Антей, вірний син батьківщини

Розміщено Українська мова в 14 июня 2011

Крім Хілона і Федона, покидає Антен і танцівниця Неріса, з якою він щойно одоужився, викупивши її в рабства. Донька рабині-танцівниці, Неріса змалку була присутня на римських оргіях. їй прищепили рабське запобігання перед вельможами, зневагу до бідності, схиляння перед сланою і багатством, розбестили її юну душу масними пестощами й словами, перейнятими брудом. Ще дитиною І Іеріса була привчена до показної краси, до квіток, які кидають танцівницям учасники оргій, хоч

…її тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.

Мати Неріси - талановита танцівниця і нещасна людина -

…згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.

Така доля судилася б і Нерїсі, якби не Аитей, що за останні гроші, які призначалися на посаг сестрі Евфрозіні, викупив Не-рісу з рабства, покохавши її і її хист танцівниці. Звикла до слави, Неріса щиро хоче бачити свого чоловіка оточеного славою і пошаною, як того заслуговує його талант.

Антей, вірний син батьківщини, не може дати Нерісі тієї гучної слави, якої вона прагне. Поневолена Римом, Греція не мала своїх театрів, ие знає пишних свят. І тому оселя Антея мусить, «мов гробниця», ховати в собі скарби мистецтва. Вихованій у рабстві Нерісі не властиве почуття патріотизму. Федон і Неріса свою причетність до грецького народу проявляють тільки властивою еллінам любов’ю до слави. Це те спільне, що є між ними і що робить з Неріси захисника Федона. Антей переконаний, що еллін повинен забути про славу, поки його вітчизна поневолена. Зовсім інакше думає Неріса. Якщо еллінські таланти мають марно гинути, то хай вони краще послужать римлянам - так вважає вона. Неріса не бачить нічого ганебного в тому, що Антей своїми піснями розважить на оргії римських вельмож - катів їх народу. Слава для неї дорожча над усе, і ко-ЛИ її не можна чекати від співвітчизників, Неріса готова здобути її у римлян. Старовинний вираз «нема пророка у своїй вітчизні» в її устах набуває нового змісту. В тому, що елліни гідно не оцінили мистецтво Антея, Неріса, звичайно, має певну рацію.

Проте вона не розуміє, що в поневоленій країні народ не завжди може відкрито виявляти свої симпатії.

Тепер в Елладі той лиш має славу, кого похвалить Рим. Корінф оцінить свого співця тоді, коли втеряє.

Посмертна слава, то звичайний дар таким співцям, як ти. А поки живі, ніхто не чує їх, ніхто не бачить, немов вони поховані в могилі.

Ці слова, які вирвались у Неріси, не позбавлені слушності. Треба зважити, що сама Леся Українка не раз скаржилася на байдужість критики до творчості українських письменників, а в одній з незакінчених статей говорила, що доки письменник живий, то про нього мовчать, а коли помре, тоді пишуть, що «вся бідна Україна плаче за своєю безталанною дитиною». В той час на Україні друковані органи належали панівним класам, в них служили продажні критики - буржуазні націоналісти, які робили все для того, щб замовчати творчість прогресивних письменників. Як і Антей, передові українські письменники - Шевченко, Леся Українка, Франко, Коцюбинський - прагнули почути визнання від народу, і вони, як і Антей, ще за життя здобули його.

Нерісі, звичайно, невтямки, що втеча Аполлодора з школи Мецената до школи Антея і той лавровий вінок, яким звеличила Антея Евфрозіна,- це вияви найбільшої любові і найвищої слави, якою вінчав Антея сам народ, вся Еллада, це визнання його таланту. В цьому визнанні нема тої бучності і показного блиску, що супроводжують виступи артистів на панській оргії і яких прагне Неріса. її не вабить перспектива своїм талантом танцівниці сприяти розвитку мистецтва рідного краю. Рабський дух наскрізь переймає її єство, тягне на розпусні оргії Мецената. І тільки тоді, коли Неріса рішуче заявляє про свій намір іти на оргію, навіть ціною розриву з чоловіком, Антей побачив, що йому Нерісу слід

…від серця одірвати геть

і кинути, мов гадину отрутну,

римлянам тим під ноги!

Він ще вагається, йому ще бракує сили вчинити це. Але він уже усвідомив ту духовну прірву, яка лежить між ним і Нері-сою. З’явившись на оргію заради Неріси, ще маючи на думці врятувати її від прилюдної ганьби, він згоден співати, але не весільну пісню - епіталаму, а «спів вакхічний», в якому чуються ноти бунтарства і протесту.

Коли ж Антей стає свідком танку Неріси перед римлянами, коли він бачить, що Неріса відповідає на їх розпусні залицяння, він знаходить в собі силу покінчити з гадиною, яка залізла йому в серце, змити ганьбу, якою Неріса вкрила Антея, мистецтво і вітчизну.

Чи правильно вчинив Антей, що прийшов на оргію? Було самогубство Антея «неврастенічним жестом», як характеризував його А. Іщук , чи єдиним виходом з становища, у якому опинився співець, убивши зрадницю-дружину? Ці питання жваво дискутувалися в літературі про Лесю Українку. Залежно від того, як розв’язуються ці питання, належить оцінювати і образ Антея.

З перших же рядків твору читач довідується, що Антей - незаможна людина, може зійти «на пролетарський хліб», що у нього нема палат, а є невеликий будинок, що сестра Антея Ев-фрозіна мусить ощадно витрачати кожен шеляг, щоб Антей мав можливість віддатися своєму хисту. Антею ніяково, що йому платять за науку, і тільки щоденна потреба їсти і одягатись змушує його брати від учнів «дещицю грошей». Навчаючи інших, він дотримується думки, що вчитися треба завжди. «Зетрег 1ІГ0»,- говорив Іван Франко. І Антей радить:

…ніколи не кажи до себе: «Я вже скінчив науку».

Антей справді народний співець. Пісні, які вій складає і співає, служать народові. Щоправда, у нього мало можливостей виступати перед народом, його хист захований у власній хаті, але виною цьому - поневолення країни, в якій навіть артистичні товариства на взірець співецьких гетерій вважаються злочинними.

Ім’я Антея поетеса теж не випадково обрала. Меценат говорить про Антея:

…він роду чесного. В Корінфі його родину здавна поважають, колись якісь герої з неї вийшли.

Очевидно, що мова йде про міфічного грецького героя Антея, який був сильний своїм зв’язком з землею, з народом. Співець Антей теж невіддільний від своєї країни, він патріот Еллади, непримиренний ворог поневолювачів батьківщини. З реплік Антея видно, що він говорить не взагалі про римлян, а лише про вельможних панів, яких палко ненавидить. Ось як він наприклад, заперечує Федону:

  • Неславу дозволяють нам носити,
  • а славу Рим бере, немов податок.
  • І тая Терпсіхора, що продав ти,
  • прославить не Елладу й не тебе,
  • а той багатий Рим, що стяг всі скарби
  • з усіх країв руками Меценатів.
  • Його колекцію твій твір прославить,
  • а не тебе, ти тільки раб той,
  • що хистом оргію панам скрашає,
  • та оргія все ж панська зостається,
  • хоч рабські руки вряджують її.

Протиставлення панського - рабському, підкреслення багатства римських патриціїв говорить само за себе. Безперечно, не все зрозуміло Антею, але те, що він добре усвідомлює своє бідняцьке становище, що він завжди говорить про Мецената як про пана, як про багатія, нарешті те, що в його пісні можна чути клич до рабів повстати, дає всі підстави говорити про Актея як борця проти соціального й національного поневолення.

Є в драмі образ сестри Антея Евфрозіни, образ не розроблений з належною детальністю. В Евфрозіиі підкреслено характерну для багатьох героїнь Лесі Українки рису - самозрече-ність. Евфрозіна, хоч їй уже час вийти заміж, не дбає про особисте щастя, вбачаючи своє призначення в служінні хисту свого брата, в створенні умов для праці і творчості Антея. Самозре-ченість Евфрозіни глибоко осмислена, корінням її є справжній патріотизм:

Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму - я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж - Елладі всій. В тобі, Антею, вся надія наша.

Антей протиставляє своє мистецтво Федоновому, в його монолозі у першій дії звучать ті ж мотиви прометеїзму, якими пройняті революційні поезії самої Лесі Українки. Антей говорить Федону:

Ти не продався,- гірше! Ти віддався у руки ворогу як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче. Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився? Іди, служи своєму Меценату, забудь краси великі заповіти, забудь несмертний образ Прометея, борця проти богів, забудь і муки

  • Лаокоона, страдника за правду,
  • не згадуй героїні Антігони,
  • ні месниці Електри. Викинь з думки
  • Елладу, що, мов Андромеда скута,
  • покинута потворі на поталу,
  • з нудьгою жде Персея - оборонця.
  • Ти не Персей, бо ти закам’янів
  • перед обличчям римської Медузи.
  • Ти вже не тямиш вищої краси,
  • краси змагання, хоч і без надії…

Таким чином, прометеївська, революційна спрямованість таланту Антея безсумнівна. В цьому монолозі Леся Українка розвиває далі свої погляди на завдання мистецтва, підкреслюючи, що справжнє мистецтво виходить з народних образів, в суті своїй революційне, що вища краса - краса відваги, боротьби, змагання. Леся Українка подає Антея як спадкоємця всього найкращого, що створив мистецький геній грецького народу.

Щоб палко любити свою вітчизну, треба пристрасно ненавидіти її ворогів. Антей шанує латинське мистецтво (і цим він висловлює повагу до римського народу, його творчого генія), а патриціанський Рим ненавидить ненавистю сина поневоленого народу, ненавистю бідняка.

З такою ж силою Антей ненавидить зрадництво. І коли Фе-дон, ідучи від Антея, питає: «Ми вже не друзями розстаємось?», той відповідає: «Боюсь, коли б не стрілись ворогами». Пригадаймо, що саме так говорила Лицареві Принцеса з «Осінньої казки»: «Я друга сьогодні поховала, може, завтра зустріну ворога». Це пс випадковий збіг. Він свідчить про близькість поглядів Принцеси і Аптея, свідчить про вірність Лесі Українки своїм революційним принципам .


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций