Цивільна тема в лірику Лермонтова

Розміщено Українська література в 14 октября 2011

И скажіть, у чому загадка чергування періодів історії? В.тому самому народі за яких-небудь десять років спадає вся суспільна енергія, і імпульси доблесті, перемінивши знак, стають імпульсами боягузтва

А. Солженицин. «Раковий корпус»

Після розгрому повстання декабристів в 1825 році в Росії наступили часи чорної реакції. Новий імператор Микола I, наляканий виступом на Сенатській площі, прагнув придушити всякий прояв вільнодумства. Почалося теперішнє цькування передових людей Росії. 29 січня 1837 року країну потрясла жахлива звістка: помер поранений на дуелі Пушкін. А через кілька днів звучали жагучі й гнівні рядки вірша «Смерть поета». Автор відкрито говорив про те, хто були щирі вбивці Пушкіна:

Ви, жадною юрбою варті в трону,

Волі, Генія й Слави кати!

Таїтеся ви під сепію закону;

Перед вами суд і правда - усе мовчи!..

Сміло виступивши проти тиранії самодержавства, молодий Лермонтов продовжував справу загиблого Пушкіна. Уже рання лірика поета (до 1837 року) представляє його як борця за волю. Ранні вірші - це своєрідний поетичний щоденник, сповідь людини, що думає про долю своєї країни, що протестує проти сваволі й рабства. Один з віршів, «Скарги турка», Лермонтов написав у формі листа «до друга, іноземцеві», але ясно, що в цьому добутку мова йде про Росію, про ті порядки, які панують у країні:

Там рано життя тяжке буває для людей,

Там за втіхами несеться докір,

Там стогне людина від рабства й ланцюгів!..

Друг! цей край… моя вітчизна!

У цьому ж році Лермонтовим був створений вірш «Монолог». У ньому говориться про те, що розумна, щиросердечна й чесна людина не може жити у світському суспільстві:

И задушливо здається на батьківщині,

И серцю важко, і душа тужить

У вірші «Провісник» поет говорить про очікувану їм революції в Росії: «Настане рік, Росії чорний рік, коли ланцюгів корона впаде».

Глибока незадоволеність сучасною дійсністю, протест проти самодержавства ріднять Лермонтова з декабристами. Вірш «Вітрило» стало для багатьох символом творчості поета. У ньому виявився заколотний дух автора, жагуче заперечення їм спокою й глибокий смуток від свідомості своєї самітності

Випливаючи кращим- традиціям Пушкіна й поетів-декабристів, Лермонтов звертається до історії рідної землі. У вірші «Бородіно», що принесло йому славу, молодий поет зобразив Бородінську битву, одне з найголовніших подій Вітчизняної війни 1812 року. Були живі ще багато учасників цього героїчного бою. Серед них - родичі Лермонтова й селян з Тархан, маєтки його бабусі. Їхні оповідання послужили основою добутку. Оповідання ведеться від імені старого солдата-артилериста. Уперше не цар або полководці, а простий росіянин народ був представлений автором як щирий герой, винесший на своїх плечах всю вагу війни. Вірш «Бородіно» стало гімном російським богатирям, завжди готовим постояти «головою за Батьківщину свою». Пізніше Лев Толстої скаже, що без цього добутку не було б «Війни й миру».

В 30-і роки Лермонтов був одним з деяких поетів, які не відмовилися від цивільної теми. Гнівне обвинувачення вищому світлу він кидає в добутках «Смерть поета» і «1 січня», а також у вірші «Як часто пестрою толпою оточений…». Тут автор показує жорстоке, бездушне й порожнє суспільство, що прирікає людини на страждання й самітність. Поетові ненависні світські розваги, вічне свято юрби. Характеризуючи великосвітське суспільство, він уживає гнівні, принизливі епітети: «строката юрба», «приличьем стягнуті маски». Лермонтов переноситься у своїх мріях у дорогі його серцю Тархани, і ці спогади втішніше для нього, чим блиск і веселощі балу. Але мрії поета грубо перериває шум юрби. Автором опановує гнів і біль: «ПРО, як мені хочеться збентежити веселість їх і зухвало кинути їм в очі залізний вірш, облитий гіркотою й злістю!».

У вірші «И нудно й смутно…» поет міркує про зміст людського буття. Почуваючи себе самотнім у світі, не вірячи ні в дружбу, ні в любов, він уважає життя «порожньою й дурною штукою».

Туга й самітність чутні майже у всіх творах Лермонтова. Іноді поет виражає ці почуття в алегоричній формі, порівнюючи себе із самотнім стрімчаком або дубовим листком, відірваним від «гілки рідний». Гнів і біль звучать у вірші «Прощай, немита Росія,.,», Він пише: «Прощай, немита Росія, країна рабів, країна панів, і ви, мундири блакитні, і ти, їм відданий народ». Бєлінський колись писав про себе, що життя поза Батьківщиною для нього неможлива. Ті ж почуття, та ж кревна любов до Батьківщини народжувалися й у Лермонтова. Він був щирим громадянином своєї країни, що сделали все можливе для того, щоб винищити зло, у мріях він завжди представляв Росію вільної від рабства

У вірші «Дума» Лермонтов міркує про сьогодення й майбутнє країни. Він говорить про те, що нащадки не простять їм бездіяльності: «И порох наш, з гордістю судді й громадянина, нащадок образить презирливим віршем». Лермонтов розуміє, що не діяти не можна. Тому він сам прагнув до активної роботи. За ним був установлений негласний нагляд. Сам граф Бенкендорф уважно стежив за його діяльністю. «Не дочекатися мені, видно, волі, а тюремні дні, начебто роки, і вікно високо над землею, і у дверей коштує вартовий», - ці рядки писав Лермонтов немов би пр самому себе. Поет без кінця перебував у вигнанні, у нього була Батьківщина, він любив її всією душею, однак його намагалися позбавити милої серцю Росії. Висока творчість Лермонтова оцінив Гоголь. Він викликував: «Де ж щирі люди на Русі? Як гірка доля письменника й поета, ополчившегося проти зла». Добролюбов писав: «Лермонтов, маючи величезний талант, зумівши рано осягти недоліки сучасного суспільства, умів зрозуміти й те, що порятунок від цього помилкового шляху перебуває в народі». Кожний вірш Лермонтова ятрить душу, кожне слово звучить, як набатний дзенькіт у мертвій тиші російського царства. Виступати на захист волі в роки реакції, коли всяке громадське життя завмерло, значило виявити велику громадянську мужність і сміливість. До кінця свого життя поет був вірний обраній темі, боротьбі за волю свого народу, за процвітання Батьківщини


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций