Прекрасні вірші про любов Фета

Розміщено Українські твори в 20 декабря 2011

Тема любові є однієї зі складові теорії чистого мистецтва, найбільше широко в російській літературі відбитої у віршах Фета й Тютчева. Ця вічна тема поезії проте знайшла тут своє нове переломлення й зазвучала трохи по-новому. Салтиков-Щедрин в 70-і роки писав, що тепер ніхто не наважиться вже оспівувати солов’їв і троянд. Для Фета тема любові, навпроти, з’явилася основної всього його творчості до кінця життя

Створення прекрасних віршів про любов пояснюється не тільки божеським дарунком і особливим талантом поета. У випадку з Фетом воно має й реальне автобіографічне підґрунтя. Натхненням для Фета була любов його молодості - дочка сербського поміщика Марія Лазич. Любов їх була настільки висока й неугасаема, як і трагична. Лазич знала, що Фет ніколи не жениться на ній, проте її останніми словами перед смертю був вигук: «Винуватий не він, а я!»

Обставини її смерті так і не з’ясовані, як і обставини народження Фета, але є підстави думати, що це було самогубство. Свідомість непрямої провини й ваги втрати обтяжувало Фета протягом всього його життя, і результатом цього з’явилося двоемирие, чимсь те саме що двоемирию й Жуковського. Сучасники відзначали холодність, ощадливість і навіть деяку жорстокість Фета в повсякденному житті. Але який контраст це становить із інший світом Фета - миром його ліричних переживань, втілених у його віршах. Все життя Жуковський вірило в з’єднання з Машею Протасовой в інший світі, він жив цими спогадами. Фет також занурений у свій власний мир, адже тільки в ньому можливе єднання з улюбленої. Фет відчуває себе й улюблену (своє «друге я») неподільно злитими в іншім бутті, реально продолжаю-щемся у світі поезії: «И хоч життя без тебе призначене мені тягнути, але ми разом з тобою, нас не можна розлучити». («Alter ego».) Поет постійно відчуває духовну близькість зі своєї улюбленої. Про це вірша «Ти отстрадала, я ще страждаю…», «У тиші й мороці таємничої ночі…». Він дає улюбленої врочисту обіцянку: «Я пронесу твоє світло через життя земну: він мій - і з ним подвійне буття» («Заклично й дарма…»).

Поет прямо говорить про «подвійне буття», про те, що його земне життя допоможе йому перенести лише «безсмертя» його улюбленої, що вона жива в його душі. Дійсно, для поета образ улюбленої жінки протягом всього життя був не тільки прекрасним і давно збіглим ідеалом інший світу, але й моральним суддею його земного життя. У поемі «Сон», присвяченої також Марії Лазич, це відчувається особливо чітко. Поема має автобіографічну основу, у поручику Лосєві легко розпізнається сам Фет, а середньовічний будинок, де він зупинився, також має свій прототип у Дерпте. Комічний опис «клубу чортів» переміняється якимось моралізаторським аспектом: поручик коливається у своєму виборі, і йому пригадується зовсім інший образ - образ його давно померлої улюбленої. До неї він звертається за порадою: «ПРО, що б сказала ти, кого назвати при цих грішних помислах не смію».

Літературознавець Благої у своїх дослідженнях указує на відповідність цих рядків словам Вергілія до Данте про те, що «як язичник, він не може супроводжувати його в рай, і в супутники йому дається Беатриче». Образ Марії Лазич (а це, безсумнівно, вона) для Фета є моральним ідеалом, все життя поета - це прагнення до ідеалу й надія на возз’єднання

Але любовна лірика Фета наповнена не тільки почуттям надії й сподівання. Вона також глибоко трагична. Почуття любові дуже суперечливо, це не тільки радість, але й борошна, страждання. У віршах часто зустрічаються такі сполучення, як радість - страждання, «блаженство страждань», «насолода таємних борошн». Вірш «На зорі ти її не буди» усе наповнено таким двояким змістом. На перший погляд перед нами безтурботна картина ранкового сну дівчини. Але вже другий чотиривірш повідомляє якась напруга й руйнує цю безтурботність: «И подушка її гаряча, і гарячий стомлюючий сон». Поява «дивних» епітетів, таких, як «стомлюючий сон», указує вже не на безтурботність, а на якийсь хворобливий стан, близьке до марення. Далі пояснюється причина цього стану, вірш доходить до кульмінації: «Усе блідни ставала вона, серце билося больней і больней». Напруга наростає, і раптом останній чотиривірш зовсім міняє картину, залишаючи читача в здивуванні: «Не буди ж ти її, не буди, на зорі вона солодко так спить». Ці рядки представляють контраст із серединою вірша й повертають нас до гармонії перших рядків, але вже на новому витку. Заклик «не буди ж ти її» звучить уже майже истерично, як лемент душі. Такий же порив страсті відчувається й у вірші «Сіяла ніч, місяцем був повний сад…», присвяченому Тетяні Берс. Напруга підкреслюється рефреном: «Тебе любити, обійняти й плакати над Тобою». У цьому вірші тиха картина нічного саду переміняється й контрастує з бурою в душі поета: «Рояль був весь розкритий і струни в ньому тремтіли, як і серця в нас за песнею твоєї».

«Томливе й нудна» життя протипоставлене «серця пекучому борошну», ціль життя зосереджені в єдиному пориві душі, нехай навіть у ньому вона згоряє дотла. Для Фета любов - багаття, як і поезія - полум’я, у якому згоряє душу. «Ужель ніщо тобі в той час не шепнула: там людина згорів!» - викликує Фет у вірші «Коли читала ти болісні рядки…». Мені здається, що так само Фет міг сказати про борошно любовних переживань. Але один раз «згорівши», тобто переживши теперішню любов, Фет проте не спустошений, і все своє життя він зберіг у пам’яті свіжість цих почуттів і образ улюбленої

Якось Фета запитали, як може він у його роки так по-юношески писати про любов. Він відповів: по пам’яті. Благий говорить, що «Фет відрізняється винятково міцною поетичною пам’яттю», і приводить у приклад вірш «На гойдалці», поштовхом для написання якого з’явився спогад 40-літньої давнини (вірш написаний в 1890 році). «Сорок років тому я гойдався на гойдалці з дівчиною, коштуючи на дошці, а плаття її тріскотіло від вітру», - пише Фет у листі до Полонскому. Така «звукова деталь» (Благий), як плаття, що «тріскотіло від вітру», найбільш пам’ятна для поета-музиканта. Вся поезія Фета побудована на звуках, переливах і звукових образах. Тургенєв говорив про Фете, що чекає від нього вірш, останні рядки якого треба буде передавати лише безмовним ворушінням губ. Яскравим прикладом може служити вірш «Шепіт, боязке диханье…», що побудовано на одних іменниках і прикметниках, без єдиного дієслова. Коми й знак оклику теж передають пишнота й напруга моменту з реалістичною конкретністю. Цей вірш створює крапковий образ, що при близькому розгляді дає хаос, «ряд чарівних», невловимих для людського ока «змін», а на відстані - точну картину. Фет, як імпресіоніст, засновує свою поезію, а зокрема опис любовних переживань і спогадів, на безпосередній фіксації своїх суб’єктивних спостережень і вражень. Згущення, але не змішання барвистих мазків, як на картинах Монэ, надає опису любовних переживань кульминационность і граничну чіткість образу улюбленої

Яка ж вона. Я знаю твою пристрасть до волось», - говорить Григор’єв Фету про його оповідання «Кактус». Ця пристрасть не раз проявляється у фетовских віршах: «люблю на локон твій заглядатися довгий», «кучерів руно златое», «тяжким вузлом набіглі коси», «пасмо пухната волосся» і «коси стрічкою по обидва боки». Хоча ці описи й носять трохи загальний характер, проте створюється досить чіткий образ прекрасної дівчини. Ледве по-іншому Фет описує її ока. Те це «променистий погляд», те «недвижні очі, божевільні очі» (аналогічно віршу Тютчева «Я очі знав, об ці очі»). «Твій погляд відкритої й бесстрашней», - пише Фет, і в цьому ж вірші він говорить про «тонкі лінії ідеалу». Улюблена для Фета - моральний судія й ідеал. Вона має більшу владу над поетом протягом всього його життя, хоча вже в 1850 році, незабаром після смерті Лазич, Фет пише: «Ідеальний мир мий зруйнований давно». Вплив улюбленої жінки на поета відчувається й у вірші «Довго снилися мені крики ридань твоїх». Поет називає себе «нещасним катом», він гостро почуває свою провину за загибель улюбленої, і покаранням за це з’явилися «дві крапельки злізло» і «холодне тремтіння», які він в «безсонні ночі навік переніс». Цей вірш пофарбований у тютчевские тону й убирає в себе й тютчевский драматизм

Біографії цих двох поетів багато в чому подібні - обоє вони пережили смерть улюбленої жінки, і безмірна туга за загубленим давала їжу для створення прекрасних любовних віршів. У випадку з Фетом цей факт здається найбільш дивним - як можна спочатку губити дівчину, а потім все життя писати про неї піднесені стихимне здається, що втрата зробила на Фета настільки глибоке враження, що поет пережив якийсь катарсис, і результатом цього страждання з’явився геній Фета - він був допущений у високу сферу поезії, весь його опис улюблених переживань і відчуття трагізму любові так сильно діє на читача тому, що Фет сам пережив їх, а його творчий геній наділив ці переживання у віршовану форму. Тільки могутність поезії змогло передати їх, випливаючи тютчевскому виреченню: думка виречена є неправда, Фет сам неодноразово говорить про могутність поезії: «Як багатий я в божевільних віршах».

Любовна лірика Фета дає можливість глибше проникнути в його загальфілософські, а відповідно, і эстетические погляди, як говорить Благий, «у рішення їм корінного питання про відношення мистецтва й дійсності». Любов, так само як і поезія, по Фету, ставиться до іншого, потойбічного миру, що дорогий і близький Фету. У своїх віршах про любов Фет виступав «не як войовничий проповідник чистого мистецтва на противагу шестидесятникам, а створював свій власний і самокоштовний мир» (Благий). І мир цей наповнений щирими переживаннями, духовними прагненнями поета й глибоким почуттям надії, відбитими в любовній ліриці поета


Рекомендую також наступні твори:

  • Твір на тему: Життєстверджуючий початок природи в лірику А. Фета
  • Природа й любов у лірику А. Фета
  • «Благоухающая свіжість почуттів» у поезії Панаса Фета
  • На які особливості поезії А. А. Фета вказував Л. Н. Толстой, що відзначав «ліричну зухвалість» поета?
  • Основні теми лірики А. А. Фета



  • загрузка...