Образ Василя Теркина в однойменній поемі А. Т. Твардовского

Розміщено Українська література в 31 августа 2011

Поема А. Твардовского «Василь Теркин» допомагає зрозуміти щиру міру людських жертв і втрат, які були понесені на війні й про які було сказано повним голосом тільки через десятиліття після Великої Перемоги. Але книга писалася в самий розпал війни, коли перемога була далека, а на порядку денному перед читачами й героями добутку стояла щоденна проблема боротьби за виживання. Саме тому автор наділяє свого головного героя безсмертям і кращими народними якостями, підкреслюючи, що він один з багатьох, такий же, як і інші герої цієї жорстокої війни

Кожний з бійців на передовий, читаючи або слухаючи про долю Василя Теркина, переймався його життєлюбством і життєстійкістю, які в першооснові були вірою в перемогу, у безсмертя й непереможність народу. Кожний боєць гідно на своїх плечах ніс тягар великої відповідальності, проголошений героєм Теркиним:

  • Гримнув рік, прийшла черга,
  • Нині ми у відповіді
  • За Росію, за народ
  • И за все на світлі

У пригодах Теркина є присутнім вимисел, що коштує десь на границі полусказки-полубили. І характеризуючи істинність оповідань самого Теркина, Твардовский не раз вертається до жартівливого сумніву - чи те правда, чи те немає в них, у цих солдатських оповіданнях. Цей прийом дозволяє авторові створити образ солдата, у якому кожний читач міг довідатися себе самого. Повторюваний у поемі образ «пушки до бою їдуть задом» наполегливо вказує читачеві на алегоричний зміст образної системи добутку, нагадує про необхідність самому мислити над рядками цього оповідання, що сам автор визначає як « незвичайний, може статися; дивний, може бути часом », розкриваючи авторський підтекст фантастичного сюжету й образності:

  • Суть не в тім, що чи рай з пеклом,
  • чиЧорт, диявол - однаково…
  • Пушки до бою їдуть задом
  • Це сказано давно.

Писати книгу про війну під час війни важке випробування, але автор чітко виражає мета написання книги «про бійця без початку, без кінця, без особливого сюжету»:

  • Дай з війни прийти назад
  • При перемозі над ворогом

Хто ж він, цей герой, що не сумує на війні, що супроводжує важкі життєві випробування жартом і сміхом? Просто хлопець сам собою, такий є завжди в кожній роті, кожному взводі. Особливою красою не відзначений, не високий і не малий, але «герой - героєм». Його закон - служити до строку, його служби - праця. На війні ні дня, ні години без наказу він не живе: підйом - підхопився, як цвях, є сигнал уперед - піде вперед, а буде наказ умерти - умре. Він гідно проходить через всі ті найтяжкі випробування, які несла війна. Він готовий захищати батьківщину перед особою смертельної небезпеки. Навіть відчуваючи перевагу супротивника, солдат вступає в рукопашний бій: «Теркин знав, що в цій сутичці він слабшай: не ті харчі». Німець був сильний і спритний, «добре скроєний, міцно зшитий», ситий, голений, бережений, отоспавшийся. Удар на удар: «хоч вогнем горить особа, але й німець червоною юшкою оздоблений, як яйце». Теркин плює кров’ю, задихається від сморідного подиху ворога, але не здається. Бравий хлопець б’ється насмерть.

Ця сутичка виглядає як древнє побоїще, коли замість тисяч билися двоє «груди на груди, що щит на щит», немов результат бою міг вирішити все. Але ця сутичка має своєрідне узагальнююче значення: такий, як ця сутичка, була вся війна з фашистськими загарбниками. Армія гітлерівців завзято готувалася до настання, а для Радянської Армії й народу війна була несподіванкою. Ніхто із учорашніх школярів, студентів, селян, робітників не був готовий боротися віч-на-віч із небезпечним і непередбаченим ворогом. Але, усвідомлюючи небезпеку, що таїться, всі вони готові були битися на смерть за свою землю й волю

У цьому зв’язку пригадується такий епізод. Один із солдатів втратив кисет, а без нього солдат як без рук. Спостерігаючи безуспішні спроби хазяїна знайти свою річ, Теркин приймає несподіване для всіх рішення. Він дарує засмученому товаришеві кисет, супроводжуючи процес дарування теперішньою філософською лекцією. Теркин уважає, що гірко втратити кисет з махоркою, кривдно втратити життя,

  • Але Росію, матір-бабу,
  • Нам втрачати не можна ніяк.

Таким же подарунком для всіх солдатів була поема А. Твардовского « Василь Теркин»: на прикладі відважного, сміливого, веселого, життєлюбного й безсмертного Василя Теркина автор вселяв у серця, спустошені війною, віру впобеду.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций