«Я музу кличу не такую…» - Іван Петрович Котляревський

Розміщено Українська мова в 20 июня 2011

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (за новим стилем; 29 серпня за старим стилем) 1769 року в Полтаві в родині канцеляриста городового магістрату. Хоча місто згадується в літописах ще з 1174 року під назвою «Лтава» або «Олтава», але тоді фактично це було велике з багатьма околицями містечко. Магістрат, в якому служив батько, був органом міського станового управління, що здійснювало адміністративно-судові функції. Оскільки в «Енеїді» є згадки, пов’язані з магістратом, нагадаймо, що на чолі його стояв війт, помічниками були бурмистри, радниками - райці, а засідателями - лав-ники.

Полтава була адміністративним центром Полтавського полку Гетьманщини (Лівобережної України). Уже в особі колег і знайомих батька малий Іван мав змогу бачити й вивчати живі прототипи своїх майбутніх героїв: персонажів підземного царства в «Енеїді», возного, виборного, Финтика тощо.

Родословної Котляревського ми добре не знаємо. Можна гадати, що Котляревські походили з дрібної зубожілої козацької старшини, яка встигла, проте, зрівнятися в правах з дворянством. Свого часу професор М. Даш-кевич поставив під сумнів дворянство І. Котляревського, але ж в усіх формулярних списках чітко сказано: «З дворян губернського міста Полтави» (1806), «З дворян Малоросійської Полтавської губернії» (1816), «З дворян» (1835) 1Г.

Будиночок Котляревських стояв на високій горі за соборною церквою. Один з біографів вважав, що «кращого за мальовничістю місця, ніж то, на якому був цей будиночок, відшукати в Полтаві важко. Розкішна, хоч і проста, картина відкривалася з цієї гори далеко за місто. Праворуч і ліворуч зеленіли… ліси, прямо перед горою далеким і широким килимом розгорталися привітні луки, а серед них срібною змійкою звивалася і десь губилася оддалік річка Ворскла, оспівана нашим поетом. Невигадлива панорама, яка заколисує і звеличує душу!»

Так само ми не знаємо напевне, в кого майбутній поет здобув першу науку. На думку М. Сементовського, Котляревський учився спочатку у пана 23. Вірніша думка першого біографа С. Стебліна-Камінського: «Учився він, мабуть, за тодішнім звичаєм, у дячка» 24.

Характер і умови цього навчання можна уявити з розповіді письменника Г. Данилевського: «В хаті дячка столи складали рід класів: на буквар, часослов і псалтир, останні два з письмом. Писали спочатку розчиненою крейдою на обпалених з воском чорних дощечках… з… лінійками, і приучені вже писали чорнилом на папері. З третього ж відділу набирали охочих в окремий ірмолой-ний клас, для церковного співу, що відбувався разів три на тиждень: узимку в кімнаті дячка, а повесні під піддашшям. Галасливо було в школі від крику ЗО або 40 голів, де кожен на весь голос читає, а інший співає своє. Батьки за науку платили дячкові, за умовою, натурою й грішми».

У старих біографіях по-різному визначався рік вступу І. Котляревського до семінарії та її назва. В. Савінов наводив слова самого Котляревського: «…Був я верства не маленька, а ази, відай, по слуху тільки знав». І. Стешенко ж вважав, що В. Савінов помилився на два роки, тобто до семінарії майбутній письменник вступив, маючи 12 літ, 1781 року. У формулярному списку І. Котляревського сказано, що на службу він вступив 1779 року. Помічено, що в обох формулярах (1806, 1816) трапилися помилки - розходження на 10 років. Висловлювалось припущення, що Котляревського могли записати на цивільну службу, коли йому ще не сповнилося 10 літ, але це малоймовірно. На військову службу записували дітей заможних дворян, а Котляревські належали до так званої «щабльової» шляхти, яка могла щоразу під час чергової ревізії випасти з дворянського воза й обернутися на кріпаків (до речі, такий випадок мало не трапився, коли автор «Енеїди» учителював у поміщицькому маєтку й закохався у панську вихованку, призначену вже для іншого поміщика). Отже, справді, на службу він вступив 1789 року, а до семінарії - 1780 року і провчився в ній понад дев’ять років 27.

Семінарію, в якій вчився майбутній письменник, називали «Полтавською», тоді як Полтавська семінарія (від назви Полтавської єпархії) містилася в м. Переяславі. А Котляревський учився в семінарії, що була в Полтаві. 1775 року засновано нову Словенсько-Херсонську єпархію, незабаром перейменовану на Катеринославську. Оскільки Катеринослав був тоді невеличким містечком, тимчасовою резиденцією архієреїв нової єпархії обрано Полтаву. У кінці 70-х років XVIII століття тут засновано і семінарію й названо офіційно, як і єпархію, Словенською, а пізніше Катеринославською. Єпархія звалася офіційно Катеринославською і Херсонеса Таврійського. У Полтаві вона була майже двадцять років до переводу в Новомиргород, а потім до Катеринослава (1803).

До Катеринославської семінарії в Полтаві, яку й тепер деякі біографи інколи помилково називають «духовною», І. Котляревський, як свідчать документи архіву синоду, вступив 13 лютого 1780 року на одинадцятому році життя. Серед однокласників він був одним із наймолодших. За тими ж документами, у найстаршому богословському класі Котляревському сповнився 21 рік, а були й такі учні, яким минув 31 рік.

Слід нагадати, що саме в часи Котляревського відбувається реформа духовної освіти. Катерина II, посилюючи соціальний і національний гніт, закріпачивши українське селянство й значну частину козацтва, разом із Тим в інтересах зміцнення монархії дбала про розвиток освіти пануючих верств суспільства. Про це йшлося в її «наказі» при вступі на престол. Про хиби тодішньої духовної освіти сказано в «інструкції» комісії28 в справах церковних маєтків: «Семінаристи нинішні звичайно в деяких місцях навчаються латинської і грецької мови від недосвідчених учителів, не знають інших наук, як тільки самі шкільні й перші основи латинської мови, не навчаються наук філософських і етичних, не знають історії церковної, ні громадянської, ні становища кола земного і місць, в яких інші народи живуть». У зв’язку з цим в інструкції накреслювалась програма реформи. В кожній єпархії мала бути заснована духовна семінарія. Цим і пояснюється заснування Катеринославської семінарії з центром у Полтаві. Наказано розширити навчальну програму запровадженням загальноосвітніх предметів: математики, історії, географії. У семінаріях мали бути бібліотеки, учням рекомендувалось більше читати, «бо без читання такого одні шкільні класи зовсім недостатні для освіти учня й збагачення його»…

Словенську й херсонську єпархію з центром у Полтаві засновано 1775 року. Через рік відкрито перші нижчі класи семінарії, для якої граф К. Розумовський віддав свій будинок. Куратором був бунчуковий товариш Петро Паскевич, а першим ректором - грек Никифор Теотокі. Офіційно відкриття семінарії зв’язується з 1779 роком, коли тут почали відкривати старші класи. Саме під час навчання Котляревського 1783 року відкрито клас філософії і клас богословія (1786). П. Знаменський подав досить розгорнуту картину духовної освіти виховання того часу в Росії.

Навчання в семінарії тривало від 10 до 13 років, бо в деяких класах учні перебували по два-три роки. Найнижчим класом був «заправний» або підготовчий, що називався також російським та інформаторією. Це був елементарний загальноосвітній клас, в якому учнів навчали читати й писати. За інформаторією йшли латинські класи. У класах піїтики та риторики учні вчилися перекладати на російську мову та творити. Вивчення латинської мови було настільки серйозним, що були випадки, коли окремі учні старших класів розучувались читати по-російськи.

Першим з латинських класів був клас граматики, що поділявся на нижчий і вищий. Навчання в нижчому класі тривало два роки. За традицією вони звалися на Україні фара і інфіма. Вивчали й латинську граматику, латинські слова із словника, окремі цитати (сентенції). Вчилися перекладати з латинської на російську мову з граматичним аналізом. Чимдалі ускладнювались об’єкти вивчення: Федр, Лівій, Непот, Ціцерон, Горацій, Овідій, Вергілій.

З нижчого класу учні переходили у вищий клас граматики або синтаксими. Далі йшли вже, власне, семінарські класи: піїтики, риторики, філософії і богословія.

Про побут семінаристів тих часів певне уявлення дають подорожні нотатки Василя Савінова, який відтворив спогади свого знайомого, пана Страви. До спогадів цих слід ставитись дуже критично. З Котляревським Страва познайомився, ще бувши підлітком, розповідав про нього значно пізніше (1855), а опублікував свої нотатки В. Са-вінов тільки через вісім років 29.

Дуже вільно мемуарист відтворив слова Котляревського про час вступу до семінарії: «Мене запровадили туди по 14 році…» Тим часом із документів видно, що до семінарії Котляревський вступив, маючи тільки 10 років і 5 місяців. І все ж таки спогади Страви цікаві тим, що в них відтворені деякі типові риси тодішньої бурси.

Малого Котляревського віддали під нагляд далекого родича - бурсака, що був толі вже в класі філософії і мріяв про одруження. У класі Івана оглядали, посадили за лаву й доручили доглядати за ним цензорові. Останній одразу ж поцікавився, чи нема в Котляревського зайвого п’ятака й одержав од нього в подарунок старовинний сибірський гріш, з якого пізніше можна було викроїти дві гривні. Проте, про цей подарунок довідався родич, гріш узяв собі, а цензорові наставив синяків. Харчувалися бурсаки в їдальні, якою завідував старий безногий інвалід. Тут було дуже брудно. Бурсаків поділено на «артілі», групи. У кожної була своя «чашка» (миска). У перший день Котляревський лишився без м’яса, бо з останнім словом молитви бурсаки накидалися на м’ясо, намагаючись захопити по дві-три долі. Під час вечері Котляревський лишився зовсім голодним. Родич наказував йому запам’ятати свою «чашку» (тобто артіль, групу), а Іван запам’ятав особливості миски. Він бачив знайомих бурсаків, але оскільки в них була інша миска, не приєднався до них. Родич з’ясував його помилку, але було вже пізно - вечеря закінчилась…


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций