Головна особа комедії поміщиця Простакова

Розміщено Українська література в 26 октября 2011

Простакова — груба й неприборкана натура. Вона нахабна, якщо не зустрічає опору, і разом з тим боягузлива, коли натрапляє на силу. Нещадна до тих, хто перебуває в її владі, вона принижується, готова валятися в ногах, вималивая прохання в того, хто сильніше її (зчепа із Правдиним наприкінці комедії). Простакова неосвічена. Вона вороже ставиться до освіти: з її точки зору, утворення зайво. «Без наук люди живуть і жили,- говорить вона. Тільки підкоряючись необхідності, бажаючи «вивести в люди Митрофана, вона наймає йому вчителів, але сама ж заважає його навчанню. У відносинах до людей вона керується тільки грубим розрахунків, особистою вигодою. Таке, наприклад, її відношення до Стародуму й Софії. Заради особистої вигоди вона здатна піти навіть на злочин (спроба викрасти Софію, щоб насильно видати її заміж за Митрофана).

У Простаковой немає ніяких моральних понять: почуття боргу, людинолюбства, почуття людського достоїнства. Переконана, закореніла кріпосниця, вона вважає кріпосних людей своєю повною власністю: з ними вона може робити все, що їй завгодно. Як би не надривалися на роботі її двірські й селяни, вони не можуть догодити своїй лютій власниці. Хвороба кріпак приводить її в лють. «Лежить! Ах, вона бестія! Лежить! Начебто шляхетна!.. Марить, бестія! Начебто шляхетна! Навіть віддану їй Вереміївну. няньку Антрофана, що всіляко намагається їй догодити, Простакова називає не інакше, як «старою відьмою, «собачою дочкою» і «кепською пикою».

Селян вона зовсім обібрала, вичавила з них усе, що тільки могла. «З тих пор, як всі,- сокрушенно скаржиться вона братові,- що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо. Таке лихо!» Простакова деспотична й груба не тільки у відношенні до кріпаків. Тупого, боязкого й безвладного чоловіка вона має за ніщо й помикает їм, як хоче. Учителям Митрофана. Кутейкину й Цифиркину по році не платить платні

Лише до свого сина Мптрофану Простакова ставиться інакше. Вона любить його, ніжна до нього. Турбота про його щастя, благополуччя становить основний зміст її життя. «Одна моя турбота, одна моя відрада Митрофанушка».- говорить вона. Свою материнську любов вона порівнює із прихильністю собаки до своєму тріску. Поетом її сліпа, нерозумна, виродлива любов до сина не приносить ні Митрофанові, ні їй самої нічого, крім шкоди. Характер Простаковой, ступінь її розумового розвитку, положення повновладної господарки в будинку, відношення до оточуючих людей - все це виразно і яскраво відбивається в неї мовлення

Так, Тришку вона називає «шахраєм, злодієм, худобою, злодійською пикою, дурнем», Вереміївну — «бестією». Її зневажливе відношення до чоловіка виражається й у глузуваннях над ним: «Сам ти мішкуватий, розумна голова», і в грубих окриках: «Що ти сьогодні так разоврался, мій панотець?», «Все століття, пан, ходиш разнеся вуха». Вона називає чоловіка «виродком», «рохлей». Але мовлення її стає інший у звертаннях

до сина: «Митрофанушка, друг мої; друг мої серцевий; синок» і др.

Образ Простаковой, жваво й правдиво намальований, здобуває ще більшу переконливість, життєвість особливо тому, що Фонвізін показує ті умови, під впливом яких зложився її характер і прийняв такі виродливі форми. Простакова виросла в сім’ї, що відрізнялася крайньою невежественностью. Ні батько, ні мати не дали їй ніякого виховання, не прищепили ніяких моральних правил, не заклали з дитинства в її душу нічого гарного. Але ще сильніше впливали на неї умови кріпосного права - її положення повновладної власниці кріпаків. Не стримувана ніякими моральними підвалинами, повна свідомості своєї безмежної влади й безкарності, вона перетворилася в «пані нелюдську».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций