Грін і його чудові пейзажі

Розміщено Українська література в 24 сентября 2011

Грін був чудовий пейзажист. Правда, його пейзажі не дуже різноманітні, і пояснюється це, якоюсь мірою, помітною упередженістю автора в його пейзажних замальовках: так, у Гріна майже немає зимових картин (рідке виняток–оповідання «У снігу»), в оповіданнях, як правило, панує буйна південна природа, що майже не знає руки, що впорядковує, людини, денні пейзажі рішуче переважають над нічними. Сучасники згадують, що Грін недолюблював Левитана, природа якого завжди небагато смутна, фарби мало-мало пригашені

У Гріна ж, навпаки, картини природи вражають яскравістю колірної гами, різноманіттям фарб і графічною чіткістю пророблення деталей: «Сад сліпуче блискало, обсипаний весь, з корінь до верхівок, прозорим запашним снігом. Зелене озеро ніжної, морогу стояло внизу, пронизане гарячим блиском, що полум’янів у блакитній височині. Світло цей, подібно дощовій зливі, котився зверху, заливаючи прозорий, яблучний сніг, падаючи на його кучеряві обриси, як золотавий шовк на тіло красуні. Розоватие, білі пелюстки, не витримуючи гарячої золотий ваги, повільно відділяючись від чашечек, плили вниз, граціозно кружляючись у кришталевих брижах повітря. Вони падали й розвівалися, як метелики, безшумно пестря білими крапками ніжну, тиху траву; «Блакитний^-блакитні-сіро-блакитні, бурі й коричневі стовбури, блищачи переливчастою сіткою тіней, упиралися в небо поплутаними верхівками, і листя їх зеленіла всіма відтінками, від темного до блідого, як висохла трава… Здавалося, що з величезного зеленого полотнища примхливі ножиці викроїли безодню соковитих візерунків. Густі, важкі промені сонця стирчали в просвітах, подібно золотим шпагам, що блискають на зеленому оксамиті. Тисячі кольорових птахів кричали й перепурхували навколо. Коричневі з малиновим чубчиком, жовті із блакитними крильми, зелені із червоними цяточками, чорні з фіолетовими довгими хвостами - всі кольори оперення шастали в хащі, скрикуючи при польоті й із шумом ворочаючись на сучках. Самі маленькі, вилітаючи з моховитої тіні на вістря світла, пурхали, як живі дорогоцінні камені, і гаснули, ховаючись за листами… Яскраві, вигадливі цисти кружляли голову змішаним ароматом. Найбільше було їх на повзучих гірляндах, переплутаних у сонячному світлі, як водорості в освітленій воді. Білі, коричневі із прозорими жилками, рожевий^-рожеві-матово-рожеві, сині - вони стомлювали зір, дражнили й захоплювали» (1; 255); «Безмовна ріка розгорталася перед ним пишною, синьою алеєю, извилисто проникаючи в пекучу тісноту дрімаючих лісових берегів; обриви, чорні, як купи вугілля, з виползающими до води

рожевими коріннями, перемінялися колонами нескінченно, що йдуть у півморок заростей, стовбурів; далі, як висипана з кошиків зелень, купалися в зеленіючими відбиттями воді гірлянди галузей, образуя тінисті бічні коридори; у глибині їх, зустрічаючи промінь, що проникнув, спалахували й гаснули листи».

Число подібних пейзажних замальовок можна було б значно збільшити, і завжди це будуть чіткі, точні картини природи й фарби, фарби, фарби. Недарма, говорячи про свою пристрасть до червоних кольорів (3; 430), Грін знаходить масу відтінків червоних кольорів, коли розповідає про те, як капітан Грэй підбирав шовк для своїх червоних вітрил: «У двох перших крамницях йому показали шовку базарних квітів, призначені задовольнити невигадливе марнославство; у третій він знайшов зразки складних ефектів… На носок чобота Грэя лягла пурпурна хвиля; на його руках і особі блищав рожевий відсвіт. Риючись у легкому опорі шовку, він розрізняв кольори: червон, блідий рожевого й рожевого темний; густі закипи вишневого, жовтогарячого й похмуро-рудого тонів; тут були відтінки всіх сил і значень, різні у своєму мнимому спорідненні… у складках таїлися натяки, недоступній мові зору, але щирий червоний кольори довго не представлявся очам нашого капітана… Нарешті, один кольори привернув обеззброєну увагу покупця… Цей зовсім чистий, як червоний ранковий струмінь, повний шляхетні веселощі й царственості кольори були саме тим гордими кольорами, що розшукував Грэй. У ньому не було змішаних стоїків вогню, пелюстків маку, гри фіолетових або лілових натяків; не було також ні синявого, ні тіні - нічого, що викликає сумнів. Він шарів, як посмішка, принадністю духовного відбиття»

«Відмінно знаючи,— писав Грін,— як неисправимо балакуча й безладне життя, я з терплячою мужністю вчителя глухонімих підносив їй приклади закінченості й лаконізму». І письменник ретельно працює над кожним словом своїх добутків, відмінно розуміючи, що «натхнення приходить рідко, що розум докінчує роботу інтуїції» . Він писав про свою роботу: «Іноді годинники проводжу над однією фразою, домагаючись щирого її блиску»; і якщо ви подивитеся його чернетки, то побачите, який це дійсно важкий творчість-праця-творчість: він створив сорок (!) варіантів початку «Бегущей по хвилях», шість із них збереглися до наших днів; він десятки разів перекреслював фрази, окремі слова, домагаючись їхньої граничної чіткості й гостроти. Саме тому мова кращих гриновских оповідань так незвичайно рельєфний і виразний, тонко сплетена словесна мережа натягнута пружно й еластично, а в сполученні з музикальністю, поетичною наспівністю будуючи мовлення це створює дивно точний і мелодійний малюнок художньої тканини. Недарма Куприн називав мову Гріна «золотим і чудесним».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций