Росія А. А. Блоку

Розміщено ЗНО по біології в 29 июня 2013

Тема батьківщини ставиться до числа вічних у поезії. До неї зверталися художники слова за всіх часів. Але у творчості А. Блоку ця тема знаходить особливе звучачи­ние. Адже поет жив на рубежі століть, про себе й своїх сучасників він сказав: “Ми - діти страшного років Росії”.

Передчуття “нечуваних змін” і “небачених мя­тежей” відкидало особливий відблиск на любов А. Блоку до батьківщини, робило її про­тиворечивой і загостреної У ранній поезії А. Блоку тема Росії ще не придбала самостійність. І все-таки події духовного життя поета проходять на тлі російського пейзажу. На­приклад, у вірші 1901 року “Вид­але дні золоті прийшли…

” він пише: Видно, дні золоті прийшли, Усе дерева коштують як у сияньи. Уночі холодом віє із землі; Ранком біла церква вдалині И близька і ясна очертаньем. Героїня блоковских віршів раннього років знаходить риси казкової царівни з русявий­ских казок, житло її - зачарований терем, а герой - царевич, князь, наречений. У поезії А. Блоку цього років зустрічаються про­рази російської літератури, нерідко в їх ро­мантическом вигляді. Наприклад, у стихо­утворі “Ніч на Новий рік” виникає образ Світлани, героїні балади В. Жу­ковского.

Мир ранньої поезії А. Блоку - це мир прекрасної мрії, і цієї прекрас­ний мрією обкутаний образ Росії. До збагнення батьківщини справжньої, так­лекой від чарівної казки, поет ішов че­рез мотиви страшного фантастичного миру. Саме в цей нереальний мир по­падає блоковский герой, пішовши від Пре­червоної Дами, вийшовши із заповідного са­так своїх ранніх віршів у страшний мир природи, де зірки й зорі поміняє мир мохів, боліт з кульгавими жабами, ржа­вих купин і пнів. Населяють цю природу дивовижні істоти: чаклуни й косма­тие відьми, “тварини весняні”, чертеня­та, “хвора русалка”.

Не менш страшний і вигляд людей, що живуть у цьому світі: це герої лиховісного балагана, носії “всесвітньої вульгарності”, живі мертве­ци, як, наприклад, у циклі віршів “Танок­ки смерті”. Найбільш відоме сти­хотворение цього циклу “Ніч, вулиця, ліхтар, аптека… “, у якому самої кому­позицією підкреслена повна безисход­ность, замкнутість життя, обкресленої страшним колом. Однак страшний мир - це не тільки мир навколо поета, це й мир у ньому самому.

Так, у найвідомішому вірші “Незнайомка”, що надовго стали симво­лом поезії А. Блоку, ліричний герой належить двом мирам: миру мрії, по­езии, де все обкутано серпанком таємниці, а по­ет - хоронитель цієї таємниці. Але він же не від­деляет себе й від низинного, вульгарного мі­ра “випробуваних гостряків”, бездушної й мертвотної природи, у якій саме поетичне її явище - місяць на небі - перетворюється в мертвий диск. Недарма закінчується вірш возвраще­нием ліричного героя від мрії до реаль­ности. Страшний мир, створений А. Бло­кому, - це теж Росія, і вище мужест­у поета не в тім, щоб не бачити цього, а в тім, щоб бачити й прийняти, полюбити свою країну навіть у такому непривабливому обличчі.

А. Блок гранично відкрито виразив цю свою любов-ненависть у вірші “Грішити безсоромно, непробудно…”, на­писаному в 1914 році. У ньому виникає вкрай огидний, безмірно оттал­ вигляд, щокиває, людини бездуховного, крамаря, все життя якого - це біс­пробудний сон духу, навіть покаяння його лише минутно. Подаючи грошик у церкві, він відразу, повернувшись, обманює на цей гріш свого ближнього.

Моментами вірш звучить майже як сатира. Герой його знаходить риси символічні. І тим неожиданнее й сильніше звучить фи­нал вірша: Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені. Одним з перших безпосередніх про­рощень А. Блоку до теми Росії як до Са­мостоятельной став його вірш 1906 року “Русь”.

Країна з’являється в цьому вірші як заповідна, казкова. Таке весь її простір: Русь оперезана ріками И нетрями оточена З болотами й журавлями И неясним поглядом чаклуна… Росія в цьому добутку як би спя­щее зачароване царство, і лиричес­кий герой переймається її таємницею, його жи­вая душа занурена в дрімоту.

Русь убаю­калу її на своїх просторах. Підсумком міркувань А. Блоку про долі своєї країни став цикл віршів “Батьківщина”, кото­рий створювався з 1907 по 1916 рік. У цьому циклі поет звертається до самим различ­ним аспектам складної й драматичної теми. Тут і міркування про Русь як про заповідну країну, чия господарка - ска­зочная князівна, що відрізняє тради­ционний вигляд російської красуні - ставної, з косою. Символом цієї країни стає тихий будинок у густій траві, по­кинутий героєм заради тривог і битв.

У цей цикл входить і вірш “На залізниці”, у чомусь перегукую­щееся з некрасовским “Що ти жадібно гля­дишь на дорогу…”. Тут доля Росії осмислюється через жіночу долю, гірку й трагічну, і це теж тради­ционно для російської поезії. Одне з найбільш відомих стихотворе­ний цього циклу - “Росія” (”Знову, як у роки золоті…”). В останніх произве­дениях циклу “Батьківщина” з’являється нова нота, пов’язана з тим, що в долі країни наступив поворот, почалася війна 1914 го­так, і усе ясніше звучать мотиви майбутньої трагічної долі Росії. Це відчуває­ся у віршах “Петроградське небо каламутилося дощем…

“, “Я не зрадив білий прапор…”, “Шуліка” і ін. Однак тема тра­гического передбачення з’явилася ще у віршах із циклу “Батьківщина”, напи­санних задовго до війни 1914 року й объе­диненних темою, позначеної в назва­нии: “На поле Куликовом”.

Написано ці вірші в 1908 році й присвячені одному із самих значитель­них подій російської історії. В 1912 році Блок писала: “Куликовская битва принад­лежить до символічних подій російської історії. Такою подією призначений віз­обертання. Розгадка їх ще спереду”.

Ку­ликовская битва мала не стільки воен­ное, політичне значення, скільки ду­ховное. І не випадково звертається до цієї події поет у передбаченні трагічного років Росії. От перший вірш із циклу “На поле Куликовом”: Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво И миє берега.

Над убогою глиною жовтого обриву В степу сумують стогу. ПРО, Русь моя! Дружина моя! До болю Нам ясний довгий шлях! Наш шлях - стрілою татарської древньої волі Простромив нам груди.

Наш шлях - степовий, наш шлях - у тузі безбережної, У твоїй тузі, про, Русь! І навіть імли - нічний і закордонної - Я не боюся. Нехай ніч. Домчимося. Опромінимо багаттями Степову далечінь.

У степовому димі блисне святий прапор И ханської шаблі сталь… І вічний бій! Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил… Летить, летить степова кобилиця И мне ковилу…

І немає кінця! Миготять версти, кручі… Зупини! Ідуть, ідуть перелякані хмари, Захід у крові!

Захід у крові! Із серця кров струменіє! Плач, серце, плач…

Спокою немає! Степова кобилиця Несеться навскач! Вірш присвячений осмисленню історичної долі Росії. І доля ця пророчо описується автором як трагічна. Символом її стає стре­мительно степова кобилиця, що мчиться.

Віз­никает традиційне для поезії осмис­ление єдності життя людей і життя при­пологи. Самі природні явища тут пофарбовані в трагічний кривавий колір (”Захід у крові!”). Цей мотив зустрічається й в інших сти­хотворениях циклу “Батьківщина”; наприклад, у вірші “Петроградське небо му­тилось дощем…”: “У західній далечіні були димні хмари в крові”.

У вірші “Ріка розкинулася… ” кілька разів мене­ется об’єкт поетичного мовлення. Починає­ся воно як опис типово російського пейзажу; убогого й смутного.

Потім зву­чит пряме звертання до Росії, і, треба сказати, у свій час воно многим показу­лось що шокує - адже А. Блок нази­вал свою країну “ПРО, Русь моя! Дружина моя!”. Однак у цьому немає поетичної вільності, а є вищий ступінь єднання лиричес­кого героя з Росією, особливо якщо врахувати значеннєвий ореол, даний слову “дружина” символістською поезією. У ній він сходить до євангельської традиції, до про­разу величної дружини.

І нарешті, у фіналі вірша віз­никает новий об’єкт звертання: “Плач, серце, плач…” У вірші А. Блок уживає авторське “ми”, міркуючи про долі людей свого покоління. Вони представляються йому трагічними, стре­мительное рух - це рух до гі­білі, вічний бій тут не радісний, а драматичний. Темі вірша соот­ветствует його інтонаційний лад, сам темп поетичного мовлення.

Спочатку вона спо­койна, навіть уповільнена, потім темп стре­мительно наростає, речення справи­ются короткими, у половину, а те й у третину поетичного рядка (наприклад: “Нехай ніч. Домчимося. Опромінимо багаттями”). На­стануть окличні інтонації: у семи строфах вірша автор сім разів уживає знак оклику. Поетичне мовлення тут гранично взвол­нованна.

Це відчуття створюється й сти­хотворним ладом тексту. Добуток написаний разностопним ямбом, що при­дає йому особливу динамічність і стреми­тельность, передає невтримний і страш­ний порив, трагічне наближення до загибелі. Вірш А. Блоку про Росію, про­звучавшее в ті роки, коли країна з­клонно наближалася до катастрофи, коли сама любов до батьківщини знаходила внутрен­ний драматизм, звучить сьогодні здивуй­тельно сучасно й виявляє нам зразок мужньої й всевидючої синовней відданості батьківщині, сприйнятої по­цьомуьому від кращих традицій російської класичної літератури. Ng:�2p0l_ ��_ , смакування натуралістичних подробнос­тей.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций