Трагічний образ типового героя в поемі «Демон»

Розміщено Українська література в 13 января 2012

«Демон» Лермонтова, особливо в його найбільш послідовній і цільній шостій редакції,- значительнейшее добуток активного романтизму, де трагічний образ типового героя того часу намальований з більшим співчуттям. До образа Демона звертався й Пушкін («Демон», 1823), ще раніше Ґете (Мефистофель в «Фаустові», 1774-1831) і Байрон (Люцифер в «Каїні», 1820). Але лермонтовский Демон різко відмінний від них. Він не всезаперечливий скептик, як у Ґете й Пушкіна, а «зайва людина», значно гостріше, ніж байроновский герой, що переживає своє суперечливе відношення до життя. Він близький такому своєму літературному попередникові, як Онєгін, у якому Тетяні почудился «Дивак сумний і небезпечний, Созданье пекла иль небес, Цей ангел, цей гордовитий біс». Іронія Онєгіна переростає в Демонів у презирство й ненависть, нудьга Онєгіна - у тугу й розпач, мрійність Онєгіна перетворюється в жагучу мрію про «життя нової», і в цьому його істотна відмінність

Викривальний характер поеми, природно, викликав негативну її оцінку Жуковським. Настільки ж закономірно було й захоплене відношення до неї Бєлінського. Він бачив у Демоні, у характері героя поеми, прояв найбільш важливої тенденції розвитку тодішньої російської дійсності. Демон, писав він, «заперечує для твердження, руйнує для творення; він наводить на людину сумнів не в дійсності істини, як істини, краси, як краси, блага, як блага,, але як цієї істини, цієї краси, цього блага».

Саме таке розуміння «Демона» пояснює ще раніше сказані слова Бєлінського в листі до В. П. Боткіна від 17 березня 1842 року: «Демон» зробився фактом мого життя, я повторюю його іншим, повторюю собі, у ньому для мене - мири істин, почуттів, крас»3. Боткін, погоджуючись із Бєлінським, у відповідному листі від 22-23 березня того ж року уточнював загальне для них обох розуміння поеми: «Внутрішній, істотний пафос його є заперечення всілякої патріархальності, авторитету, переказу, що існують суспільних умов і зв’язків… Інакше кажучи, заперечення духу й світогляду, виробленого середніми століттями, або, ще іншими словами - суспільного пристрою, що перебуває,».

Таке трактування поеми пояснює, чому Бєлінський предпочитал «Демона» всім іншим поемам Лермонтова. В «Демоні» розкривається характер, у якому сполучається ненависть із жагучою мрією. Дійсно, образ Мцири з його незлобивістю був набагато більше абстрагований від передових тенденцій російської дійсності 30-х років, чим Демон

Але Бєлінський, боровшийся за твердження реалізму, не схвалював типово романтичний склад «Демона». «Важко знайти в ньому,- писав він,- і чотири вірші сряду, яким не можна було б окритиковать за неточність у словах і вираженнях, за натягнутість в образах»5. Тому^-те він називав «Демонів», як і «Мцири», дитячим і незрілим створенням. Але вирішальної у відношенні Бєлінського до поеми був її суспільний зміст, виражене, за його словами, з «колосальної» силоміць.

Суспільне значення «Демона» полягало насамперед у протесті проти тодішньої російської дійсності, як відзначив уже Бєлінський, і тільки потім уже у викритті індивідуалізму, що висувають на перший план деякі сучасні дослідники’. При всій неспроможності індивідуалістичного бунтарства Демона, показаної Лермонтовим, поет не стільки засуджує його, скільки виявляє трагізм його долі

«Демон» - найбільш значна з романтичних поем Лермонтова. Вона глибше інших його романтичних добутків проникає в тенденції суспільного розвитку Росії того часу, з винятковою силою виражає заперечення тодішнього укладу життя. При всій романтичності й умовності Демона, у цьому образі правдиво типізовані передові устремління російського суспільства 30-х років

Такий тісний зв’язок поеми із сучасним російським життям забезпечила їй виняткову популярність. Як і «Горі від розуму», «Демон», заборонений у Росії, одержав широке поширення в численних списках. «Всі ми пам’ятаємо, яке величезне приголомшливе враження робила ця поема під час нашої молодості, років двадцять тому назад. Вся читаюча Росія знала її напам’ять»,- свідчив один із сучасників Лермонтова. Лише окремі уривки з поеми були опубліковані в «Вітчизняних записках» (1842) і в інших виданнях. Повністю «Демон» був уперше надрукований за кордоном, у Карлсруэ (1856). У Росії поема з’явилася в пресі цілком тільки в 1860 році, в останній, зм’якшеній редакції


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций