Рудин, Инсаров, Базарів добутках И. С. Тургенєва

Розміщено Українські твори в 25 ноября 2011

Саме загальнолюдське, котре завжди існує в конкретній соціально-історичній формі, забезпечує неминуще значення великим утворам літератури й мистецтва. Загальнолюдське проявляється й у моральному житті людини, і в області його інтелектуального життя, і у великій сфері його практичної діяльності. Інакше кажучи, усе, що знаходить вираження в людському існуванні, у досвіді життя людини, може бути зведене до ступеня загального в літературному типі (С. М. Петров).

У плані висловлень професори С. М. Петрова ми можемо говорити про загальнолюдське значення не тільки образів, створених Шекспіром, Мольером, Толстим, але й про загальнолюдський у персонажах И. С. Тургенєва, якому належить одне із самих почесних місць у ряді великих російських реалістів середини минулого століття

Шлях письменника був складний. В 6070-х роках йому довелося випробувати всю вагу розбіжностей з передовими плинами тодішньої суспільної думки. Однак це не перешкодило йому зіграти величезну роль у розвитку російського реалістичного роману. Тургенєв поглибив творчий метод Пушкіна, Лермонтова й Гоголя, він застосував його до зображення кріпаків, зайвих людей і різночинців. Тургенєв створив типові свої образи, свою манеру зображення. Письменникові ми зобов’язані створенням безлічі суспільних типів, що правдиво відбила різні сторони росіянці дійсності

Ослаблення цензурних строгостей, що происшли в результаті кримської поразки, збігається з переходом письменника до нового для нього жанру соціально-психологічного роману, і здається, це не випадково.

Уже в 1856 році в Сучаснику з’явився перший роман Тургенєва Рудин. У ньому голосно зазвучала тема зайвої людини, що намечалась в оповіданні Гамлет Щигровского повіту, що входили в Записки мисливця. У Рудине мало дії, тому особистість героя з’ясовується не стільки з його вчинків, скільки з оповідань і відгуків про нього інших осіб, головним чином Лежнева. Нарешті, саме відношення автора до свого героя недостатньо визначено, тому в окресленні характеру Рудина немає внутрішньої цілісності: вустами Лежнева Тургенєв дав дві характеристики, які багато в чому протилежні. Але теперішню причину цієї подвійності треба шукати набагато глибше, саме у відносинах і симпатіях самого автора й у значенні, що має Рудин як суспільно-психологічний тип. Тобто такого типу, у якому знайшли своє втілення склад думок і почуттів, вірувань і настроїв цілої епохи. Сучасник Тургенєва Дружинін справедливо назвав цей роман сповіддю цілого покоління

В особистості Рудина Тургенєв зібрав як позитивні, так і негативні особливості цього покоління. Його типові риси перевага філософських і эстетических інтересів, віра в добро й правду, розлад між словом і справою, слабість волі при сильному розвитку самоаналізу, нездатність перетворення в життя своїх ідеалів

Від цих типових рис Рудина потрібно відрізняти в його характері риси особисті, індивідуальні: самолюбство, самовпевненість, любов до голосної фрази, красномовство, спрага успіху. Із цих різноманітних, частиною навіть суперечливих рис складається складна натура Рудина. Рудин людина інтелектуального складу, тобто в ньому розум явно переважає над щиросердечними якостями, над почуттям і волею. У нього, по влучному вираженню Пигасова, голова переважує. Інтереси його зосереджують на питаннях відвернених і загальних. Завдяки цьому він легко розбирається у філософських поняттях. Товариш його молодості, Лежнев, так характеризує Рудина: Він читав переважно філософські книги, і голова в нього так була влаштована, що він негайно ж із прочитаного витягав все загальне, хапався за самий корінь справи й уже потім проводив від нього світлі, правильні нитки думки, відкривав духовні перспективи… Стрункий порядок установлювався у всьому, все розкидане раптом з’єднувалося, складалося, точний будинок. Нічого не залишалося безглуздим, випадковим; у всьому висловлювалася розумна необхідність і краса, усе одержувало значення ясне й у той же час таємниче… Але перевага цієї здатності заслоняло перед Рудиним конкретні явища повсякденності, заважало розвитку в ньому життєвої спостережливості

Красномовство Рудина захоплює. Він умів, ударяючи по одним струнах серця, змушувати смутно дзенькати й тремтіти всі інші. Він сам знає силу свого красномовства й любить нею користуватися. Головний недолік Рудина розлад між словом і справою. Він дожив до 35 років і дотепер не знайшов собі застосування, усе ще тільки збирається жити. Тургенєв постійно підкреслює бездіяльність свого героя, невміння його трудитися. Він зауважує, що Рудин перевіряв Наталі свої плани, читав їй перші сторінки передбачуваних статей і творів. Коли ж Наталя радить йому відпочити, Рудин виражає свою незгоду, говорить про необхідність трудитися, приносити користь. І слова його полилися рекою, іронічно зауважує автор

Невдачі, що переслідують Рудина, змушують його відмовитися від юнацької зарозумілості. У такому настрої він з’являється в епілозі роману. І все-таки Рудин недарма пройшов свій життєвий шлях. Він змусив битися від захвату серце різночинця Басистова, він змусив зазвучати кращі струни в серце Наталі. І сама його романтична смерть на па -

Ризьких барикадах була викликом міщанського життя. Добре слово та ж справа ці слова Лежнева виражають погляд Тургенєва на свого героя

Такий тип зайвої людини 40-х років, намальований Тургенєвим. Але хіба при імені Рудин не встає перед нами людина, що зі смутним здивуванням оглядається на своє життя, на свої шукання, з гіркою іронією називає себе перекотиполе, картаючись за даремно прожите життя. Хіба інші епохи не народжували своїх Рудиних, тих, хто

Книги читає, так по світлу нишпорить,

Справи собі сьогодення шукає,

Благо, наследье богатих батьків

Звільнило від малих праць

Благо, іти по дорозі побитої

Лінь перешкодила так розум розвитий

Ні, я душі не розтрачу своєї

На мурашиній роботі людей:

Або під тягарем власної сили

Зроблюся жертвою ранньої могили,

Або по світлу зіркою полечу!

Мир, говорить, ощасливити хочу

Тургенєв не належав до представників тієї частини російської інтелігенції свого часу, що, подібно Некрасову, Чернишевському, Салтикову-Щедрину, назавжди зв’язала свою долю з визвольним рухом проти самодержавства. І все-таки як чесний письменник-реаліст Тургенєв чуйно, реагував на всі віяння в суспільному житті й виражав за допомогою літератури високе розжарення думки, почуття, страстей, породжених сучасної йому епохою

60-і роки XIX століття вимагали нових людей, енергійних, діяльних, готових до завзятої роботи й боротьби. Вони повинні були перемінити людей рудинского типу, що не зуміли від слова перейти до справи. Так у творчості письменника з’являється образ революціонера. По вираженню одного з героїв, Инсаров залізна людина, наділена чудової силоміць волі. Всі його вчинки відрізняються послідовністю й визначеністю; він ніколи не міняв ніякого свого рішення, точно так само як ніколи не відкладав виконання даної обіцянки

Всі ці якості: сила волі, наполегливість, рішучість, самовладання характеризують Инсарова як практичного діяча на противагу споглядальним натурам, подібним до Берсенєва й Шубіну. Притім Инсаров діяч суспільний: всі сили його присвячені служінню вели який патріотичної мети звільненню батьківщини від чужоземного ярма. Він весь проникнуть почуттям полум’яної любові до батьківщини; при одному згадуванні її імені він весь загоряється, як би виростає. Инсаров живе в Росії й займається в університеті тільки для того, щоб краще підготуватися для його справи, що очікувало. При цьому він цікавиться лише тими предметами, які мають безпосереднє відношення до його діяльності, які можуть бути йому корисні. Його мало займають відвернена філософія й наука, цілком байдужа він до поезії й мистецтва. Але в той же час він збирає болгарські народні пісні, хоча робить це не через їхню художню красу, а через їхнє національне значення. Инсаров не розкидається, навпроти, він зосереджений на служінні одній справі. Наш час нам не належить, говорить він у відповідь на виражений подив його невтомною діяльністю

От чому Инсаров здатний піднятися до самовідданості: коли він почуває, що полюбив Олену, то вирішує пожертвувати своїм особистим щастям, боячись, що ця любов зв’яже його, послужить перешкодою для його справи

Ще Добролюбов підкреслював такі якості Инсарова, як енергію, відсутність роздвоєності (Инсаров знає, за що готово він скласти свою голову).

Як революціонер Тургенєв зобразив болгарина, тому що не знайшов (і не хотів шукати!) його у своїй країні. Але риси характеру, властиві Инсарову, відбилися й у пізніших поколіннях російських революціонерів. Однак образ Инсарова в загальнолюдському його змісті зрозумілий і близький людині будь-яких націй, тому що цей літературний тип втілив у собі риси, властивим стійким і мужнім революціонерам взагалі. Там, де потоптана воля, встають Инсарови, щоб повести за собою маси

60-і роки стали вимальовувати перед Тургенєвим позитивний тип діяча, що він прагнув зрозуміти. Роман Батьки й діти став одним із центральних явищ у всього російського життя. І зараз, незважаючи на те що ми не схожі на людей тодішнього часу, Батьки й діти ще живий роман, і все суперечки, які довкола нього велися, знаходять відомий відгук у наших душах, писав А. В. Луначарский.

Тургенєв захопився Базаровим як сильним типом, близьким до революціонерів, але недоговорив своїх думок про нього до кінця, поховавши його занадто рано. І все-таки нігіліст Базарів, з його величезним розумом і сильною волею, це була перша в російській літературі особистість, до якої кожний почував повагу


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций