Колективізація й долі селян у романі М. А. Шолохова «Піднята цілина»

Розміщено Українські твори в 16 января 2012

Останнє п’ятнадцятиріччя затвердило погляд на колективізацію як на найжорстокішу національну трагедію. Загальновідомий насильницький характер колективізації, унесшей мільйони селянських життів і приведшей до сучасного матеріального й духовного збідніння села. Про це свідчать і історичні праці недавнього часу, і такі художні твори, як (повести Котлован А. Платонова, Яри С. Антонова, оповідання Пари гнідих В. Тендрякова. Підняту цілину М. Шолохова помістити в цей перелік неможливо. Але чи значить це, що шолоховский роман неправда. Здається, всі набагато складніше.

Сюжет роману, здавалося б, свідчить про торжество нових соціальних відносин у селі. Дія Піднятої цілини розвертається із січня по осінь 1930 року, і за цей мізерно короткий строк вдається досягти цілей колективізації, головної з яких було створення нової людини трудівника села, позбавленого почуття власності. Останні сторінки добутку говорять про успіхи, соціалістичного перетворення села: селяни по власному почині упорядковують школу, Майданников, Дубцов і Бесхлебнов вступають у партію. Однак, на відміну від більшості добутків про колективізації тієї пори, кінчається роман не веселим бенкетом за колгоспним столом, а відгомоном народної трагедії (Разметнов на могилі дружини, його суворі, безрадісні очі). На мій погляд, сьогоднішнє прочитання Піднятої цілини відкриває складне переплетення змушеного замовчування правди й натяків на щире народне горе

Так, у романі Шолохова вустами Разметнова говорить сама народна совість, коли він намагається відмовитися від участі в розкуркулюванні: Розкуркулювати більше не піду Я… з детишками не навчений воювати! Я що. Кат, що. У Гаева дітей одинадцять штук! Прийшли ми як вони взъюжались, шапку схоплює! На мені ажник волосся ворохнулся! Зачали їх з куреня виганяти… Правда, потім у романі виявиться, що влади розібралися й повернули з посилання незаконно розкуркулених Гаевих, проте, до честі Шолохова, ця сцена дає щире подання про колективізації як про масову репресивну кампанію

Крім того, на задньому плані романної дії є історії мнимих кулаків тобто великих трудівників, які, працюючи до кривавих кіл перед очами, здобували собі деякий статок, за що й піддалися репресіям з боку влади. Така трагічна доля колишнього червоноармійця Тита Бородіна, що повірило тому, що революція відновлення потоптаної соціальної неправди, і добровільно збіглого в Червону Гвардію. Найстрашніший навіть колишній однополчанин Бородіна Нагульнов уважає свого товариша злочинцем, хоч і визнає, що господарство його нажите чесним шляхом: …вцепился в господарство, возвернувшись додому… І почав багатіти, незважаючи на наші попередження. Працював день і ніч, обростив весь дикою вовною, в одних холстинних штанах зиму й літо исхаживал. Нажив три пари биків і гризь від важкого підйому різних тяжестев, і всі йому було мало! Бачимо, поїдає його власність! … загрожуємо, що в землю затопчемо його, раз він стає поперек путя, робиться буржуєм і не хоче чекати світової революції. Звичайно, у романі в підсумку тріумфує точка зору Давидова на Бородіна (…кулаком став, ворогом зробився роздавити!), однак поряд з підсумковим моральним осудом куркулів-трудівників несміливо, пунктиром, у Шолохова проходить і народна думка про те, що взагалі колективізація це помилковий шлях, по якому намагаються направити село. Головний реформатор вікового укладу, яким живе Гремячий Балка, Давидов, що сприймає хутір як мотор небаченої конструкції. Порівняння, що показує, що Давидов не почуває багатства й глибини життя, сприймає життя як щось механічне. Звідси його тактика безжалісно гнути й ламати століттями традиції, що складалися, відповідно до заздалегідь виробленого плану. Активісти в шолоховском романее абсолютно безкорисливі люди, що працюють заради ідеї загального майбутнього щастя, для себе особисто нічого не хочуть. Але на сторінках роману на їх адресу звучить докір, для сучасного читача досить знаменний. Коли Давидов, Разметнов і Нагульнов приходять у справі в будинок до Якима Бесхлебнову, той відпускає по їхній адресі отрутний жарт: Не сіяєте, не жнете й ситі буваєте. Дійсно, незважаючи на героїчні зусилля активістів, в очах працюючого селянина вони портфельщики, тунеядци, що ухиляються від чесної праці й чужа праця також рушащие.

Але найважливіше, що в цьому романі Шолохов ставить найважливіший для російської літератури питання про ціну соціальної гармонії, і порушує це питання так, що не може не згадатися Достоєвський, герої якого доходять висновку про неприпустимість загального щастя, побудованого на дитячих сльозах. Разметнов і Давидов сперечаються про те, як ставитися до кулацким дітей. Давидов, що перемагає в цій суперечці, висуває ідею соціальної відплати: А вони нас жалеливраги плакали від сліз наших дітей Ти!!! Як ти можеш жалувати!! Незважаючи на солідарність автора з Давидовим, у романі заявлена й позиція Разметнова, що не ложет не пошкодувати нещасних дітей і не міркує в той ліг кулацкие чи вони, бідняцькі або середняцькі

Якщо Нагульнова не призивають безпосередньо потреби революції, то він знаходить собі справу, що могет у майбутньому сприяти її успішному й переможному ходу. Наприклад, починає вчити англійська мова, не могти майже нічого запам’ятати через хвору, внаслідок отриманої рани, голови й припадків. Всі дела, що вживають їм для якнайшвидшого пришестя світової революції, настільки ж фантастичні й далекі від реального життя. Дружину свою, Лушку, він як би відпустив через непотрібність. Ревнощів він начебто б не випробовує, знов-таки досить послідовно відрікаючись від останніх залишків власницького інстинкту. Друг і соратник для нього набагато дорожче й важливіше дружини

И ще одна важлива риса в образі самого послідовного комуніста, борця за світову революцію. Це його спосіб наведення порядку у світі. Якщо щось псує цей порядок, з погляду Нагульнова й комунізму, воно підлягає негайному й безжалісному знищенню. Так він рубає голову півневі Аркашки Менка, тому що його голос порушує стрункість півнячого хору, так він пропонує розстріляти тих, хто різав худобу, так він знищить будь-яке й кожного, якщо порахує його шкідливим для революції

Образ Макара Нагульнова чарівний, тому що містить у собі абсолютну й непохитну віру у свою справу й відданість цій справі. Але крізь його чистоту, щирість і пристрасність проступає така не жорстокість, що сумнівається в собі, така безоглядна здатність до руйнування, що під сумнівом виявляються й сама віра й відданість, що дозволяють людині бути настільки нелюдським


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций