Короткий зміст поеми Конрад Валленрод Міцкевича Адама

Розміщено ЗНО по біології в 30 апреля 2013

У прозаїчній передмові до поеми автор зауважує, що описує ті давні часи, коли язичники-литовці боролися з головним ворогом своїм - Тевтонським орденом, що скорив Пруссію. 1391 р. У Мариенбург з’їжджаються лицарі, щоб обрати главу ордена. Частіше інших вимовляють тут ім’я Валленрода - чужоземця, подвигами своїми орден, що прославив, по всій Європі. “Не тільки грізною військовою відвагою він возвеличив звання хрестоносця: але, нехтуючи життєві блага, він у християнській доблесті піднісся”.

Лицар цей “своєї зброї й честі не продавав ворогуючим баронам. У монастирі, спокус не стосуючись, цураючись світла, він проводить юність: йому далекі й дзвінкий сміх красунь, і пісень менестрелів сладкострунность”. У людини цього, не старого роками, але похмурого, сивий і блідого, є єдиний друг - святий чернець Хальбан, його повсякчасний сповідник Іноді Конрад співає пісню невідомою мовою, і в очах у лицаря коштують сльози, а дух летить у край спогадів.

І немає в цій пісні ні веселощів, ні надії… А у вежі замка живе самітниця младая. Років десять назад прийшла вона неведомо звідки в Мариенбург і “у вежу добровільно уклалася.

Тепер з високого оконца самітниця волає: “Конрад! <… > Магістром ставши, твій борг - їх знищити!

” Лицарі, чуючи ці слова незнайомою мовою, розуміють лише ім’я “Конрад”. Це “неба указанье”, проголошує Хальбан, і Конрада обирають великим магістром. Усі сподіваються, що Валленрод незабаром скорить Литву. Але він “звичай предків зухвало порушує”: призиває лицарів відмовитися від військової слави й багатства “Так буде чеснота нашою славою!

” А в стін замка вже нишпорять литвини. Конрад же по ночах ходить до вежі й тихо переговорюється із самітницею. Вона співає, як звернув неї, красуню язичницю, лицар-християнин у свою віру й захопив у чужу країну.

Конрад страждає: навіщо нещасна пішла за ним?! Але вона, вражена зухвалим планом Конрада - “у німецькому замку таємно з’явитися й, / помстою вразивши їхній стан німецький, / за прикрості народу розплатитися”, - хотіла бути поблизу від улюбленого. Валленрод дорікає самітницю: колись він, гірко плачучи, розстався з нею - і зі своїм щастям - “для задумів кривавих і заколотних”. И от тепер, коли він готовий нарешті помститися “ворогам заклятим”, її поява підірвала його сили. Хальбан обсипає Конрада докорами.

Валленроду треба виступати в похід, а він не може покинути улюблену. Конрад бенкетує з Вітольдом, що, борючись за владу в Литві, прийшов просити допомоги в ордена. Старий литвин співає пісню, осоромлюючи зрадників, що переметнулися до німців.

Засоромившись, Вітольд “плащем закрився й у чорний роздум поринув”. Старий же розповідає про юного литвина, якого дитиною захопили в полон німці, нарекли Вальтером Альфом і зробили хрестоносцем. Великий магістр Венрих любить його, як рідного сина. Але в литовському серці ховалася туга за батьківщиною, ненависть до німців.

Юнак сходиться зі старим співаком-литвином; той розповідає сироті про вітчизну й розпалює в ньому ненависть до її ворогів. Старий велить юнакові: “Залишайся в німців, / учися в них ратній справі / і входь до них у доверье…” Але в першому ж бої з литвинами юнак спрямовується до одноплемінників і розповідає свою історію князеві Кястуту і його дочці, “божественно юної” Алдоне. Незабаром молоді люди закохуються друг у друга, і князь женить їх.

Але Вальтер, “шляхетний душою, не був щасливий у сім’ї, / тому що не було щастя у вітчизні”. Німці наступають, і Вальтер боїться, що вони захоплять всю Литву. Звільнивши Алдону від шлюбної обітниці, він тайкома йде до німців, щоб зруйнувати орден зсередини.

Після бенкету Вітольд змінює союзникам-німцям, його люди громлять німецькі замки. Конрад змушений вести прагнучих мести хрестоносців у Литву. Вертається він узимку із залишками розбитої армії Знаменитий полководець Валленрод погубив цього разу все своє військо.

Особа великого магістра похмуро, але ока сіяють. У підземеллі збирається таємна рада ордена. Один із дванадцяти суддів у масках заявляє, що граф Валленрод відправився колись у Палестину й незабаром пропав, а якийсь лицар з його звиті, прибувши в Іспанію, назвався ім’ям свого пана, якого, видимо, убив.

Прославившись в Іспанії, де відважно громив він маврів, самозванець з’явився в Мариенбург. Дванадцять суддів у чорному одноголосно виносять зрадникові смертний вирок Исполнивший клятву Альф поспішає до Алдоне. Він більше не хоче мстити - “німці теж люди” - і кличе улюблену в Литву, щоб почати життя спочатку. Але пізно!

Пристаріла Алдона не зважується здатися чоловікові на очі. Незабаром Альф чує за своєю спиною лемент: “Горе, Горе, Горе! ” Так тайнийсовет призиває присуджених готуватися ксмерти. Альф прощається з Алдоной. Уночі вбивці ломляться в його спокій, і лицар осушує чашу з отрутою.

А старий Хальбан залишається жити, щоб усім розповісти про подвиг героя. “Одним ударом стоглавую я знищив гідру! ” - гордо говорить Альф лицарям, що ввірвалися до нього, і вмирає.

Побачивши, що в оконце його згасла лампа, із криком падає намертво у своїй вежі Алдона. В “Поясненнях” Міцкевич відзначає, що Валленрод дійсно поставив орден на грань загибелі й сам умер при досить загадкових обставинах. Чи не був він тим німецьким лицарем Вальтером фон Стадіоном, що, потрапивши в полон до литовців, женився на дочці Кястута й таємно виїхав з нею з Литви?


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций