Безневинна мрія чиновника (по оповіданнях Чехова)

Розміщено Українська література в 4 января 2012

А. П. Чеховим написана величезна кількість безсмертних добутків: оповідань, фейлетонів, повістей, але особливе, привілейоване місце в його творчості займають п’єси. «Вишневий сад», «Три сестри», «Чайку» - безцінна спадщина чеховської драматургії, класика світової сцени. Його п’єси відбивають целую галерею людських типів, образів зі своїм особливим характером і зі своєю долею. Особливою заслугою Чехов-драматурга можна вважати створення нового для драматургії явища, такого як символ^-символи-способи-символи. Саме вони допомагають читачеві й глядачеві найбільше повно й точно зрозуміти щиросердечний стан героїв, їхні взаємини. Одним з яскравих прикладів, що ілюструють це явище, можна вважати п’єсу «Вишневий сад».

Поряд з героями п’єси, у тісному взаємозв’язку з ними, існує персонаж, не згаданий у списку діючих осіб, але по своїй значимості нітрохи що не уступає їм, - це той самий вишневий сад, що має в п’єсі свій символічний зміст, особливий ліризм Коли сам Чехов вимовляв назву своєї п’єси, створювалося враження якоїсь таємничості, ніжності, любові. Це чітко видно в авторських ремарках: «Світанок, незабаром зійде сонце. Уже травень, цвітуть вишневі дерева, але в саду холодно, ранок…».

Вчитуючись і вдумуючись у комедію, можна помітити, що все саме головне в створені Чеховим характерах, у зображенні їхніх переживань, їхнього минулого й майбутнього визначається тим, у якім положенні кожний виявляється стосовно вишневого саду. Для Раневской і Гаева, представників «минулого», вишневий сад - це спогад про дитинство, благополуччя, предмет гордості; нарешті, це єдине місце у світі, де вони ще почувають себе будинку. Лопахин цінує не стільки сам сад, скільки чудовий маєток, привабливий об’єкт для вкладення капіталу й енергії підприємця. Ані, представниці «майбутнього», здається, що її улюблений сад неминуче йде в минуле, а з ним і вся «старе життя» - вічне очікування аукціону, грошевие розрахунки, подачки й борги. Образ вишневого саду рухається, змінюється протягом п’єси, він наповнюється новими значеннями в процесі життя п’єси на сцені, у свідомості читача й глядача. Як би не тлумачився цей спосіб-символ, вичерпати його зміст навряд чи можливо, ми почуваємо, що мова йде про вічні цінності, які люди повинні зберігатися

Більше складний, схований спосіб-символ ми бачимо в іншій п’єсі великого драматурга. На перший погляд може здатися, що сюжет «Чайки» зводиться лише до історії класичного любовного трикутника - Ніни Зарічної, Костянтина Треплева й відомого письменника Тригорина, але це не так. Головне в «Чайку» - тема подвигу. У мистецтві успіх супроводжує лише тому, хто здатний на подвиг

Крізь морок, вагу й «брутальність» життя, переборені героїнею, читач чує лейтмотив «Чайки» - тему польоту, перемоги. Польоту над труднощами життя до простого людського щастя. Ніна відкидає версію про те, що вона - погублена чайка, що її страждання, її пошуки, досягнення, все життя - тільки «сюжет для невеликого оповідання». Не падіння підстреленої чайки, а поле прекрасного, вільного птаха - така глибока поетична тема чеховської п’єси

Антон Павлович Чехов виступив справжнім реформатором театру. Його п’єси - «Чайку», «Дядько Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад» - відкрили нову епоху в історії драми й вплинули на розвиток світової драматургії XX в. У цих п’єсах знайшли втілення як уже сформовані, так і абсолютно нові драматургічні принципи. По праву считающиеся класикою, його п’єси дотепер актуальні й здатні без праці будити навіть у самих грубих і черствих душах почуття прекрасного, почуття польоту над незначністю життя

Думки про «безвременье» в основному долали «нервове» покоління, поширювалися в тих колах, де збиралася еліта того часу, люди, що вважали себе найбільш витонченими знавцями й цінителями мистецтва. Чехів же завжди дивувався: «Який же я песиміст? Який же я хмура людина?», хоча в нього є збірники із заголовками «У сутінках» і «Хмурі люди». До 1880 року ніхто б не назвав А. П. Чехова «владарем душ». Більше того, він уважався гумористом, а гумор - зовсім не в дусі тієї пори, пори декадансу

В 80-і роки бурхливо розвивалася наука, але лише деякі - і серед них Чехов - бачили, що життя стрімко мінялося й що назад уже немає шляхи

Можна, мабуть, сказати, що Чехов все життя, по суті, писав про одне й те саме, втім, коштує при цьому згадати, що це саме «те саме» поступово мінялося, поки він писав. Вірогідність і точність - от якості, високо ценимие Чеховим, він просто не міг дозволити собі незначних відступів від життєвої правди в літературних творах. А. П. Чехов завжди підкреслював необхідність самого тісного органічного зв’язку літератури з життям. «Художня література тому й називається художньої, що малює життя такий, яка вона є насправді. Її призначення - правда, безумовна й чітка».

Саме цей художній принцип, тобто показ життя «такою, яка вона є», мені дуже подобається. Письменник не перебільшує й не применшує важливості того, про що пише, читач же вірить йому й довіряє. Правда Чехова не груба, не натужна, вона відбиває саме життя, хоча та часом буває й непривабливої, і смутної

Мені здається, проблема, що зачіпає А. П. Чехов в «маленькій трилогії», куди входять три оповідання «Людин у футлярі», «Аґрус» і «Про любов», буде завжди актуальною. Чехів застерігає нас від обивательства, від життєвої вульгарності, які в самих різних проявах зустрічаються на кожному кроці. Дуже просто, непомітно для себе людина може почати жити у футлярі власних забобонів, переставши думати й міркувати, шукати й сумніватися. Дуже небезпечно жити «футлярною» життям. Відмова від суспільних ідеалів веде до духовного й морального спустошення, до падіння. Ця тема зачіпається й в інших оповіданнях письменника: в «Иониче», в «Будинку з мезоніном».

Всі три оповідання «маленької трилогії» об’єднані темою «футлярного» людини. У них розповідається про людей, що бояться дійсності. Не можна піддаватися впливу своїх надуманих Ідей і догм, не можна повністю підкорятися їм, втрачаючи людський вигляд. Інакше проходження ідеї перетворюється вманию.

У першому оповіданні, «Людина у футлярі», образ головного героя явно перебільшений - це гротеск. Нам показана людина, ведучий самий теперішній «футлярний» спосіб життя. Беликов, учитель грецької мови, «чудовий був тим, що завжди, навіть у дуже гарну погоду, виходив у калошах і з парасолькою й неодмінно в теплом пальто на ваті. І парасолька в нього був у чохлі, і годинники в чохлі із сіркою замші…» Він носив темні окуляри, фуфайку, одним словом, був надійно схований у такий «багатошаровий» футляр. У той же час можна сказати, що все задушливе життя старої Росії є футляром. «Ні, більше жити так неможливо!» - ця фраза ключова в рішенні проблеми. Не можна піддаватися обивательському життю, забуваючи про щирих цілях існування. Саме про це мова йде в оповіданні «Аґрус». Тут проблема духовної спустошеності завуальована. Так, головний герой має мета в житті - купити маєток на природі, і щоб там обов’язково ріс аґрус. Сидіти в канцелярії й гнути спину на більше важливих чиновників - це теж жахливо! Але дуже незабаром стає ясно, у що виливається безвинне бажання Чимши-Тималайского. Чехів заздалегідь ставиться скептично до плану свого героя. Він не будить у читачах ні жалості, ні співчуття, ні симпатії. Ми починаємо розуміти, що на перший погляд безневинна мрія цього дрібного чиновника - це його майбутній футляр

Адже в міру її здійснення він стає усе гірше й гірше, майже втрачає людський вигляд. Заради того, щоб дістати грошей, він жениться на літній удові, зводить її в могилу, заощаджуючи на всім, навіть на їжі. І нарешті, купує якийсь жалюгідний маєточок. Та й сам герой більше схожий на відгодовану свиню, тому що «гроші, як горілка, роблять людини диваком». Досягши своєї мети, герой начебто задоволений, він посадив свій заповітний аґрус і більше йому нічого не потрібно. Але якби в нього була можливість, він, мабуть, засадив би аґрусом, нехай навіть гірким, весь земна куля. Це вбого й вульгарно. Герой стає читачеві неприємний. Його не можна назвати духовною людиною, але таким його зробила дурна мрія. Виходить, мрія мрії ворожнеча? В «Аґрусі» зображений власник, що втратив себе в погоні за маленькою, незначною метою. Образ Чимши-Гималайского став загальним, що символізує сите обивательське щастя. Адже йому, крім аґрусу, нічого більше не потрібно. Чехів підкреслює: «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь із молоточком і постійно нагадував би стукотом, що є нещасні…» Людина, що досягла матеріального блага, не повинен забувати про інших людей, не повинен ставати егоїстом. І навряд чи на клаптику землі можна втілити всі свої мрії. «Людині потрібно не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, вся природа, де на просторі він міг би виявити всі властивості й особливості свого вільного духу». Саме до цього призиває Чехов читача


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций