Тема любові в циклі оповідань И. А. Буніна «Темні алеї»

Розміщено ЗНО по біології в 26 декабря 2012

1. Тема любові у творчості Буніна. 2. Художня концепція циклу. 3. Любовна драма “Темні алеї” уважаю, може бути, найкращою моєю книгою в змісті стислості, жвавості й взагалі літературної майстерності. И. А. Бунін У цикл “Темні алеї”И. А. Буніна, що вийшов у Нью-Йорку в 1943 році, входило одинадцять оповідань Повністю збірник був опублікований в 1946 році - він нараховував тридцять вісім оповідань. Тема любові завжди була на першому плані у творчості письменника.

В еміграції їй присвячені майже всі його добутки. Але в “Темних алеях” це почуття має зовсім інше трактування, ніж у попередніх творах Буніна Письменник задається метою показати не тільки радість любові, але і її “темні алеї”. Любов - це лише коротка мить, “велике щастя, навіть якщо вона.

не розділена”. Але що залишається після цієї миті? - задається питанням автор.

Цей цикл оповідань - ціла енциклопедія любові. Всі історії персонажів драматичні й далекі від ідеалізованого любовного почуття Письменник говорить про те, що в любові багато й жорстокого. Відкривається книга оповіданням, що дав назву всьому циклу - “Темні алеї”. Через тридцять років з волі долі, випадково зустрічаються Надія й Микола Олексійович. Вона - господарка постоялої світлиці, він - пан з Петербурга.

Багато років тому вони були молоді й любили один одного. Але що тепер? Надії сорок вісім років, Миколі Олексійовичу - під шістдесят Він навіть не довідався її спочатку, а вона довідалася відразу. Подальші питання пана показують, що він навіть не намагався довідатися, що стало з дівчиною після того, як кинув неї. Надія ж, ледве не наклавши на себе руки від образи, одержала від хазяїв вільну, але не вийшла заміж, на все життя зберігши любов до Миколи, і тому не простила його.

Він же вважає, що “все проходить, усе забувається” - і любов, і молодість Надія заперечує: молодість проходить у всіх, а любов - немає. Час по-своєму помстився Миколі Олексійовичу: ніколи він не був щасливий. Любив дружину сильно - вона його кинула, обожнений син виріс негідником і нахабою. Життя перетворилося в “звичайну вульгарну історію”.

Їдучи, Микола Олексійович думає про те, що Надія дала йому кращі мінути життя, “істинно чарівні”. Перед ним встає питання: що було б далі, якби він не кинув неї, а женився? Це здається йому абсурдом: власницю постоялої світлиці він не може представити в ролі господарки свого петербурзького будинку, матері його дітей. Для нього миті любові залишилися далеко в минулому, як чудесний романтичний спогад, не більше. Надія ж живе своєю нещасною любов’ю дотепер.

Їй вона принесла більше страждань, чим романтичних спогадів. У кожному з оповідань Бунін говорить не про платонічний, а про почуттєву любов, тому незмінно з її виростає любовна драма. У кожному з них показана кульмінація любовного почуття, що при погляді з минулого мимоволі оточена романтичним ореолом Це почуття не може бути вічним. Досягаючи вищого свого розжарення, вона приносить або розставання, або смерть, тому що краще, ніж у цю мить, уже не буде. У кожному оповіданні, як і в “Темних алеях”, зіштовхуються два твердження: “любов вічна” і “любов проходить”.

В оповіданнях Буніна - погляд на це почуття, через роки, спогади про те, що не забувається ніколи. Вона трагична вже тому, що її не можна повернути ні через кілька хвилин, ні через роки. В оповіданні “Кума” кум зізнається замужній кумі в любові, але після ночі й обіцянки приїхати до нього в Кисловодськ, жваво представляє, як він її там, “у цих лакованих чобітках, в амазонці й у казанку” люто зненавидить.

Хоч і вдалося Мещерскому повернутися до Натали, що він полюбив багато років тому (оповідання “Натали”), але вона вмирає від передчасних пологів. Герої оповідання “Таня” розстаються ненадовго, не знаючи, що бачаться останній раз у житті напередодні страшного сімнадцятого року. В оповіданні “Холодна осінь” герої навіть не встигли толком розповісти один одному про свої почуття, як героя вбили на війні - героїня ж живе після цього чекаючи того, коли закінчиться її земний шлях, і вона з’єднається слюбимим.

Є в цьому циклі й зовсім непривабливі сторони любові. У результаті любові свого батька - чиновника казенної палати - страждає його син від першого шлюбу, тому що красуня-дружина зненавиділа того й з дивана відправила спати на тюфячок, щоб не стер на ньому оксамит (оповідання “Красуня”). Що робить любов з батьком?

Він “від страху перед нею, теж прикинувся, начебто в нього немає й ніколи не було сина”. Пристрасть до грошей змушує бабу віддати свою племінницю, безневинну дівчинку, на наругу марокканцеві (”Нічліг”). Для автора в цьому циклі головним є мотив спогадів про батьківщину, про дні молодості. Ностальгічна нотка пронизує все оповідання Іван Олексійович писав про свою книгу, як про велике досягнення: “Вона говорить про трагичном і багато про що ніжн і прекрасному, - думаю, що це найкращий і саме прекрасне, що я написав у житті”. Дивно довідатися, що всі ці історії не мають нічого загального з дійсністю.

- за твердженням автора, всі вони вигадані. Ця фізична любов-пристрасть показана з духовної сторони, не затьмарена ні вульгарністю, ні фізіологічними подробицями. Вона сприймається з висоти прожитого років як винятково світле чарівне почуття. Жанрова форма цих оповідань, на думку критиків, близька до роману, повісті, тому що автор намагається через миті осмислити життя героїв Всі оповідання цього циклу дуже сюжетни, їм властивий психологізм оповідання, жанрове й стилістичне багатство


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций