Романтична любов у повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка»

Розміщено Українська література в 27 августа 2011

Як це часто буває, через долі простих, звичайних людей прокладає собі шлях історія. І ці долі стають яскравим «кольорами часу». Хто ж є головним героєм в «Капітанській дочці» Олександра Сергійовича Пушкіна? Представник народної думки і-народної справи Пугачов? Незалежний, вільний у своїх відносинах до Пугачова Гринев? Чесний капітан Миронов і його дружина? Їхня дочка Маша? А може, сам народ?

В «Капітанській дочці» таємна думка набагато глибше й значніше. Так, Пушкін як би ховається за образом оповідача, російського офіцера, сучасника Пугачевского повстання, не тільки свідка, але й учасника історичних подій. Але мені здається, що за історичною канвою ні в якій мері не можна забувати й про людські відносини, про силу й глибину почуттів людей. Усе в повісті повно милосердям. Пугачов повинен був помилувати Гринева, тому що один раз Гринев розглянув людини в Пугачові й не може вже забути цього Пугачов. Любить і слізно жалує Марью Іванівну, сироту, у якої не залишилося нікого близького в усьому світі, Гринев. Любить і рятує свого лицаря від жахливої долі безчестя Марья Іванівна

Велика сила любові! Як точно й коротко описує автор стан капітана Гринева, коли той, тривожачись за долю Марьи Іванівни, увійшов у комендантський будинок. Швидким поглядом Гринев охопив моторошну картину розгрому: « Усе були порожньо; стільці, столи, скрині були переламані; посуд перебитий, всі растаскано». У світлиці Марьи Іванівни все перерито; Гринев представив її в руках пугачовців: «Серце зламалося… Я голосно вимовив ім’я моєї люб’язної». У короткій сценці невеликою кількістю слів передані складні почуття, які охопили молодого героя. Ми бачимо й страх за улюблену, і готовність урятувати Машу будь-що-будь, і нетерпіння довідатися про долю дівчини, і перехід від розпачу до тверезого спокою

Ми знаємо, що й капітан Гринев, і Маша - особи вигадані, але без них ми не могли б представити Пугачова, наші знання про життя XVIII століття були б бідні. І тоді в нас не виникли б тієї думки про честь, людське достоїнство, любов, самопожертві, які з’являються при читанні «Капітанської дочки». Гринев не залишив дівчину у важку хвилину й відправився в Білогірську міцність, зайняту Пугачовим. У Маші відбулася розмова з Пугачовим, з якого той довідався, що Швабрин їй не чоловік. Вона сказала: «Він мені не чоловік. Я ніколи не буду його женою! Я краще зважилася вмерти, і вмру, якщо мене не позбавлять». Після цих слів Пугачов усе зрозумів: «Виходи, червона дівиця; дарую тобі волю». Махаючи бачила перед собою людини, що був убивцею її батьків, але в той же час і її рятівника. Від надлишку суперечливих почуттів вона втратила свідомість

Пугачов відпустив Гринева з Машею, сказавши при цьому:

  • «Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам бог любов так рада!» Батьки Гринева добре прийняли Машу: «Вони бачили благодать Божию в тім, що мали випадок дати притулок і обласкати бідну сироту. Незабаром вони до неї искренно прив’язалися, тому що не можна було неї довідатися й не полюбити».

Любов Гринева до Маші вже не здавалася його батькам «пустою примхою», вони тільки й бажали, щоб їхній син женився на капітанській дочці. Марья Іванівна, дочка Миронових, виявилася гідної своїх батьків. Вона взяла в них найкраще: чесність і шляхетність. Неможливо не зрівняти її з іншими пушкінськими героїнями: Машею Троекуровой і Тетяною Ларіної. У них багато загального: всі вони виросли в самоті на лоні природи, один раз полюбивши, кожна з них залишилася назавжди вірної своєму почуттю. Тільки Маша Миронова не упокорилася з тим, що підготувала їй доля, а стала боротися за своє щастя. Природжені самовідданість і шляхетність змусили дівчину побороти боязкість і піти шукати заступництва в самої імператриці. Як ми знаємо, вона домоглася виправдання й звільнення коханої людини

Воістину, сила любові величезна. Так протягом роману поступово змінився характер цієї дівчини. З боязкої, безсловесної «боягузки» вона стала сміливою й рішучою героїнею, здатної відстояти своє право на щастя. Саме тому роман названий «Капітанська дочка». Вона - щира героїня. Її кращі риси розів’ються й виявляться згодом у героїнях Толстого й Тургенєва, Некрасова й Островського


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций