Іван Карамазов у романі Булгакова «Майстер і Маргарита»

Розміщено Українські твори в 6 ноября 2011

Було «найважливіше питання»: чи змінилися ці городяни «внутрішньо»? Головне тут - останнє слово; його зміст виділений і контекстом («автобуси, телефони й інша апаратури»), і синтаксичним наголосом. Чи змінилися люди, увійшовши в соціалістичне суспільство? - от про що запитав Воланд. Коровьев поставив досвід і одержав відповідь, теж найважливіший, - людей зіпсували. Як саме житлова криза їх псує, ми тільки що бачили, але є ще філософське осмислення. Його дає Коровьев - у формі блазнівської параболи

Корольова прибуває на «весняний бал повні», і Коровьев веде неї по гігантським, ще темним покоям. «Де це все міститься?» - запитує Маргарита. «Саме нескладне із усього! - відповів він. - Тим, хто добре знаком з п’ятим виміром, нічого не варто розсунути приміщення до бажаних меж», потім іде байка. Причому подвійна: спочатку про «квартирне питання», потім про «зникнення» махінатора

Слова «п’ятий вимір» повторюються ще четирежди. Звичне сполучення - блазнівська балаканина містить серьезнейшую відсилання; методологічно треба очікувати саме серьезнейшей - п’ятикратне повторення звороту-мітки в «Майстру» зустрічається не часто. Отже…

Це «Брати Карамазови»; знаменита філософська бесіда Івана з Алешей. Говорить Іван: «…Якщо Бог є і якщо він дійсно створив землю, те, як нам зовсім відомо, створив він її по евклідовій геометрії, а розум людський з поняттям лише про три виміри простору».

Ми вже зверталися до найбільшого із книг Достоєвського. Була проведена паралель між суперечкою про Бога в преамбулі «Майстра» і глумливою мовленням чорт^-приживала про матеріальні докази «того світла», про доведеного чорта й недоведеного Бога й про те, що в чорта вірити не ретроградно (глава 8). Проводилася паралель із «свідком» (як чорт Івана Карамазова, так і Воланд були присутні при загибелі Ісуса), а також паралель між божевіллям Бездомного й приступом божевілля, що охватили Івана Карамазова на суді. На поверхні був дотепер рис. Старшого із братів Карамазових начебто й не було; він з’явився лише зараз, у словах Коровьева. Але карамазовский чорт є породження хворого мозку, «кошмар Івана Федоровича» - так він і називається. Його глузлива балаканина - перекручене відбиття думок реального персонажа. На літературознавчому жаргоні він іменується двійником Івана; іншими словами, думки риса можна з відомими корективами вважати думками Івана

Таким чином, ми не починаємо, а продовжуємо ланцюг відсилань до болючих питань Івана Карамазова про страшну несправедливість життя; питанням, приведшим його - уже у хворобливому маренні - до думки про те, що чорт «доведений», а Бог - немає. Це виражає головний зміст Іванова «бунту»: диявол своя участь у земних справах проявляє, а Бог - немає. І слова про «три виміри» є, властиво, філософський зворот, судження об такому, що предали людей, Богу

Але усередині розмови Івана з Алешей слова про Бога, землю й трьох виміри простору, тільки лише й доступних для людського розуму, є всього лише «судження перше» - як сказав би філософ

Друге судження: «Тим часом перебували… геометри й філософи», що вважали, що Всесвіт створений у більшому числі вимірів

Силогізм: якщо це так, то питання про існування Бога Іван Карамазов не має права вирішувати й нікому не радить. «Все це питання зовсім невластиві розуму, створеному з поняттям лише про три виміри». Тобто коли сам Бог обмежив наше розуміння наслідків, де нам міркувати про причину, про буття Бога?

Висновок: раз так, якщо ми не можемо судити про джерела буття й навіть про існування Бога, ми не можемо через Бога і його бажання виправдувати мерзенність, що діється в «Божому світі».

Звідси Іван Карамазов робить особистий висновок: «…В остаточному результаті я миру цього божого - не приймаю, і хоч знаю, що він існує, так не допускаю його зовсім. …Нехай навіть паралельні лінії зійдуться і я це сам побачу: побачу й скажу, що зійшлися, а все-таки не прийму».

Для теології Булгакова вкрай важливі два останніх висновки; сподіваюся, це вже зрозуміло читачеві. Зате найперше судження: «Якщо Бог є…» має потребу в коментарі: чому Іван Карамазов так жорстоко скріплює існування Бога й геометричні властивості Вселеної?

Таким чином, кантовский Бог є як би вихідний геометричний постулат, покладений в основу миру. І він же є абсолютна основа моральності. В основі мертвої й живої природи міститься, фігурально говорячи, триєдиний початок: воно Бог, воно ж Моральність і воно ж Геометрія

Як мені здається, така будова миру повинне було надзвичайно імпонувати Достоєвському. Але от з’явилися геометрії Римана й Лобачевского, і одне з кантовских почав перестало бути єдино можливим. Навіть початок почав - аксіоми втратили свій абсолют, з’явилися інші виміри простору, паралельні лінії стали перетинатися…

Я думаю, Достоєвського це похитнуло. У всякому разі, Іван Карамазов реагує на риманову геометрію настільки серйозно, що сумнівається в бутті Бога: «якщо Бог є»…

И так уже вийшло, що при житті Булгакова, у його зрілі роки стала гриміти теорія відносності Эйнштейна. Це була сенсація, об’єднання геометрії з космологією: простір дійсно четирехмерно, паралельні лінії повинні сходитися не в уявлюваному геометричному, а в дійсному Космосі. Для булгаковського покоління Достоєвський виявився провидцем і тут. І про пристрасть Эйнштейна до Достоєвського було досить добре відомо.

Виходить, люди страждають безневинно - тобто не за гріхи навіть, тому що діти не встигли нагрешить (згадаємо Воланда!). І потім Іван говорить про дітей. Такого крику жаху, такого обвинувачення, спрямованого проти Бога й людей, мені здається, немає у світовій літературі - принаймні, обвинувачення, вимовленого віруючим письменником. Турок, «раздробляющий голівку» дитині; семирічна дівчинка, висічена різками; п’ятирічна дівчинка, тільце якої батьки «перетворили в синці» і «нарешті дійшли й до вищої витонченості: у холод, у мороз замикали неї на всю ніч у відхоже місце, і… обмазували їй вся особа її калом і змушували її є цей кал…».

Підсилити обвинувачення вже неможливо; ще крок, ще лемент - оповідання піде з літератури в публіцистичну проповідь. І звичайно ж, звичайно - як би не дивився сам Достоєвський на «Божий мир», у страшних словах літературного героя вопиет душу письменника: «Поки ще час, поспішаю відгородити себе, а тому від вищої гармонії зовсім відмовляюся. Не коштує вона сльозинки хоча б однієї тільки того замученої дитини, що бив себе кулачонком у груди й молилася в смердючій будці своєї…».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций