Художня майстерність поетеси

Розміщено Українська мова в 14 июня 2011

Написана 1913 року драматична поема «Оргія» викривала колонізаторську політику імперіалістичних держав. Історія стародавньої і сучасної Греції давала поетесі численний матеріал для створення патріотичного твору, в якому засуджувалася політика не тільки стародавнього Риму, але й сучасних Лесі Українці імперіалістичних держав.

Послідовний борець проти соціального й національного гноблення, яке ніс з собою російський царизм, Леся Українка наповнила свій твір численними фактами з життя рідної вітчизни. Пишучи про Елладу і про інші країни, поетеса завжди бачила перед собою Україну. Тому в словах і ділах Префекта і Прокуратора не важко розпізнати слова й діла царських сатрапів, ревних слуг самодержавства, які намагалися придушити будь-які прояви соціальної і національно-визвольної боротьби українського народу. Вся поведінка «філеллена» Мецената нагадує «українофільство» російських і українських панів та підпанків, які намагалися відвернути трудящі маси й інтелігенцію від соціальної боротьби і скерувати їх зусилля на лояльне культурництво. Відомо, що Леся Українка ще на початку 90-х років в листах до М. Драгоманова заявила про своє цілковите відмежування від «українофілів». У твердженнях римських вельмож про те, що греки нібито не мають власної мови, легко відчути твердження чорносотенців - великодержавних шовіністів, які виступали союзниками російського царату та буржуазії. Хілон і Федон проповідували національний нігілізм і космополітизм у мистецтві, а, по суті, були зрадниками народу. Такими були і представники реакційної української буржуазної інтелігенції, що виступали в літературі й інших галузях мистецтва. Саме проти них - проти винниченків, донцових і юркевичів, які зраджували, за точним визначенням В. І. Леніна, «інтереси не тільки демократії взагалі, але й своєї батьківщини, України» ‘, проти царського самодержавства, проти імперіалістичної політики капіталістичних країн і була скерована «Оргія». В ній Леся Українка наголошує на потребі послідовної соціальної і національно-визвольної боротьби. Поетеса писала «Оргію» в час, коли питання національного визволення постало перед народами Росії з особливою силою. На розгнуздану антиукраїнську чорносотенну пропаганду всіляких струпе і іцеголєвих, які саме тоді виступили в пресі з расистськими статтями і допощицькими книжками проти українського народу і його культури, Леся Українка відповіла твором, в якому піднесла гуманістичну культуру й національну гідність поневолених мас.

Як видно з листа, поява імені Лесі Українки серед імен постійних авторів «Дзвону» була провокацією, підступно підстроєною соціал-шовініспічпими видавцями журналу. Що ж до змісту «Оргії», то, як ми вже бачили з розповіді К. Квітки, це була своєрідна літературна відповідь па ренегатство Винниченка, зокрема в питанні національної літератури. Відомо, що в 1905 році Леся Українка зацікавилася оповіданнями Винниченка і почала було писати про них статтю. Та в дні революції, переконавшись у двоїстій грі Винниченка, вона припинила працю над статтею, а пізніше гостро негативно поставилася до багатьох його творів. Діставши одностайний осуд з боку прогресивних українських письменників, Винниченко почав писати свої пасквілянтсько-порнографічні твори російською мовою, сподіваючись на підтримку з боку російських декадентських письменників. Поведінка Винниченка дуже нагадувала вчинки Федона, який дорікав своїм землякам, що вони не годні оцінити його талант. Цей перехід Винниченка, як і самі його твори, рішуче засудили Іван Франко, Михайло Коцюбинський та інші прогресивні українські письменники. Винниченко знайшов собі спільників по перу лише серед письменників типу М. Арцибашева, Ф. Сологуба, Ропши-на та ін. Більшовицька преса дала нищівну оцінку ренегатським писанням Винниченка. В листі до Інесси Арманд В. І. Ленін говорить про «архіпогане» наслідування Вишшченком «архіпо-ганого Достоєвського» 2.

Леся Українка, не маючи змоги відмовитися від обіцянки дати свій твір у «Дзвін», написала драматичну поему «Оргія», в якій в образах Хілона і Федона викрила зрадницьку поведінку людей, подібних до Винниченка і К°. Цей спосіб боротьби з ідейними противниками для поетеси був не новий. Вона його застосовувала ще 1903 року, коли на домагання буржуазного націоналіста Єфремова дати щось до укладеного ним збірника написала інтернаціоналістську поезію «Дим», заборонену царською цензурою.

Звичайно, стаття Струве, книжка Щеголєва і ренегатство Винниченка в умовах загострення національного питання були тільки конкретним імпульсом до написання «Оргії». Значення цього твору аж ніяк не обмежується переконливою одповіддю цим людцям. Ідейна продовжувачка традицій Гараса Шевченка, Леся Українка була послідовною і в своїй боротьбі проти поневолювачів, і в своєму патріотизмі. Вона не могла знати листа Тараса Шевченка до чернігівського цивільного губернатора П. Гессе, в якому великий поет, закликаючи допомогти в поширенні його альбома «Живописна Україна», виклав свої патріотичні переконання: «…Хай батьківщина моя найбідніша й най-мізерпіша - і тоді б вона мені здавалася кращою за Швейцарію і всю Італію. Ті, які бачили один раз нашу Країну, кажуть, що бажали б жити і померти на її найпрекрасніших полях. Що ж нам сказати, її дітям? Треба любити і пишатися своєю найпре-краснішою матір’ю» ‘. Всю свою діяльність Т. Шевченко визначав як служіння «на славу імені України». Життя і творчість Шевченка були для Лесі Українки дороговказом. Тавруючи зрадництво Федона й Хілоиа перед Елладою, вона чинила згідно з заповітом великого поета-революціонера.

Про свою працю над «Оргією» Леся Українка писала в листі до Кобиляпської (як звичайно, в третій особі), що вона «все докінчує та ніяк не докінчить одної речі, початої ще дома літом. Хоч і докінчить (мусить, бо вже обіцяв ту річ), то тямить добре, що то не буде таке, як, напр., «Лісова пісня» а’бо «Камінний господар» (хтось був би рад, якби хтось чорненький ті дві речі прочитав, бо люди кажуть, що то найліпше з усього хтосевого доробку), бо хтось не «горить» тепер так, як горів над тими двома драмами. Розуміється, «цілком спокійно» і тепер хтось не пише, але так горіти, як торік горів, не годен, бо відай згорів би,- видно, організм мій ще не хоче руйнуватися до кінця, бо каже мені «годі» на всяку пробу справжньої, завзятої роботи, і я вже мушу його слухати» 2.

Відсутність найвищого горіння, яким позначені геніальні твори Лесі Українки, відбилися в «Оргії» на прямолінійності деяких історичних паралелей, на меншій психологічній розробленості негативних образів, особливо Федона. Разом з тим «Оргія» свідчить про величезний талант поетеси, який виявився в створенні образу Антея і його дружини, в стислих, але влучних характеристиках Мецената і Прокуратора, в залізній логіці розвитку подій від першої яви з Хілоном до заключних слів Антея - «Товариші, даю вам добрий приклад».

Художня майстерність поетеси властива й лаконічним та змістовним ремаркам драматичної поеми, що розкривають душевний стан героїв. Так, обурений зрадою Хілона Антей приховує своє хвилювання від сестри, але воно виявляється в мові: «слова після паузи прориваються у нього мов не своєю силою». В розмові з Нерісою він «трохи вражений», коли та говорить, що в Антеєвій хаті все чути з одного кутка будинку в другий. Коли Федон розповідає про те, як його приймав Меценат, «Антей робить рух урази». В другій дії ремарки характеризують Антея як митця, зачарованого блискучою грою арфи, якої торкнулися його пальці. Потім, побачивши Нерісу в танку перед римськими можновладцями, вій не може зразу отямитися «з дива та урази». І тільки вбивши її, він говорить «тихо і наче спокійно». Ці слова ремарки підкреслюють усвідомлену рішучість наміру Антея довершити розпочате. Антей в першій дії виголошував довгі промови, його діалог з учнями і дружиною часто переходив у монолог,- і це було не стільки даниною класичному стилю грецької драми, скільки випливало з його становища вчителя. Збудження Антея проходить по висхідній. Спочатку він тільки обурюється з вчинку Хілона, але коли до першого приєднується Федон, а потім і Неріса, то збурені почуття співця клекочуть у ньому, щоб вилитись назовні в убивстві зрадниці і зовні спокійному самогубстві.

Неріса влучно охарактеризована кількома епітетами, які застосовує поетеса до неї в ремарках. її погляд «холодний», вона «здержано» відповідає на пестощі Антея. Вона грає навіть перед чоловіком - «прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини». Сперечаючись з Антеєм, Неріса говорить «з коротким, злісним сміхом». Інакше поводить вона себе перед Меценатом. В ремарках поетеси двічі повторюється слово «соромливо». Неріса то «соромливо закривається покривалом», то «соромливо поглядає на Мецената». Ясна річ, що все це гра. В танку Неріса - «з несамовитими, але гарними рухами менади». Збуджена танцем, вона дивиться на Мецената, «очі її горять», а рухи нагадують «викрути хижого звіряти», яке назири-ло ласу здобич. І тоді на її вустах грає «розкішна і зальотна усмішка», яка дозволяє Меценатові поцілувати Нерісу в уста.

Так поетеса доповнює характеристику Неріси короткими вказівками на вираз її обличчя, на очі, вуста.

«Оргія» - поетична драма на дві дії. В останні роки життя Леся Українка особливо полюбляла цю кількість актів. Двоактною була драматична поема «йоганна, жінка Хусова», «Адвокат Мартіан», двоактна і «Оргія». Будова її трохи нагадує «Адвоката Мартіана» - так само па ГОЛОВНОГО героя на короткому відрізку часу спадає кілька подій, які ламають його узвичаєне життя.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций