ПРО «гріхи» пана Поливанова й пана Глухівського

Розміщено Українські твори в 22 июля 2011

ПРО «гріхи» пана Поливанова й пана Глухівського розповідять вахлакам люди сторонні, колишні, що багато бачили. В оповіданні колишньої двірської людини Викентяя Олександровича особливо важливі дві обставини: двірська людина гнівно засуджує холопство слуг і не менш гнівно характеризує з моральної сторони пана Поливанова. Джерело «гріхів» - злочинна душа дворянина. Поміщика оцінює мужик, тому немає ніяких «декоративних прикрас», немає зм’якшуючу провину обставин

Класова сутність Оболта-Оболдуева й Качатина розкривалася тільки через їхнє відношення до селян. «Гріх» же Поливанова поширюється на домашніх, на рідні й на представників свого класу («Навіть із рідними, не тільки із селянами, був пан Поливанов твердий»). Приводом для жорстокості служить не економічний розрахунок (як в Оболта-Оболдуева) , не соціальна звичка (як у князя Качатина), а черстве, примхливе серце самодура, якому приємно мучити людей. Це - мізинок моральний. Чи можна домогтися від нього усвідомлення свого «гріха»? Можна, але тільки дуже дорогою ціною. Самогубство холопа вірного, тривожна ніч, проведена в лісі серед вовків, потрясли пана, і він зізнався: «Грішний я, грішний! Стратите мене!» А потрібно чи таке моральне покарання? Колишня двірська людина Викеитий Олександрович докладно аналізує природу холопства Якова вірного й засуджує його жертовність. Звідси це гнівне визначення: «Люди холопського звання - сущі пси іноді: чим тяже лий покарання, тим їм милею добродії».

У цих умовах їсти необхідність знайти більше винних і тим самим вирішити, яким шляхом іти, із чого починати практичну боротьбу за щастя. Отже, корінь зла усвідомлений. Суперечка про те, хто грешней, мужики закінчили непорушним висновком: усьому провиною - кріплення, тобто кріпосне право. Залишається з’ясувати, яким же шляхом іти, щоб знищити гне

Ряди селянської маси, що бореться, поповнюються й колишнім двірським Вікентієм Олександровичем, і солдатом Овсянниковим, і візництвом, що займається, Ігнатієм Прохоровим, і захожим прочанином Ионушкой, і сектантом Кропильниковим, і розбійником Кудеяром, і представником революційної інтелігенції Гришей Добросклоновим.

Старообрядник Кропильников гнівно, прямо в особу кричить становому: «Ти ворог Христов, антихристів посланник!» У чорновому рукописі він називається так: «старий із секти скритников, Ничипір, каргопол». Потім слово «каргопол» поет забирає з тексту. Занадто ясне для того часу слово

Некрасов постійно цікавився розколом, уважно стежив за рухом розкольників. Зображуючи цей рух, Некрасов залишив без уваги явно реакційні моменти в навчанні сектантів. Він проходить мовчанням їхнє захоплення допетровським укладом життя, їхня відмова від шлюбу, сім’ї, проповідь знищення дітей. Некрасов нічого не говорить про участь «бігунів» у зграї розбійників. Йому важливо інше - непримиренність, ненависть кпритеснителям.

Розкольники підтримувалися народом тому, що свій гнів вони направляли на царя, оголосивши його антихристом. Це вираження нового етапу в пізнанні питання «хто грешней?». Розкольники по всій Русі рознесли звістка, що цар самий головний ворог селян. На судах, у своїх виступах перед селянами розкольники несамовито продавали анафемі антихрист^-пануючи й всіх його слуг, до духівництва включно. Розкольники проповідували завзяте непокорство й з фанатичною послідовністю йшли на загибель, але не здавалися. Некрасов саме такий тип бунтаря малює в образі Кронильникова.

Перетворення розкольника в глашатая революційної боротьби, зображення його як фанатика не якихось відвернених доктрин, а реальних соціальних, економічних інтересів мужика, показ через нього тієї вулканічної ненависті, що кипить у душах закабаленого селянства, - все це виражало одну з особливостей саме селянської революції. Щоб показати внутрішня єдність мети Кропильникова й народу, поет тугий же, описавши арешт розкольника, зауважує: «И, як на гріх, військова команда ранком гримнула… Допити! Утихомирення! Тривога! …Пророцтво перекірливого ледве в крапку не збулося».

Революційний рух приймає різноманітні форми. Його не можна не помітити уряду, воно видно далеко за межами Росії. У великому народному морі, що схвилювалося «до самих глибин, з усіма своїми слабостями й всіма сильними сторонами».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций