє життя й інтереси простому міщанському комфорту й не зауважує, що виявився його рабом. Деякі можуть усвідомити це самостійно, і вуж тим більше деякі можуть щось виправити у своєму житті.

Тільки подивившись на життя як би з боку людин у стані оцінити те, що в ній відбувається. От чому так багато письменників, поетів зверталися у своїй творчості до теми міщанства Вони хотіли показати людині ті задушливі умови, у яких він живе, хотіли змусити людину по-іншому ставитися й до свого життя й до своєї душі. Одним з таких поетів без сумніву був і Володимир Володимирович Маяковський.

Міщанське існування було для нього абсолютно неприйнятним, він усіляко намагався боротися з ним і створював для цього цікаві й незвичайні образи. Маяковський ненавидів тихе, обивательське життя Вона асоціювалася в нього з буржуазним суспільством. Борючись за “світле завтра”, він активно включається в критику нового, радянського обивателя. Він бачить у цьому, насамперед, “пережитки” минулого.

Разом з тим Маяковський дуже точно вловив позачасову сутність обивателя й міщанина, показав характерні прикмети цього типу, властивим саме двадцятим рокам XX століття. “Життя прекрасне й дивна! ” - писав Маяковський у поемі “Добре”. Але він же не утомлювався нагадувати про те, що ще “дуже багато мерзотників ходять по нашій землі й навколо”. Саме тому сатира повинна носити войовничий характер.

Маяковський знущався з “викривачів”, які, наважившись на сатиричний випад, відразу поспішали підсолодити його: “Викривач, менше крему, дуже теми гарні. Об гарненьку тему зуб не шкода скришити”. “Грозний сміх” - так назвав Маяковський збірник своїх сатиричних добутків Сатиричні добутки двадцятих років вражають своєю тематичною розмаїтістю. Здається, немає такого негативного явища, що не потрапило б під перо поета-сатирика: новий буржуй, хуліган, пліткар, ханжа, розпусник, п’яниця, окозамилювач, боягуз, радянський вельможа… Але в основі всього цього лежить ненависне поетові “мурло міщанина”.

Маяковський підкреслює безсмертя цього типу людей, вони вміють пристосуватися до будь-якої епохи: “Нашвидку оперенье перемінивши, і засіли в усі установи”. Міщанин подібний до клопа (не випадково так називається одна із сатиричних поем Маяковського), він легко переймає зовнішні прикмети нового: дружину називає “товариш Надя”, заміняє ікону на портрет Маркса в червоній рамочці, але інтереси в нього такі ж дрібні й Незначні, що й за всіх часів. Розмовляє бюрократ-міщанин тільки про збільшення в платню й про модний “галифищах”. Під стать такому чоловікові й дружина, що мріє про плаття “з емблемами”: “Без серпа й молота не здасися у світлі! ” У своїх сатиричних творах Маяковський дуже часто використовує гіперболу, продовжуючи традиції сатириків XIX століття, насамперед Гоголя й Салтикова-Щедріна.

Наприклад, у вірші “Прозаседавшиеся” він як би опредмечивает фразеологізм “розірватися навпіл”. Його бюрократи дійсно розриваються навпіл і засідають відразу на двох засіданнях. “Справі” це не шкодить, тому що на цих засіданнях вирішуються питання про покупку нової склянки чорнила, а не важливі для народу проблеми Цікаво, як у Маяковського тема міщанства представлена в його любовній ліриці.

В основі поеми “Хмара в штанях” лежить любовна трагедія, ліричний герой охоплений полум’ям любові. Це почуття всесвітнього масштабу. І в той же час любов - це трагедія незрозумілості.

Величезний, нескладний, “жилава громадина”, ліричний герой стогне й корчиться від болю любові Він готовий на все заради улюбленої: “Буду бездоганно ніжний, не чоловік, а - хмара в штанях”. Але улюблена віддала перевагу спокійному міщанському затишку. І протест проти вульгарної буржуазної любові виливається в ліричного героя в загальне заперечення. Трагічні ноти ступленого заперечення всього, що звучать у голосі гордого, повсталого проти миру зла, міщанства й вульгарності й самотнього у своїй боротьбі людини, підсилює міць його протесту.

На думку Маяковського, піднятися над “тванню дріб’язків”, вирватися із гніта міщанства можна тільки через щоденні подвиги. Поет відкрито захоплюється героями, що кинув виклик повсякденності й занявшимися будівництвом нового життя… романтична мрія поета про повсякденний подвиг дуже яскраво виражена у вірші “Оповідання Хренова про Кузнецкстрое й про людей Кузнецька”. Будівництво заводу-гіганта й нового міста відбувається в страшних умовах - люди живуть у мокрих землянках, голодують, але всі вони заражені мрією про місто-саду: Я знаю - місто буде, Я знаю - саду цвесть, Коли такі люди В країні радянської є! Маяковського захоплює цей справжній героїзм.

Він декламує свою впевненість у неминучості перемоги нового, перемоги героїзму й духовної чистоти над вульгарним обивательським життям і міщанством, які завжди вели тільки до деградації моральному застою


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций