Виргилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским

Розміщено Українська мова в 20 июня 2011

На контртитулці повторено назву, але дано інше написання: «переложенная И. Котляревским» і додано: «Вновь исправлеиная и дополненная противу прежних изданий, Санкт-Петербург, в Медицинской типографии, 1809 года». Таким чином Котляревський дещо змінив назву в порівнянні з виданнями М. Парпури. Замість: «Енеида» - «Виргилиева Знеида» і підзаголовок: «переложенная», замість «пере-лициованная».

За присвятою на окремому аркуші подано «Уведомление» (передмову): «Знеида, на малороссийский язык мною преложенная, в 1798 и 1808 годах бнла напечатана без моего ведома и согласия.

Она досталась господам издателям со многими ошиб-ками и опущеннями, случившимися от переписки, и сверх того и издавшие многое в ней по-своєму переделали и почти испорченную випустили под моим именем.

Я решился исправить и дополнить прежде напечатан-нне три части и, присоединив четвертую, издать все вместе.

Благословенное принятие Знеиды от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть».

Видання «Енеїди» було відоме не лише в Росії, але й за її межами.

Котляревського за межами України ще за життя її автора. Як бачимо, Добровський підходив до «Енеїди» передусім з мовознавчого погляду, спиняючись далі на окремих українських словах, відмінних од російської мови: цегла, хорт, качка та інші. Вказав він і на особливості стилю української «Енеїди»: змішування низьких і високих виразів справляє комічне враження. Наприкінці Добровський навів для прикладу вірша Котляревського три останні рядки з першої частини поеми, в оригіналі, але чеською транскрипцією:

Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.

Безперечно, для підготовки до друку першого авторського видання потрібен був певний час. Цей момент дещо пояснює перерву в послужному списку поета, хоч знову виникає питання: на які кошти жив у цей час Котляревський?

З червня 1810 року Котляревського призначено на посаду наглядача (завідувача) Полтавського дому виховання дітей бідних дворян. Найпевніші відомості про цю установу ми знаходимо в петербурзькому часопису «Журнал человеколюбивого общества» у статті «Дом воспитания бедннх». В останньому абзаці цієї статті сказано, що відомості про Полтавський дім подані його завідувачем Іваном Петровичем Котляревським. Із статті видно, що Полтавський дім виховання бідних дворян засновано князем О. Куракіним 1805 року. За положенням, до нього, можна було приймати не тільки дітей дворян, а й різночинців. Але новий «малоросійський» генерал-губернатор князь Лобанов-Ростовський встановив нове правило: приймати дітей тільки дворян. Вихованців казенним коштом могло бути лише 50. Число пансіонерів власним коштом не обмежувалось. Програма навчання дорівнювала програмі Полтавської гімназії. Крім того, викладалися військові екзерциції (вправи) і танці. Термін навчання встановлювався сім років, а для пансіонерів кількість років не обмежувалась. По закінченні курсу навчання здібних вихованців відряджали до Харківського університету на казенний кошт. Вихованців з меншими здібностями, але міцної статури, відряджали на військову службу. Вихованців з меншими здібностями й кволим здоров’ям повертали батькам.

В останньому редакційному абзаці повідомлялось, що І. Котляревський «відомий аматорам нашої словесності своєю «Енеїдою», дуже вдало перекладеною на малоросійську мову». Крім того редакція додавала, що ця шановна людина залишила військову службу тільки для того, щоб допомагати своїй старенькій матері54. Котляревський одержував невелику платню (500 крб. асигнаціями на рік), але всі свої сили віддавав Дому виховання бідних дворян. Хоча за статутом дім був становою установою, наглядач допускав туди окремих різночинців. На тлі тогочасної духовної, загалом схоластичної освіти, якої скуштував і сам письменник, Полтавський дім виховання відрізнявся своїм світським характером. Головну роль у навчальному процесі відводилося таким предметам, як математика, креслення, географія, словесність, військові вправи. Тут, зокрема, здобув першу освіту згодом відомий математик, знайомий Шевченка М. (Петроградський (1801-1861). Один з консервативно настроєних батьків скаржився старому Остроградському на вільнодумний характер виховання у Полтавському домі: «Про закон божий ніхто -навіть поняття не має або краще сказати, чого вчать їх, і самі не відають»

Дбав Котляревський і про зовнішній вигляд вихованців, і про їхнє здоров’я - влаштував спеціальну лікарню.

Симпатичний образ Котляревського як чулого, гуманного педагога дав Шевченко в повісті «Близнецы». Зрозуміло, що це художній твір, що тут привнесено фантазію, але в основі лежали розповіді про Котляревського, почуті в Полтаві в середині 40-х-років, коли Шевченко малював хату автора «Енеїди» 56.

Незабаром почалась Вітчизняна війна 1812 року. Армії Наполеона вторглись у Росію й загрожували Україні. «Малоросійський» генерал-губернатор князь Я. Лобанов-Ростовський на початку серпня доручив І. Котляревському, офіцерові у відставці, формування 5-го козацького полку. Автор «Енеїди» охоче взяв на себе цю місію.

По всій Російській імперії створювались ополчення - добровільні військові формування. Розгорнулася партизанська війна. 25 червня дозволено формування козацьких полків на Чернігівщині та Полтавщині. Визначено шість пунктів для формування окремих полків: Полтава, Горошин, Комишин, Яготин, Срібне й Веприк. Центром 5-го козацького кінного полку був Горошин, Хорольського повіту. Сюди Котляревський прибув на початку серпня і почав прийом козаків.

У першому листі до Я. Лобанова-Ростовського 12 серпня 1812 року Котляревський доповідав: «…люди, прийняті мною, хороші, стариків нема і дуже молодих мало, здебільшого в козаки вступають з задоволенням, охоче і без найменшої журби; всі із списами, але багато шабель є, із кіс перероблених. Є з рушницями й пістолями, але сія зброя в посередній справності; коні невеликі, але до служби придатні; одежа вся нова, але потрібно буде привести до одноманітності; в одних шапках не додержано міри, бо одні досить високі, а в інших низькі, але всі однакові на вигляд» (II, 79). У цьому ж листі є застереження, що Котляревський вживе всіх заходів до сформування полку, але сам не зможе служити в ньому, бо повинен підтримувати стареньку матір.

Лист до Я. Лобанова-Ростовського 20 серпня Котляревський уже підписав як начальник 5-го козацького полку. На це число прийнято 760 козаків із кіньми. Затримка сталася з провини Миргородського й Кременчуцького повітів, зокрема земський комісар Кременчуцького повіту не звернув увагу на озброєння козаків, одежу, кінську збрую. Скаржився Котляревський на брак офіцерів та унтер-офіцерів, які перебували у відставці. Оскільки не було чим годувати коней, Котляревський відправляв козаків під командою тимчасових офіцерів на села чотирьох околишніх волостей.

27 серпня 5-й козацький полк сформовано, але все ще бракувало офіцерів. При цьому із заміщенням офіцерських посад Котляревський допустив деяку сваволю, на що звернув його увагу Я. Лобанов-Ростовський у листі з Чернігова 4 вересня 1812 року: «…нема у мене влади того, хто не був ні в міліційній службі, приймати в офіцерське звання…» Тоді йшлося про те, що за цю провину Котляревський заслужив на суворе дорікання («гонки… дав би доброї»). Але за тоном дружній лист кінчався словами: «Прощавайте, не дурійте надалі…» 57. В цьому маленькому епізоді - неповазі до офіцерського стану - виявився певний демократизм Котляревського.

І в цей час письменник не забував про Дім виховання, до якого полтавський приказ ставився байдуже. Котляревський писав начальству: «…помічники мої виконавці тільки, отож бідні діти, які до цього користали з батьківських ваших турбот, залишені без належного нагляду, потерпіти можуть. Зжальтесь над цими сиротами… і приділіть їм (і) мені взаємну вашу увагу й прихильність» (11,82).

На папері є водяні знаки 1812 року, але написано кантату десь наприкінці 1814-го на початку 1815 року. Про це передусім свідчить зміст твору, що складався з п’яти строф, до кожної з яких був один і той самий приспів. Зміст першої строфи:

  • Гремит во всех концах вселенньї,
  • Гремит хвала великих дел!
  • России царь благословенний
  • Тиранству положил предел;
  • Европу спас от люта бедства,
  • Попрал всеобщего врага,
  • Очистил троньї от злодейства,
  • Гордьши сокрушил рога!
  • Да здравствует герой венчанньїй,
  • Царь Александр на много лет!      
  • Монарх России богом даними,
  • Избавивший от ига свет!

Зміст кантати свідчить, що це було офіційне привітання від дворян Полтавської і Чернігівської губерній («Малоросійське» генерал-губернаторство) Олександрові І з нагоди закінчення війни з Наполеоном.

Нема відомостей, чи була вона вручена імператорові. Зберігалась вона у відділі рукописів Бібліотеки ім. Сал-тикова-Щедріна в Ленінграді. Під час Великої Вітчизняної війни рукопис загинув, збереглась лише копія 1918 року (надрукована в журналі «Наше минуле», № 2).


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций