Звита Воланда

Розміщено Українські твори в 1 ноября 2011

Їх усього четверо. «Я ворог таких більших компаній!» - як говорив Мефистофель. Три демони-чоловіки й служниця, відьма Гелла. Тут черговий перевертиш: ці слуги прийшли в роман знов-таки з «Фауста»: «троє сильних», силачі-найманці Рауфебольд, Габебальд і Гальтефест, і при них маркітантка Айлебойта служать Мефистофелю за гроші - частку військового або піратського видобутку

Трійка «сильних» у Булгакова змістилася черговий раз, перетворилася в трьох лукавих, - але одержала зате назад свою біблійну якість: безмежну відданість монархові й готовність усе зробити для нього й за нього. При цьому вони зі слуг Мефистофеля стали як би розщепленим Мефистофелем; вони виконують всі функції гетевского диявола - і дещо ще в запас. Воланд не бере участь навіть у головній справі, «витягу» Майстра й Маргарити з в’язниці земного життя, вона тільки розпоряджається: «Лети до них і все влаштуй». Азазелло «улаштовує». Знову дзеркальний перифраз гетевской трагедії. Адже Мефистофель буквально в поті чола звільняє Фауста з в’язниці старіючого тіла, в’язниці забобонів, нарешті, оковів простору й часу - коли зводить його з Оленою Прекрасної. Він же намагається визволити Гретхен з тюремного замка, урятувати її від страти, цього вбивства в благо. Все це Мефистофель робить сам, так само, як убиває Валентина, підсуває отрута матері Гретхен, і навіть заради любові Фауста до Олени відмовляється від свого німецького «я» і обертається Форкиадой, античним демоном, одною із сестер-горгон. Бідоласі дияволові доводиться проникнути в «Чуже пекло» заради Фауста

Отже, перший з «трьох сильних» - Азазелло, він користується не шпагою, як диявол XVI століття, а «чорним автоматичним пістолетом», але володіє своєю зброєю не менш віртуозно, чим Мефистофель шпагою («Я б’юся як з дияволом самим!» - викликнув Валентин перед смертю). Мефистофелева шпага залишена самому владиці як знак суддівського достоїнства, але знак амбівалентний - Воланд шарить нею під диваном, виганяючи блазня, і нею же подає сигнал до страти - а катом служить той же Азазелло…

Цей герой у своєму роді ще більше химеричен, чим Воланд; у всякому разі, елементи, його що створюють, здаються на перший погляд несумісними: спадкоємець Мефистофеля і його ж найманий слуга. Він характеризує себе майже тими ж словами, що й перший з «трьох сильних»: «Надавати адміністраторові по морді, або виставити дядька з будинку, або підстрелити кого-небудь… це моя пряма спеціальність».

Але - от яка чудність - камзол Мефисто тісний Азазелло. На цього чорта-служника не замахнешся хрестом - він гаркне: «Відрізаю руку!» - та й був такий. Потім, його ім’я; про важливість імен для розуміння символічних систем «Майстри» ми тільки що говорили. Отож, «Азазелло» - ім’я по звучанню італійське; на ділі ж йому додане італійське закінчення, а ім’я давньоєврейське: Азазел або Азазель . Воно позначає, що в химерному єстві цього героя фаустианские елементи не є головними деталями. Основу химери, гідної прикрасити фронтон Нотр-Дам, становить «демон безводної пустелі, з» - так рекомендує Азазелло сам Булгаков. Настільки прямі вказівки в «Майстру» даються вкрай рідко, і завжди неспроста.

В «Брокгаузе-Ефроне» , енциклопедії, шанованої Булгаковим, є стаття «Азазел». Там повідомляється, що Азазелу приносили в жертву козла, і при цьому ще одного козла відпускали в пустелю (звідси «козел відпущення») . Від цієї подвійної жертви пішла, по «Брокгаузу», жертва тіла Христова. Далі повідомляється, що по єврейському переказі Азазел суть ангел, скинутий з неба; що в древніх християн його ім’я було ім’ям сатани, а в арабів - злого духу

Виходить, що на службі у Воланда складається найдавніший з дияволів, сам, що претендував на трон сатани. Це - граничне звеличання Воланда.

Про інші химерні елементи Азазелло трохи пізніше. Зупинимося колись на шостій фігурі булгаковського пандемониума, фігурі дивної, тому що вона до певної міри емансипована від Воланда, і в деякому ж роді їй підпорядкований Азазелло.

От сцена страти барона Майгеля: «Барон став блідіше, ніж Абадонна, що був винятково блідий по своїй природі, а потім відбулося щось дивне. Абадонна виявився перед бароном і на секунду зняв свої окуляри. У той же момент щось блиснуло в руках Азазелло, щось неголосно ляснуло як у ладоши, барон став падати горілиць, червона кров бризнула в нього із грудей…». Азазелло виконав вирок Воланда, вимовлений декількома секундами раніше, але зверніть увагу - лише після того, як Абадонна зняв окуляри. Дійсно - «щось дивне»: слуга й особистий кат самого мессира, сам по собі могутній диявол, діє по сигналі третьої особи

Абадонна вже був представлений читачеві. Спочатку - заочно. На глобусі Воланда злітає клуб чорного диму, і Маргарита бачить «маленьку жіночу фігурку, що лежить на землі, а біля її в калюжі крові маленької дитини, що розметала руки

- От і всі, - посміхаючись, сказав Воланд, - він не встиг нагрешить. Робота Абадонни безукоризнена».

Це дивно й пугающе. Воланд рідко віддає накази про страту, і те по найсуворішому відборі й після суду (або, принаймні, вироку). А отут - убивство свідомо безневинної істоти, убивство дитини! Може бути, це відповідь на питання Івана Карамазова - страждання дітей ідуть від лиходія-сатани? Адже мессир посміхається - радується… Але вчитаємося уважніше: «робота бездоганна» - убитий відразу; не страждаючи, знайшов смерть. А смерті адже немає - як учив Иешуа Га-Ноцри… Не дитя, що грішило, без страждань потрапить у рай, і мати з ним у смерті не розлучена. Швидка смерть - милосердя; Майстра й Маргариту теж рятують смертю. Вдумаємося - який жахливий порятунок!

У цьому чується болісне протиріччя: світле «смерті ні» Иешуа, весняне, радісне слово - і дитина в калюжі крові

Це - єдина крапка в книзі, де Воланд показує себе теперішнім дияволом. Крапка, у якій уперше з’являється грізний, німий, мраморно-белий - по Лермонтову - демон-кат, стократ більше страшний, чим Азазелло.

Боюся, що ми нічого не зрозуміємо в «Майстру», якщо не знайдемо етичного обґрунтування формули Воланда: «Він не встиг нагрешить». Суддівська справедливість, будь-які міркування про подвійність понять зла й добра валять, тому що серцем ми знаємо твердо: смерті дитини не можна радуватися

Трійка страчених - літературний бос, шпигун і безсоромний брехун конферансьє - є «уклонившиеся від шляху» і, зрозуміло, «ненавидящие викриття» своєї скверни - такі вуж у них професії. Але «зле покарання» - через Аваддона - іде не від Бога, а від сатани. І йому відкриті «серця синів людських»…

Найтоншими деталями Булгаков показує подібну подвійність Абадонни: він не присутній у свиті, але з’являється за викликом або заради особливо врочистих випадків; він ініціює війну сам - Воланд спостерігає його діяння з боку, як все життя людей

Подвійність відчувається й у сцені, де мессир представляє Абадонну королеві балу; продовжую цитату: «Абадонна, - неголосно покликав Воланд, і отут зі стіни з’явилася фігура якоїсь худої людини в темних окулярах. Ці окуляри чомусь зробили на Маргариту таке сильне враження, що вона, тихенько скрикнувши, уткнулась особою в ногу Воланда.

- Так перестаньте, - крикнув Воланд… - Адже бачите ж, що він в окулярах. Крім того, ніколи не було випадку, та й не буде, щоб Абадонна з’явився перед ким-небудь передчасно. Та й, нарешті, я тут. Ви в мене в гостях! Я просто хотів вам показати

Абадонна стояв нерухомо.

- А можна, щоб він зняв окуляри на секунду? - запитала Маргарита…

- А от цього не можна, - серйозно відповів Воланд і махнув рукою Абадонне й того не стало…» .

Дивно! Він начебто надто ретельно переконує Маргариту, як би заспокоюючи себе: «Та й, нарешті, я тут». Воланд боїться - і знає чого: Абадонна ніколи не з’являється «передчасно». Може бути, він і Маргариті з’явився не передчасно? Може бути, події вирвалися з рук самого владики, і він догадується тепер, що небагато годин через йому доведеться послати Азазелло вбити Маргариту й Майстра?..

Тут таємничий вузол, дозволити який нам ще має бути. Адже Абадонна пов’язаний з мессиром знаком Страшного суду, що позначається перед самим явищем демона. Ми вперше бачимо ліве око Воланда як «вузьке голкове вухо, як вихід у бездонний колодязь усякої тьми й тіней». Символ навіть подвійної: «голкове вухо» - натяк на притчу Ісуса про богатих на Страшному суді; «бездонний колодязь» - з нього й вийшло військо Аваддона. «Вона відчинила кладязь безодні, і вийшов дим із кладязя… і помрачилось сонце й повітря від диму із кладязя» . Страхаючий образ, що не зм’якшується навіть тим, що портрет Абадонни у всіх деталях списаний з портрета героя фривольної поеми Лермонтова «Сашка» (див. епіграф до цієї глави). Портрета іронічного - який «Аббадона» з розпусного підлітка?

Порівнюємо: Абадонна грізний, «винятково блідий», юношески худий, коштує нерухомо, і погляд його, ясно ж, нерухомий - оскільки він у темних окулярах… І ім’я читається не по Біблії, а по «Сашке». Це повсякчасний булгаковський сміх - пронизуючий всі, і що піднімає, і принижує все. Абадонна «пролитературен», як всі демони в «Майстру й Маргариті»; це нічого не міняє - ми поставлені перед двома новими етичними загадками. Ми не знаємо, чому Воланд посміхається над мертвою дитиною й чому його зв’язок з демоном смерті позначена символом Страшного суду по самій похмурій книзі Нового Завіту


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций