Трагедія людини на прикладі «Колимских оповідань» В. Т. Шалимова

Розміщено Українські твори в 13 января 2012

Колимские оповідання збірник оповідань, що ввійшов у колимскую епопею Варлама Шаламова. Автор сам пройшов через це саме крижане пекло сталінських таборів, тому кожне його оповідання абсолютно достовірне

У Колимских оповіданнях відбита проблема протистояння особистості й державної машини, трагедії людини в тоталітарній державі. Причому показано останню стадію цього конфлікту людину, що перебуває в таборі. І не просто в таборі, а в найстрашнішому з таборів, спорудженому самої нелюдської із систем. Це максимальне придушення державою людської особистості. В оповіданні Сухим пайком Шаламов пише: нас ніщо вже не хвилювало нам жити було легко у владі чужої волі. Ми не піклувалися навіть про те, щоб зберегти життя, і якщо й спали, то теж подчинясь наказу, розпорядку табірного дня… Ми давно стали фаталістами, ми не розраховували на наше життя далі, як на день уперед… Усяке втручання в долю, у волю богів було непристойним. Точніше, ніж автор, не скажеш, і найстрашніше, що воля держави повністю придушує й розчиняє в собі волю людини. Вона ж позбавляє його всіх людських почуттів, стирає грань між життям і смертю. Поступово вбиваючи людини фізично, убивають і його душу. Голод і холод роблять із людьми таке, що стає страшно.

Всі людські почуття любов, дружба, заздрість, людинолюбство, милосердя, спрага слави, чесність ішли від нас із тим м’ясом, якого ми втратилися за час свого голодування. У тім незначному м’язовому шарі, що ще залишався на наших костях… розрізнялася тільки злість саме довговічне людське почуття. Заради того, щоб поїсти й зігрітися, люди готові на всі, і якщо вони не роблять зрадництва, те це підсвідомо, машинально, тому що саме поняття зрадництва, як і багато чого іншого, стерлося, пішло, зникло. Ми навчилися смиренності, ми розучилися дивуватися. У нас не було гордості, себелюбності, самолюбства, а ревнощі й старість здавалися нам марсіанськими поняттями й притім дрібницями… Ми розуміли, що смерть анітрошки не гірше чим життя. Потрібно тільки уявити собі життя, що здається не гірше смерті. У людині зникає все людське. Державна воля придушує всі, залишається тільки спрага життя, велика виживаність: Голодний і злий, я знав, що ніщо у світі не змусить мене покінчити із собою… і я зрозумів саме головне, що став людиною не тому, що він боже створення, а тому, що він був фізично міцніше, виносливее всіх тварин, а пізніше тому, що змусив духовний початок успішно служити початку фізичному. От так, всупереч всім теоріям про походження людини

Все-таки людина як вища істота й у таких пекельних умовах, під таким тяжким гнітом не розучилася думати. В оповіданні Шерри-бренди описується смерть поета в таборі. Йому приємно було усвідомлювати, що він ще може думати. У цього поета в оповіданні немає навіть імені, але є інше: перед смертю йому відкривається істина, він розуміє все своє прожите життя. І що ж таке життя поета. Вірші були тією животворящою силою, який він жив. Саме так. Він не жив заради віршів, він жив віршами. Зараз було так наочно, так відчутне ясно, що натхнення й було життям: перед смертю йому дане було довідатися, що життя було натхненням, саме натхненням. І він радувався, що йому дане було довідатися цю останню правду

Якщо в оповіданні Шерри-бренди Шаламов пише про життя поета, про її зміст, то в першому оповіданні, що називається По снігу, Шаламов говорить про призначення й роль письменників, порівнюючи її з тим, як протоптують дорогу по сніжній цілині. Письменники саме ті, хто протоптує її. Є перший, кому важче всіх, але якщо йти тільки по його слідах, вийде лише вузька стежка. За ним ідуть інші, і протоптують ту широку дорогу, по якій їздять читачі. І кожний з них, навіть самий маленький, самий слабкий, повинен ступити на шматочок сніжної цілини, а не в чужий слід. А на тракторах і конях їздять не письменники, а читачі

И Шаламов не йде по протоптаній дорозі, він наступає на сніжну цілину. Письменницький і людський подвиг Шаламова в тім, що він не тільки виніс 17 років таборів, зберіг живий свою душу, але й знайшов у собі сили повернутися думкою й почуттям у страшні роки, висікти із самого довговічного матеріалу Слова воістину Меморіал на згадку загиблих, у повчання нащадкам


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций