Аналіз вірша Лермонтова «Смерть Поета»

Розміщено Українська література в 3 августа 2011

Вірш «Смерть Поета» написано в тім же 1837 р. Воно займає особливе місце в історії російської літератури. Це самий ранній і найдужчий відгук на смерть Пушкіна, що виразив безмежне горе й цивільне обурення всіх передових людей епохи. Вірш, перейнятий щирим і глибоким почуттям любові до Пушкіна, возвестило про прихід у літературу нового великого поета

Вірш важливо не просто як відгук на конкретну подію, що схвилювала сучасників. Не випадкове ім’я Пушкіна не згадано в тексті. Мова йде про Поета, його долі, його творчості, його самітності, що послужила основною причиною загибелі:

  • «Повстав він проти думок світла
  • Один, як колись…»

У дослідницькій літературі уже відзначено, що у вірші три значеннєвих і стилістичних центри. Рядка, у яких виражене живе й зворушливе співчуття загиблому Поетові, витримані в елегійних тонах з використанням стійких формул пушкінської лірики: «Навіщо від мирних млостей і дружби простодушної…» і т.д. По контрасту побудований образ холоднокровного й бездушного вбивці, що нехтує Росію, її мова, її моральні закони. Граматична неправильність: «На що він руку піднімав» здобуває змістовний характер, тому що вбивця цілився не тільки в Поета, але й у Волю, Генія й Славу. Сміливе й піднесене ораторське мовлення використається при викритті тих, хто мучив і переслідував Поета, визначивши його трагедію. Ще більше підсилюється сила страсті й збурювання в останніх 16 рядках, написаних пізніше основного тексту. Тут обвинувачення переростає впроклятие.

Думкою про Пушкіна перейняті й інші твори Лермонтова, написані в 1837 р., наприклад вірша «В’язень» і «Сусід» (вони були створені тоді, коли Лермонтов перебував під арештом за «Смерть Поета»). Образи темниці, ув’язнення, мотив прагнення до свобрде цілком порівнянні з пушкінським «В’язнем» («Сиджу за ґратами…»). У цих лермонтовских віршах проявляються нові тенденції. Переживання лириче ского героя втрачають колишньої суб’єктивності. І зміст, і стиль цих добутків більше демократичні, орієнтовані на фольклорну традицію. Показово, що окремі фрагменти лермонтовского «В’язня» існували в народно-пісенному побуті

Ліричний герой Лермонтова прагне зрозуміти переживання «простої людини», знайти в народній свідомості нові цінності («Заповіт», 1840; «Я к вам пишу…», 1841). Однак шлях до бажаного відродження виявляється важким і складним. Тяжіння до народного життя не усуває самітності «лермонтовского людини». Постійний конфлікт героя й миру залишається неподоланним. Все це не могло не накласти свій відбиток і на лірику поета останніх літ


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций