Ціль творчості - самовіддача. Б. Пастернак

Розміщено Українська література в 24 октября 2011

Завжди важко говорити про якомусь одному вірші у творчості будь-якого поета: він виразив себе у всьому, що написав. Але ще сутужніше говорити про поета, що збирався стати музикантом. Перебуваючи під впливом музики А. Н. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався композицією. Але все-таки поет у його душі здобув перемогу над музикантом. От у такий спосіб з’явився один із кращих поетів Росії XX століття, представник поезії “срібного століття”, член футуристичної групи “Центрифуга”.

На початку нашого сторіччя, особливо в послереволюционния період, черговими темами були будівництво нового життя, ентузіазм, любов до партії, а Пастернак писав про ліс, про траву, про півнів, про любов, про поезію, про чудо людського існування

Естетика й поетика Пастернаку найбільшою мірою ґрунтувалися на поданні про злитість почуттєвого, навколишнього поета миру, де неможливо відокремити людини від природи, а поезію від життя

Поет прагнув не просто відтворити життя в її узнаваемости й конкретності, - він хотів донести свої враження про неї до читачів майбутніх часів, прагнув відбити не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність:

У всьому мені хочеться дійти

До самої суті, У роботі,

У пошуку шляху,

У серцевій смуті

Це були “рядка із кров’ю” не тільки тому, що поетові довелося дорого за них розплачуватися, але й тому, що кожна з них народжувалася в напруженій праці. Для поета робота, пошуки життєвих основ, спроби розібратися в собі й у людях - сенс життя. Саме тому наступна строфа цього вірша поглиблює образ: хочеться зрозуміти сутність усього, добратися “до підстав, до корінь, до серцевини”.

Далі мова йде про сутності поезії, про призначення її, як розумів це поет: схоплювати “нитка подій”, відкривати нове в житті. Мені здається, що все це поет бачить в “властивостях страсті, лише вона здатна штовхати людини на пошуки прекрасного, неповторного”.

Ті, хто спілкувався з поетом, відзначали його дивну здатність одухотворяти навколишній світ. У нього все взаємозалежно, нерасторжимо, звук і зоровий образ здобувають неймовірну об’ємність

Ти у вітрі, гілкою що пробує,

Не час ль птахам співати,

Намокла воробишком

Бузкова галузь!

Цей інший вірш, але як точно воно передає таємницю поезії Пастернаку. Ви запитаєте, у чому полягає цей секрет? По-моєму, поезія Пастернаку, як і навколишній світ, живе своїм життям. Саме про це поет говорить наприкінці вірша “У всьому мені хочеться дійти до самої суті”, порівнюючи поезію з музикою Шопена:

Так ніколи Шопен вклав

Живе чудо

Фольварков, парків, гаїв, могил

У свої етюди

За цією строфою мені чується музика Шопена, блискуча, легка, схвильована. Поет, обдарований талантом і пристрастю до роботи, і нас змушує задуматися багато про що, И насамперед от про що: невже й ці прозорі й легені рядки, у яких ні, по-моєму, ніякої борошна, - теж “рядка із кров’ю”? А здається, що написано вони на одному подиху. Але все-таки фінал вірша досить напружений, і цим Пастернак, як мені здається, намагається виразити невизначеність майбутнього, долі:

Досягнутого торжества

Гра й борошно

Натягнута тятива

Тугого лука


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций