Опис характеру Лаевского в повісті «Дуель»

Розміщено Українська література в 20 января 2012

Термін «внутрішнє мовлення» трактується в лінгвістиці досить широко, а саме як «загальне визначення всіх невимовлених думок». Традиційно виділяють два види внутрішнього мовлення: внутрішній монолог і внутрішній діалог. Внутрішнє мовлення як стилістичний прийом створення художнього образа відбиває особливості внутрішнього мовлення як форми мислення Її фізична сторона на відміну від зовнішнього мовлення зводиться до необхідного мінімуму: зміст домінує над значенням слів і починаються процес думки «згортками» - згорнутими образами, які розкриваються, розгортаються при виході в зовнішнє мовлення. Перехід до внутрішнього мовлення в тексті обумовлюється найчастіше особливим емоційним станом персонажа, зосередженням його думки на одному об’єкті

Його мовлення начебто перестає встигати за думкою. Все це знаходить вираження в особливому «рубаному» синтаксисі внутрішнього мовлення, де переважають питальні й окличні структурно-семантичні типи речень. Повість «Дуель» майже позбавлена яскравого світла, але пронизана настроєм приреченості. У рідких епізодах (сцена пікніка) природа з’являється у своїй монументальній величі, повній фарб («гори бурим, рожеві, лілові, димчасті або залиті яскравим світлом»). Пейзаж контрастує з незначністю людей, їхніми переживаннями, підготовляє трагедію, що насувається; спроектована на людину природа відбиває хаос почуттів, що переповняють його, розкиданими каменями, вивернутими з коренем деревами як би зображуючи можливий фінал життя героїв

Сценою пікніка Чехов метафорично підготовляє читача до розв’язки ланцюга обманів, показує глибину фізичного й духовного падіння героїв. Наталя Федорівна як ніколи щаслива, істеричне відчуття своєї легкості, легкості, краси переповняє неї, навіть починає здаватися, що вона метелик (у символіці Чехова - це «метелик, що летить на вогонь»). Героїня з потемків завороженно дивиться на вогонь, відділена від нього страхом і темрявою. Саме тут, на горі, відбуваються огидно вульгарні пояснення з коханцями. Вогонь як символ очищення, тепла збирає навколо себе людей: диякона («Боже мій, як добре! - подумав він. - Люди, камені, вогонь, сутінки…»), фон Корена, Лаевского. Тіні їх блукали поруч, «тремтіли на горі, на деревах, на мосту», як би зближаючи їх, скрашуючи антагонізм характерів, способу життя. У багаття намечаются трагедії Лаевского й Наталі Федорівни - людей, далеких від природи, не розуміючий вогонь, що живуть у сутінках своїх оман. Вони вимовляють фрази, що дисонують із загальним настроєм єднання із природою, світлом. Вони говорять про те, що їх зовсім не хвилює: про страждання народу, зовсім не до діла цитують Пушкіна. І всю безглуздість їхнього поводження висвечивает багаття, але це вже не символ єднання людей. Це вогонь автодафе, що карає нещадно, і фігура грішника Лаевского освітлена його полум’ям: «…у спину йому бив жар від багаття, а в груди й в особу - ненависть фон Корена».

Лаевский і Наталя Федорівна - страждальці, повні протиріч, - перебувають у світі, ними ж створеному: дета-лизированно виписаний оповідачем, він являє собою «темні, задушливі кімнати», де «тісно й страшно», і тільки боязке полум’я свічі висвітлює цей мир, так вогні пароплава або червоний ліхтар човна вселяють заздрість до «чужого спокою».

Лаевский не знімає із себе провину за вчинене, він щиро страждає, розуміючи, що злочин не можна надолужити, раз ве що повернути всі назад, замінити неправда, ледарство, нудьгу правдою, працею, радістю; повернути «чистоту тим, у кого взяв її», знайти Бога й справедливість. Його міркування розвиваються по якійсь вертикалі від землі до неба, завершуючись там, де повинен бути Бог - його зірка, тьмяна зірка, «яку він зштовхнув з неба… і слід її змішався з нічною тьмою». Внутрішні монологи героя будуються на контрастах, узагальненим вираженням яких стає боротьба світла й тьми

Однак для письменника необхідно насамперед прозріння й покаяння персонажа, усвідомлення їм провини, відкриття в собі «тьмяної зірки», що «не закотилася». Саме її, «зірку Лаевского», спостерігає «сміхотливий» диякон, що направляється підглядати дуель: «…на чорному небі подекуди здалися мутні плями (не хмари, а саме плями, тому що небо перед дуеллю - відбиття змученої душі Лаевского, кольори якої не чорний, а нечистий), і незабаром виглянула одна зірка й робко заморгала своїм одним оком». Нічна картина перед дуеллю з деякими змінами відтворить пейзаж вірша Лермонтова «Виходжу один я на дорогу…». У символічній структурі повести можна виявити кілька замальовок, пейзажних образів, несвідомо запозичених Чеховим

Лаевский прощений, і як вердикт про помилування виникає колірний образ, неприродний для миру сутінків і потемків, у якому раніше жив герой. «Зелені промені» сонця - символ прощення, спокути гріхів і оман. Відбувається розширення сфери перебування Лаевского у світі, здійснюється акт його реабілітації природою. Прощення відбувається на декількох рівнях. Образ «зеленого променя» повторюється в повісті три рази, щораз підсилюючи трагічний стан Лаевского. Але от наступає перший ранок його відродженого життя, і хоча герой почуває, що дивно воскрес із мертвих, він вертається зі цвинтаря, на якому символічно похований колишній Лаевский. Обновлена людина приходить у мир, і природа святково дивиться на цю появу: «…тепер дощові краплі, що висіли на траві й на каменях, блискали від сонця, як алмази, природа радісно посміхалася, і страшне майбутнє залишалося за». І все в цьому світі наповнено радістю відкриття, світлом, незнайомими предметами, всьому потрібно навчитися - любити, говорити, радуватися, працюватися

Розрізнені хаотичні думки героїв, виражені мовою єства, знаходять обриси настільки бажаної гармонії індивідуальних імпульсів і універсальних надтимчасових устремлінь, дозволяючи персонажам прилучитися до етичного тер минологии миру, визначити для себе цінність постійного й упорядкованого духовного буття


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций