Зразковий варіант твору про життя Лермонтова в 1837 - 1841 рр

Розміщено Українські твори в 2 августа 2011

Кавказ, де стояв новий для Лермонтова Нижегородський драгунський полк, був зовсім недавно приєднаний до Росії; окремі горянські племена, не визнавали себе скореними, між збройними горцями й російською армією раз у раз відбувалися зіткнення. Під кулі горців і відправив Микола I Лермонтова. Але це перше посилання виявилося для поета не важкої. Ще хлопчиком, коли бабуся возила його лікуватися в Горячеводск (Пятигорск), Лермонтов був уражений і захоплений дикою, мальовничою природою Кавказу. Згодом він назвав його «суворим краєм волі» і сказав, звертаючись до нього: «Від раннього років кипить у моїй крові твій жар і бур твоїх порив заколотний».

И в цей приїзд найдужчим першим враженням поета була радість побачивши природи, який він не утомлювався любуватися. Занедужавши в дорозі, Лермонтов до прибуття в полк зупиняється для лікування в Пятигорске й 31 травня 1837 м, пише однієї зі своїх московських приятельок: «У мене тут дуже гарне приміщення; щоранку зі свого вікна дивлюся на весь ланцюг сніжних гір і на Ельбрус; от і тепер, сидячи за листом до вас, я часом скарбу перо, щоб глянути на цих велетнів, так вони прекрасні й величні. Щодня броджу по горах, і вуж від цього одного зміцнив собі ноги; ходжу постійно: ні жару ні дощ мене не зупиняють».

Коли ви будете читати твору Лермонтова, то безсумнівно зверніть увагу на те, з якою любов’ю він пише про природу і яке прояснене почуття випробовує в спілкуванні з нею. Напевно, ви чули вірш «Коли хвилюється жовтіюча нива» (читаються уривки). Майже таке ж дивне відчуття волі, щастя, окриленості переживав Лермонтов на Кавказі. Бот він пише своєму другові Святославові Раєвському: «Як перевалився через хребет у Грузію, так кинув візок і став їздити верхи; лазив на снігову гору (Хрестова) на самий верх, що не зовсім легко: відтіля видно половину Грузії як на блюдечку, і право я не беруся пояснити або описати цього дивного почуття: для мене гірське повітря - бальзам; нудьга до чорта, серце б’ється, груди високо дихають - нічого не треба в цю хвилину; так сидів би так дивилося целую життя».

За час посилання Лермонтов об’їхав ледве не весь Кавказ від Кизляра до Тамані, був у Шуше, Шемахе, Кахетії, Пятигорске, Тифлисе, Ставрополе й інших місцях. Він із захватом ділиться в листах своєю радістю від того, що «ночував у чистому полі, засипав під лемент шакалів, їв чурек» і навіть пив кахетинське. Цього разу Лермонтову не довелось брати участь у боях, і змушені мандри його за своїм полком трохи походило на подорож. Кавказ дав Лермонтову дуже багато вражень і зустрічей. Найважливішої з усіх була зустріч із засланими декабристами. От як описує цю зустріч письменниця М. Сизова у своїй книзі про Лермонтова: пятигорский знайомий Лермонтова Сатин, з яким поет зустрівся потім у Ставрополе, сказав йому, що в місто прибутку із Сибіру учасники грудневого повстання. «Лермонтов знову згадав усе: роки дитинства, юність, перші звістки про цих людей і мрію, що проніс через всю молодість,- мрію про те, що коли-небудь він побачить їх. «Ідуть, ідуть! - закричав Сатин, указуючи у вікно. - Усі йдуть. . .» Лермонтов услихал гарячі вітання, що здригнулися від радості голоси, побачив, як обіймали один одного ці люди

Він стояв у порога, забувши про те, що його ніхто не знає, і дивився на цих героїв своїх юнацьких мріянь і надій, почуваючи, що горло йому перехопило й очі затуманилися від сліз… Сатин голосно сказав, звертаючись до усім: «Добродії, це поет Лермонтов, засланий на Кавказ за вірші про Пушкіна, у яких імператор побачив заклик до революції. Вірші ці зробили його ім’я знаменитим, а його самого з лейб-гусара перетворили в прапорщика Нижегородського полку». Дружні вітання пролунали у відповідь. . . «Так ви теж у Нижегородський? — запитав його Лихарев, ще парубок із втомленою особою, жвавою игрою блискучих очей.— І Одоєвський спрямований у той же полк простим рядовим». Лермонтов міцно потис йому руку. «Виходить, ми будемо там разом!».

Він не смів запитувати їх про те, що вони пережили там, на рудниках, у холодних просторах, куди Пушкін відправив своє «Послання в Сибір». Він тільки вслухувався в їхні слова й удивлявся у виснажені обличчя, думаючи про те, якою страшною ціною вони заплатили за велику правду своїх переконань!». Потім Лермонтов зустрівся з Олександром Одоєвським і зблизився з ним, але незабаром їм довелося розлучитися, а через рік Одоєвський умер. Лермонтов присвятив його пам’яті вірш, у якому писав:

  • Я знав його: ми мандрували з ним
  • У горах сходу, і тугу изгнанья
  • Ділили дружно
  • Але він загинув далеко від друзів
  • Мир серцю твоєму, мій милий Сашко!
  • Покрите землею чужих полів,
  • Нехай тихо спить воно, як дружба наша
  • У німому цвинтарі пам’яті моєї!

Буваючи на Кавказі в дитячі роки, Лермонтов чув горянські перекази й легенди. Вони вразили його тоді й стали джерелом для ранніх романтичних поем. Тепер він прагне довідатися нові сказання, і багато хто з них дали поштовх його поетичній уяві, навіявши цілі сторінки в «Демоні», «Мцири», казці «Ашик-Кериб» і ін. добутках. Кавказькими враженнями повні й малюнки Лермонтова. От, наприклад, один з них: «Вид Метехского замка». Це Тбілісі, древня грузинська столиця. Лермонтов передає в малюнку оригінальність і своєрідність міста, оточеного сніговими горами й розсіченого гірською річкою. А на передньому плані люди: одні з них направляються на якусь роботу з довгими лопатами на плечах, інші їдуть на верблюдах, треті - верхи на конях: місто повне життя й рухи. Біля довгого глиняного забору сидять двоє чоловіків у східних головних уборах. Може бути, це вуличні співаки

Посилання виявилося доброчинної для Лермонтова: вона дала йому можливість побачити нових людей, збагатила враженнями. Кавказ залишився для поета символом волі, мужності й краси; навіть жаль було з ним розставатися. Але на початку 1838 року, завдяки турботам бабусі, пішов наказ про переклад Лермонтова в Гродненський гусарський полк, розквартирований серед аракчеєвських військових поселень Новгородської губернії. «Навряд чи поселення веселіше Грузії»,— писав він. Однак у новому полицю Лермонтов пробув недовго “і навесні 1838 року вернувся в Петербург: він був знову переведений у лейб-гвардії гусарський полк, що стояв під Царським Селом. До цього часу вже були надруковані «Бородіно», «Пісня про купця Калашникова», і кожний новий добуток поета зустрічало захоплений відгук молодої Росії. Але сам поет не був задоволений життям, що йому доводилося вести як «поручикові гвардійського полку його величності». Він мріє про відставку, проситься знову на Кавказ, пише в листі, що «просив річну відпустку — відмовлено, на місяць — відмовлено, на два тижні — великий князь теж відмовив».

‘Примушений, як недавно Пушкін, жити в далекому й ворожому суспільстві, Лермонтов відчуває щиросердечну самітність. У його віршах всі частіше зустрічається образ самотньою, гнаною долею блукача. Він малює те стрімчак-велетень, що тихенько плаче в пустелі, те самотню сосну, який сниться далека прекрасна пальма, те гнаний вітром дубовий листок. А за цими образами ми почуваємо поета, його міркування про свою долю й. долі інших людей, що не знайшли щастя й приречених на тугу й самітність (читається на вибір одне-два вірша: «На півночі дикому коштує самотньо», «Стрімчак», «Листок»). Усе більше росте слава й популярність волелюбного поета й так само росте ненависть до нього з боку правлячої верхівки суспільства й самого царя. Вони не забули його віршів на смерть Пушкіна, їм відомі нападки Лермонтова на вище суспільство в драмі «Маскарад», у вірші «Як часто, пестрою толпою оточений». І люди, які у свій час плели інтриги навколо Пушкіна, починають готовити розправу над його спадкоємцем. Спровоковано дуель із сином французького посла де Барантом ‘. На дуелі Барант промахнувся, а Лермонтов вистрілив убік. Проте, 10 березня 1840 року Лермонтов був арештований і посаджений на гауптвахту. Чекаючи військового суду він багато читає, перекладає, пише. Сюди приходить до нього В. Г. Бєлінський, кращий критик і цінитель поезії Лермонтова


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций