А. П. Чехов - викривач міщанства й вульгарності (На прикладі оповідання «Ионич»)

Розміщено ЗНО по біології в 21 августа 2012

1. Сімейство Туркиних. 2. Образ земського лікаря, що недавно приїхав у місто С. 3. Втрачена любов 4. Роздратування доктора Старцева від обивателів і поступове перетворення його в один з них. Старців згадав про папірці, які він по вечорах виймав з кишень із таким задоволенням, і вогник у душі згас. А. П. Чехов Протягом усього оповідання простежується історія сімейства Туркиних, що, на думку суспільства провінційного міста, уважалася самої талановитої й утвореної. Чому саме Туркини?

Можливо, тому, що батько сімейства, Іван Петрович, умів подати себе й членів своєї сім’ї як людей творчих і обдарованих. А для провінції вміння ставити аматорські спектаклі, грати на роялі й писати домашні повісті й романи, напевно, уважалося теперішнім талантом. Крім того, Туркини розважали гостей своїми милими фразочками й жартами й “виступом” свого лакея Павлуся, що вставав у певну позу, піднімав руку нагору й говорив “Умри, нещасна!” Це було забавно. Слід зазначити й той немаловажний факт, що будинок Туркиних відрізнявся ще й гостинністю: “У їх великому кам’яному будинку було просторо й улітку прохолодно, половина вікон виходила в старий тінистий сад, де навесні співали солов’ї; коли в будинку сиділи гості, то в кухні стукали ножами, у дворі пахнуло смаженим луком - і це щораз передвіщало рясну й смачну вечерю”.

Серед відвідувачів Туркиних був і земський лікар Дмитро Іонович Старців. Швидше за все він був тоді молодим. На початку оповідання про цю людину говориться те, що практика в нього була Вдялиже. Сам Дмитро Ионич любив ходити пішки, гуляти в саду, і, з деяких пор, гостювати в Туркиних.

Але ходив він до цього інтелігентного сімейства через однієї лише Катерини Іванівни, дочки Івана Петровича й Вір Йосипівни, що грала на роялі й мріяла поїхати надходити в консерваторію. Що ж залучило Дмитра Ионича в цій вісімнадцятирічній дівчині? “Вираження в неї була ще дитяче й талія тонка, ніжна; і незаймана, уже розвинена груди, гарна, здорова, говорила про весну, теперішню весну”.

І вже потім, коли Котик (так ласкаво називали Катерину Іванівну батьки) грала на роялі пасаж, доктор Старців помітив, що вона “рожева від напруги, сильна, енергійна, з локоном, що впав на чоло, дуже подобалася йому Після зими, проведеної в Дялиже, серед хворих і мужиків, сидіти у вітальні, дивитися на це молоде, витончене й, імовірно, чиста істота й слухати ці шумні, докучливі, але все-таки культурні звуки, - було так приємно, так ново…”. Дмитру Ионичу подобалося розмовляти із цією милою й розумною дівчиною, вона його навіть захоплювала своєю свіжістю. Від любові до Катерини Іванівні молодий земський лікар готовий був на будь-який безглуздий учинок: він навіть прийняв на віру її запрошення на цвинтарне побачення в такий дивний час - одинадцята година ночі.

І саме там, глибокою ніччю на цвинтар, до доктора Старцеву приходять по-справжньому світлі, що піднімають його над провінційною щоденністю думки: “…Скільки тут, у цих могилах, зарито жінок і дівчин, які були гарні, чарівні, які любили, згоряли по ночах пристрастю, віддаючись пещенню. Як, по суті, недобре жартує над людиною мати-природа, як кривдно усвідомлювати це! Старців думав так, і в той же час йому хотілося закричати, що він хоче, що він чекає любові будь-що-будь…

“. А як проникливо, мудро й прекрасно він говорить Каті про свою любов: ” ПРО, як мало знають ті, які ніколи не любили! Мені здається, ніхто ще не описав вірно любові, і навряд чи можна описати це ніжне, радісне, болісне почуття, і хто випробував його хоч раз, той не стане передавати його на словах…”. Але раптом всі ніжні, теплі надії Дмитра Ионича зруйнувалися, та й до того ж було зачеплено його самолюбство: Котик відповіла йому відмовою.

З тих пор, як говориться в останній главі, “за увесь час, поки він живе в Дялиже, любов до Котика була його єдиною радістю й, імовірно, останньої”. Любов земського лікаря поступово стає платонічної й, дивно, що Старців не хоче робити її взаємної, хоча це було цілком можливо. Адже через чотири роки вже сама Катерина Іванівна шукала зустрічі із Дмитром Ионичем, запрошувала його в сад, жадала його любові. Але, з одного боку, у душі доктора “запалився вогник”, а з іншого боку - він часто внутрішньо повторював сам собі: “А добре, що я тоді не женився”.

Так і розсталися вони ні із чим. Ким же став зрештою Дмитро Ионич Старців? Обивателем, іменитим, шановним, багатим і провінційним жителем, що тяжіє до накопичення. Хоча сам земської лікар ненавидів обивателів, тому що “…

досвід навчив його помалу, що поки з обивателем граєш у карти або закушуєш із ним, те це мирна, добросердий і навіть недурна людина, але коштує тільки за-говорити з ним про що-небудь неїстівному, наприклад про політика або науку, як він стає в тупик або заводить таку філософію, тупу й злу, що залишається тільки рукою махнути й відійти”. Дратували його обивателі й тим, що нічого не робили й нічим не цікавилися. Але доктор поступово, сам того не зауважуючи, перетворювався в один з них, жагуче цікавлячись тільки своїм заробітком: “Було в нього ще одна розвага, у яке він втягся непомітно, помалу, це - по вечорах виймати з кишень папірця, добуті практикою, і, траплялося, папірців - жовт і зелених, від яких пахнуло парфумами, і оцтом, і ладаном, і ворванню, - було понапихано в усі кишені рублів на сімдесят; і коли збиралося кілька сотень, він відвозив у Суспільство взаємного кредиту й клав там на поточний рахунок”. Гроші замінили йому все: і сім’ю, і друзів. Нажива стала головною метою його життя.

Влада грошей була так сильна, що погасила в молодому ще людині вогник любові, що прокинулася, до Котика, що при щасливому кінці могла перерости у взаємне почуття, а там - і всемью. Але, на жаль, Дмитро Ионич, одержавши й славу, і пошана, і багатство, і повага, а на додачу ще й повноту із задишкою, став обмеженою людиною й старим холостяком. Для кого ж він всі ці роки збирав гроші?

Тільки для одного себе? Наприкінці добутку Старцева вже величають Ионичем, він змінився до невпізнанності “У нього в місті величезна практика, ніколи зітхнути, і вже є маєток у два будинки в місті, і він облюбовує собі ще третій, повигоднее… У нього багато турбот, але все-таки він не кидає земського місця; жадібність здолала, хочеться поспіти й тут і там”. І всі б це було славно, так тільки Катерина Іванівна перетворилася в стару діву, так і не дочекавшись приїзду Дмитра Старцева.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций