Викриття «вульгарності вульгарної людини» «Ионич»

Розміщено Українська література в 16 января 2012

Одна з головних тем творчості Чехова - викриття «вульгарності вульгарної людини», особливо в побуті й настроях інтелігенції. Тема «Ионича» - зображення мертвотної сили обивательщини й вульгарності. Чехів розглядає історію утвореного, ділового лікаря Дмитра Ионича Старцева, що перетворилося в провінційній глухомані у відлюдна й черствого егоїста. Дія оповідання розвивається на тлі провінційного містечка з його одноманітним і нудним обивательським життям. Показуючи поступове переродження свого героя, Чехов дає тільки переломні епізоди його життя, три спадні щаблі

На початку оповідання, коли Старців тільки призначений земським (лікарем, він молодий, бадьорий, життєрадісний, він любить працю й свою I професію доктора. Старців по своєму розвитку й інтересам (багато вище міських обивателів. Він здатний до щирих Iчувствам, любові, розуміє поезію природи, йому доступні (романтичні настрої. Але вже тоді Чехов натяками ука- зивает на ті риси свого героя, які одержать розвиток і потім перетворять його в «Ионича», насамперед - практицизм і ощадливість. Так, наприклад, коли в розпал своєї любові до Котика Старців приїжджає до Туркиним робити речення, він не забуває матеріальної сторони справи. «А приданого дадуть, мабуть, чимало», - думав він. Почуття любові було щирим, але неглибоким. Одержавши від Катерини Іванівни несподівана відмова, йому «жаль було свого почуття, цієї своєї любові», але важкий його настрій швидко пройшло. Старців за один рік у земстві встиг розвити приватну практику, і його тягне до спокійного життя

Пройшло чотири роки. Чехів бере ті сторони життя Старцева, про які говорив раніше, і показує, як відбувається зів’янення, спустошення людської душі. Раніше Старців любив працю й з більшим задоволенням працював у земській лікарні, тепер у нього більша практика в місті, і він ганяється лише за рублем, втративши інтерес і жаль до хворих. Коло його інтересів надзвичайно звузився, і тепер хвилюють лише картярська гра й нажива. Глибину його щиросердечного спустошення показує його відношення до дівчини, що він недавно любив. Тепер при зустрічах з Катериною Іванівною він почуває лише занепокоєння й несвідомий страх за себе, за своє сите, розміряне життя: «А добре, що я на ній не женився».

Пройшло ще кілька років життя «без вражень, без думок». Старців ще більше поповнів, ожирів, важко дихає й ходить, «відкинувши голову назад». Спрага наживи остаточно опанувала ним і витиснула інші почуття. Йому «ніколи зітхнути», він, незважаючи на величезну приватну практику, не кидає й земського місця: його здолала жадібність, «хочеться поспіти й тут і там». Він став товстошкірим і нечутливим до чужого горя. Проходячи через кімнати призначеного для продажу будинку, він, не обертаючи уваги на неодягнених жінок і дітей, тикає ціпком і запитує: «Це кабінет? Це спальня? А отут що?»

Коли в клубі хто-небудь заговорює про Туркиних, він запитує: «Це ви про ті, що дочка грає на фортепья-нах?» Так говорити про дівчину, що колись любив, нехай навіть любов і пройшла, може тільки людина, що дійшла до краю духовної спустошеності

Що привело Старцева до цьому? Чехів затверджує: обивательське середовище, вульгарн і незначна, губить краще, що є в людині, якщо в самій людині немає якогось «ідейної протиотрути» і внутрішнього усвідомленого протесту. Історія Старцева змушує нас задуматися про те, що перетворює людини в духовного виродка. По-моєму, страшнее всього в житті - падіння особистості в трясовину обивательства й вульгарного міщанства

В оповіданні «Ионич» ми бачимо, як вульгарність міщанського середовища буквально засмоктує людини, перетворюючи його в бездуховного м’якотілого обивателя. Початок цього оповідання вводить нас у нудну й одноманітну обстановку губернського міста С. Гордістю цього міста була сім’я Туркиних, що вважалася самої утвореної й культурної. Підставою для цього послужили численні таланти сімейства Туркиних. Так, Іван Петрович сливет відомим жартівником. Один з його «жартів» - «здрастуйте будь ласка» - добре знайома кожному з нас, тому що стала свого роду афоризмом. Дружина його Віра Йосипівна - також видатна особа: вона пише романи, що викликають безсумнівний інтерес у її гостей. Їхня дочка Катерина Іванівна твердо вирішує вчитися в консерваторії, тому що, на думку навколишніх, є видатною піаністкою

Коли в місті з’являється молодий земський лікар Дмитро Старців, ми маємо можливість подивитися на цю видатну сім’ю очами свіжої людини. Затерті жарти батька сімейства, романи його дружини, під якими добре засипати, і тринькання їхньої дочки на роялі, що вдаряла по клавішах з такою силою, начебто хотіла загнати їх усередину, - от якими насправді були їхні таланти. Читач відразу ж може собі представити, наскільки посередніми були жителі міста, якщо сім’я Туркиних була в ньому самої культурної

Виявившись у цьому місті, молодий лікар, що вигідно відрізнявся від його жителів чесністю, працьовитістю, бажанням займатися шляхетною справою, не може не зауважувати ущербність навколишніх його людей. Довгий час вони дратували його своїми порожніми розмовами, безглуздими заняттями, Дмитро Старців доходить висновку, що із цими людьми можна тільки грати в карти, закушувати й говорити про самі повсякденні речі. І разом з тим він так само, як і більшість жителів губернського містечка, захоплюється талантами сімейства Туркиних…

Найстрашніше полягає в тому, що ця людина, спочатку всією своєю істотою сопротивлявшийся навколишньої його вульгарності, став потроху піддаватися впливу середовища, у яку потрапив. Уперше в житті він закохується. І предметом його обожнювання стає дочка вже відомого нам сімейства Катерина Іванівна. Палке почуття героя заслоняє перед ним усе. Він ідеалізує Катерину Іванівну, виконує всієї її примхи. А коли він робить їй речення вийти заміж, те майже впевнений у тім, що вона стане його дружиною. У його голові прослизає думка: приданого, мабуть, дадуть чимало, і прийде переїхати з Дялижа в місто й зайнятися приватною практикою

Але Катерина Іванівна відмовляє Старцеву. І що ж? Ми бачимо, що ця людина страждає не більше трьох днів… Його життя входить у колишню колію, і, згадуючи про улюблену їм дівчині, він думає: «Скільки турбот, однак». Попрощавшись зі своїми мріями про любов і про шляхетне служіння людям, герой оповідання знаходить задоволення тільки в грі у гвинт і підрахунку денного гонорару. Фактично його життя наповнене тим же змістом, що й в інших обивателів містечка. «Шалена гра в карти, обжерливість, пияцтво, постійні розмови все про одне й те саме» - все це виявляється сильніше доктори Старцева, і він перетворюється в обрезклого Ионича.

«Як ми поживаємо отут? - відповідає він на питання Катерини Іванівни, коли зустрічається з нею через кілька років. - Так ніяк. Старимося, повніємо, опускаємося. День так ніч - доба ладь, життя проходить тускло, без вражень, без думок… Удень нажива, а ввечері клуб, суспільство картярів, алкоголіків, хрипунів, яких я терпіти не можу. Що гарного?» Із цих слів видно, що Старців прекрасно розуміє, що деградує, але в нього незмога вирватися із цього порочного кола. Тому, відповідаючи на запитання твору, потрібно сказати, що не тільки обивательське середовище перетворило Старцева в Ионича, але й сам він був у цьому винуватий

Безвільність героя, небажання що-небудь поміняти у своєму житті стали головною причиною того, що він перетворився в пухкою, червоною, страждаючою задишкою людини. І потім ми бачимо, що Ионич має намір купити собі ще один будинок до уже двох наявним у його власності. Це говорить нам, що сенсом життя Ионича стало скоріше особисте благополуччя, чим бажання принести користь людям, як це було на початку, коли він приймав у лікарні людей навіть по вихідним і святах. Мені здається, що Чехов хотів сказати цим оповіданням, наскільки сильно впливає обивательське середовище на людину: вона міняє не тільки зовнішній вигляд людини, його спосіб життя, але й здатна повністю перевернути шкалу його моральних цінностей


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций