Народна лексика в оповіданнях Панаса Мирного

Розміщено Українська мова в 19 июня 2011

З більшою певністю можна вказати на запозичення Мирним лексики, маркованої клеймом «доброго коваля» неологізмів М. Старицького: засягати, розладдя, розважно, потемрити.

Та найбільше, йдучи за практикою своїх попередників і старших сучасників, черпав він мовні скарби з вуст народу, його художньої творчості. Порівняймо: «Немов хто гострий ніж вгородив у серце старій Мотрі» (II, 169) і слова з народної пісні: «Та вгородила в своє серденько гострий ніж». Вочевидь, «перекочували» в роман «Хіба ревуть воли…» і активний словник письменника, слова і вислови з українських народних казок, виданих братом: блудяга, виблискувати, витикатися, збавляти, згонити, підласий (віл). Із збірника Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» - битий жак, виправлятися («виправдовуватися»), зашпори, перепичайка, підторжя, строк, як у забій бити та ін. Це - приклади з друкованих джерел. А скільки взято безпосередньо з вуст народу, з «матірної мови» - найближчого усномовиого оточення?!

Щоб з’ясувати це, погляньмо у словники Грінченка і одинадцятитомний тлумачний СУМ - перша і остання фундаментальні праці з української лексикографії.

Наш лексикографічний експеримент, звичайно, не чистий. Бо ж автори-укладачі словників при підборі ілюстрацій менше всього повинні керуватися історією иояви реєстрового слова в літературі, а добирати найвиразніші щодо його вжитку контексти. Проте вибіркова перевірка за картотекою Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР - основою СУМу - показала, що чуття історизму тисло на наших лексикографів: у переважній більшості статей (десь до 85 %) ілюстративний матеріал захоплює найстаріше джерело. Яскраво виражене їхнє прагнення розширити. збагатити ілюстративний матеріал навело на думку, що порівняння ілюстрацій цих словників може прислужитися орієнтиром у з’ясуванні «откуда єсть поіпла» та чи та лексема, той чи той фразеологізм у сучасній літературній мові, хто надав їм право па прописку там.

Є цілий список із 118 слів, наявність яких опирається в обох словниках лише на твори нашого класика (без уваги на ілюстрації з етнографічних записів). Скажімо, такі, як:

брижик, бухтіти, виважити («розмахнутися»), викупне, виполонити («знищити»), випручувати (кілок), виробка, громадіння, дірчавіти, желіпати, завж-дишиій, завихоритися (перен.), зав’ялий (перен.), зачепа, здивовижений, зіпака, лютощі, навзаклад, нехаяти, палений («розгніваний»), пихо(р)нути5, підсліпо, плутощі, повійниця, понавертати, потугува-ти (при пологах), почесати («побігти»), правитися («поратися»), приповістка, прожог(а), прожра, розбишакувати, розважений  (хліб), розгардіяпшти,

6 У Мирного таки пихорнути. Укладачі СУМу скористалися непевним джерелом - двотомником «Вибрані твори» 1949 р., де, за словами М. Є. Сиваченка, «у текстах повсюди пальці знать від хазяйнування упорядника, який, керуючись суб’єктивними смаками, різав, препарував, правив…» (1, с. XXII), спинкове (панство), сповіряти, справа («акт у п в-сі»), стригти («натякати»), тирчак, цьомкання, чмелений, чорноголовці (чоботи).

Одноджерельність слів у словниках, віддалених сімдесятилітнім часом, насиченим революційно-пере-воротними подіями, складених на різній принциповій та джерельно-технічній основі, міцно закріплює за Мирним уведення переважної більшості масиву в літературну мову. Проте одноджерельність вказує й на звужене побутування цих слів, що й дало підставу сучасним мовознавцям щедро протаврувати їх як діалектизми, застарілі чи рідковживані слова, з чим не завжди можна погодитись (про це йтиметься далі). Значна частина їх з успіхом обслуговує сучасне мовлення.

Дуже близько до цього масиву стоять слова, які оперті в обох словниках на ілюстрації з творів Мирного з додатком пізніших авторів, що засвідчує їхню поширеність, активне життя. У нашому списку їх 194. Серед них такі:

безвісний, бликнути, болісний, булькатий, вибійчаний 6, витрудити, вихвалка, виходити, вихорити, відгрібатися («захищатися»), гамселити, гнилозубий, ґноття («дрантя»), гонобити, доскіпуватися, завертка, зажовклий, заіскрити, збожеволілий, знадний, зступатися, крижастий, крити («приховувати»), кушпела, лементування, лящання, мапіятти, молотіння, наболілий, напружувати, наструнчувати, непитущий, нестямний, німота («мовчання»), обридлий, огляда-

6 Мирний заперечує тлумачення цього слова «з набивної тканини», що пішло від Грінчснка. «Сорочка на ньому чорна, штани вибійчані» (II, 41). Виходить, селянська біднота носила штани з набитими на них малюнками чи візерунками… Вочевидь, у навколишньому середовищі Мирного так називалося домоткане вибілене полотно: при вибілюванні на сонці його час од часу мочили і вибивали прачамитися («спохватитися»), оаія, остюкуватий, перегін, перекидати («перебудувати»), підтоплювати («протоплювати»), повсякчасний, помоститися («постелитися»), помутитися (розумом), пом’якшати, попідбиватися, поп’ястися, пороснути (про дощ), посісти («заволодіти»), поспів’я, приземний, применшувати, прожир, пройматися, протічок, рижієвий, сап («сопіння»), свавільний, ситити (перен.), скісок, солонцювата, стекти (про рослини), струс («переполох»), тілистий, троюдити, тума, усилковуватися, халамидник, цвірінькання, цокотання, чесати («йти»), шарпанина, швендяння, юртуватися.

Ясна річ, мова не стоїть на місці, її розвиток супроводжується й відмиранням, переосмисленням окремих слів, зокрема пов’язаних з віджиттям тих чи тих понять, чому активно сприяла як соціальна революція в нашій країні, так і науково-технічна світова. Закономірно, що ряд лексем з активного словника часу письменника перейшли в пасивний, застаріли, що далеко не всі лексичні новотвори класика, його провові «поетизми» здобули належного поширення, так і лишилися знадобами його творчості, рідкісними.

Є, безумовно, в мові письменника і діалектизми. Наприклад: бушель («бусол»), вертунець («кажан»), вибійчаний, громак, житець, змелькнути, колоть («замерзле груддя»), куштра, майтолати, макортеть (ще давньоруська форма макітри), надолужувати («надоїдати»), оже 7, прищурюватися («прищулюватися»), плець, підбадьорнішати, приспа (останні два - у фонетичних варіантах, приспа етимологічно правильніша форма, ніж літературне призьба - від присипати), рутити («спати»), халясувати, хизи; насторч казати, проханий обід та ін. Вочевидь діалектним впливом пояснюється вживання слова оселя то в сучасному літературному значенні («обдивляючись ту оселю, де зросла вона» - III, 135), то у зн. «стеля» («снують по сірих вогких стінах, по закуреній оселі» - III, 47), а домовина - у значенні «могила», а не «труна», покрівля - «покриття».

До них слід долучити й кілька русизмів, які широко побутували на Полтавщині: будущий, вп’ять, гуто-рити, зично, небійсь (з рос. небось), пахати, случай і йод.

Може, не всі діалектні слова свідомо уводились для надання місцевого колориту, але вони справно виконують цю функцію: локалізують, передають аромат часу й місця подій. Свідоме використання письменником нелітературних форм виразно ілюструє обіщае, в мові Пестини Іванівни і обіцяє в авторській, вжитих дуже близько на одній сторінці (III, 186), а також нужне, часто наявне в мові персонажів і відсутнє в авторській.

Під впливом місцевого мовлення слово слебезувати, значення якого у попередників пов’язувалося з читанням, вимовою, у Мирного цілком зосереджене на говорінні - це або ж улесливе багатослів’я, або ж «смачна» розповідь про щось, де правда довільно змішана з вигадкою, тобто адекватне «сплетничать». Слово вдало посіло «вакансію» в мовній системі письменника, хоч у сучасному вживанні відтиснуте на периферію - до застарілих.

Більшість же слів, узята письменником із живого мовлення і піднята ним до літературного вжитку, набула широких нормативних прав. Не можна погодитися з тим, що автори-укладачі СУМу виводять за межі літературної норми такі, скажімо, слова, як бликнути, витрудити, жужелитися, кутуляти і заку-туляти, обшпугувати.

Бликнути виводиться на далеку периферію, мабуть, тому, що близьке до блимнути. Близьке, та не те… Пор.: раз по раз бликав очима і… блим.ав очима. Протилежна психологічна характеристика поглядів. Що ж до поширеності, то кожен з власної мовної практики підтвердить широту й частоту вживання обох. Щоправда, в мовленні й літературі знайдемо чимало прикладів взаємозамінності цих слів. Але ж проглядає й тенденція до розмежування значень. І кому ж, як не лексикологам, фіксувати її. Маємо відкидання. Також і кутуляти не повний синонім до жувати, а з доповненням «важко», точніше: ганяти їжу з кутка в куток у роті, здебільшого беззубому. Жужелиця визнається нормативним словом лише стосовно відходів твердого палива, а от у свічці - то діалектизм. Таке ж і жужелитися. «Дощами обшпу-гована хата» ймовірний авторський неологізм, мотивований загальномовним шпуга - «дерев’яна чи залівна смуга». Витрудити і коментарів не потребує. Цікаво, що сугорб теж несе це тавро, а сугорбок - без всяких обмежень…

Наведеним спискам ще повезло. Хай і периферійна, та «прописка» є. А ось ще один списочок півсотні слів з творів Мирного, введених Грінченком до реєстру, яким сучасні лексикологи чомусь відмовили у праві на життя. Наведемо деякі: беззахисний («безпритульний»), викручуватися («стомлюватися»), дву-жон, дешпот, доволля (у ст. доволі), драбастий (кінь), зачеп («зачіпання»), злебенити, клочкуватий, коми-шитися («мелькати?»), краєць, крамарня, людоріз, маштак (лайливе; пряме, очевидно, «робоча коняка»), мишо дав, недорубок, обітріти («обвітрити, висушити вітром»), піймати («попасти»), пошиб («збудження», «враження»); не блигий світ («далеко»), випивати не малу[чару] («зазнавати горя»), річ (мову) відтяло, убиратися в силу.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций