Федон — митець, позбавлений національної гідності

Розміщено Українська мова в 14 июня 2011

У листі до О. Кобилянської Леся Українка розповідала про свою останню подорож до Єгипту через Чорне, Егейськс і Середземне моря. Слід гадати, що «весела, ентузіазмом охоплена. Греція» , яка піднялась на боротьбу проти чужоземних загарбників (ідеться про греко-турецьку війну), підказала поетесі місце дії «Оргії» - її останньої закінченої драматичної поеми.

Дія поеми відбувається в грецькому місті Корінфі через якийсь час після загарбання його римлянами в II ст. до нашої ери. Корінфський співець Аитей залишається вірним своєму народові, не запродує національного мистецтва римським панам-завойовмикам, які поневолили його країну, знищили в тюрмі революціонерів, а тепер скуповують не тільки твори мистецького генія еллінського народу, а й самих її митців. Аитей не робить з еллінського мистецтва забавки на розпусній оргії у Мецената і його гостей - хтивих і тупих можновладців. З болем бачить він, як покидають, зраджують народ його учні й друзі, продаючи свій талант панівній верхівці римлян. Учень Антея Хілои іде співати в хор панегіристів, що славить «чесноти» кривавих катів поневоленого краю; друг Антея скульптор Федон перетворює талант на джерело зиску, продаючи свій кращий твір Меценатові- представникові патриціанського Риму. Загарбавши Елладу, знищивши її устрій, визискуючи її трудящих, римські пани, представлені Префектом, Прокуратором і Меценатом - прихильником мистецтв, хочуть позбавити Грецію культури - останнього скарбу, який визначає її національне обличчя. Вони силкуються купити її митців, забрати до своїх панських палаців усі творіння національного еллінського генія.

У драмі діють два табори. Один з них - табір римських можновладців, другий - еллінський співець Антей і його близькі. Перекинчиками у табір панів-завойовників виявилися Хі-лон, Федон і дружина Антея Неріса, які добровільно йдуть на оргію Мецената.

Прокуратор і Префект мало чим відрізняються один від одного. Обидва вони пихаті і бундючні, зневажливо ставляться до еллінів, яких, на думку Прокуратора, не личить запрошувати, а яким слід просто наказувати, як рабам. З презирством говорить він про грецьких героїв, про грецьких поетів:

…на грецький лад Горація спартачить, і вже вінець на чолі - лавреат!

Прокуратор зовсім відмовляє Греції в культурі. Єдине, що, на його думку, створили греки,- це вчення давніх філософів, та й те, є «бабськими теревенями». Прокуратор не визнає у греків навіть рідної мови:

В їх навіть мови не було ніколи!

Авжеж, був іонійський діалект, аттічний, ще не знаю там який,- що не письменник, то й балачка інша.

На зауваження Мецената, що саме грек навчив римлян шанувати свою мову, розпочав поезію латинську, Прокуратор зневажливо відповідає: «Бо мусив мову пана перейняти».

Таке ж презирливе ставлення до всього еллінського звучить і в мові Префекта. Не можучи заперечити того, що «Рим ходив у Грецію до школи», він вважає, що

39

Рим гойно заплатив за ту науку: він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала СПОКОНВІКУ,

Характеристика Префекта доповнюється власним його визнанням, що він колись викрив «гетерію співецьку потаємну», тобто підпільне еллінське патріотичне товариство» ‘. Розгромивши це товариство, Префект пощадив тоді ще зовсім юного Ан-тея, будучи перекопаний, що

…більше в цілім краю гетерій не було, нема й не буде.

Більше того, Префект вважає, що навіть боги на Парнасі перетворилися на «хор панегіристів», який заробляє собі на прожиття панегіриками в честь генія Риму:

…тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є - геній Риму. Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп’яті.

Характеристика Префекта і Прокуратора як римських цезарських сатрапів доповнюється їх хтивими репліками на адресу Нерки.

Значно складніший образ Мецената - «багатого, значного римлянина, нащадка відомого Мецената». В самому Римі рід Мецената «…досі має силу, як повелось від Августа часів»,- говорить про нього учень Антся Хілон. Меценатові не можна відмовити в глибокому розумінні мистецтва. Це визнає і Антей, мимохіть дякуючи за те, що статую Терпсіхори, для якої моделлю була Неріса, Меценат поставив не в атріум, «а в свій таблін, щоб не профанувалась».

Меценат уже не завойовник, яким були його предки. Еллада підкорена Римові і, як говорить Неріса, Меценат тепер

…не забирає ніяких наших скарбів силоміць, але купує, ще й за добру ціну.

В розмові з Прокуратором і Префектом Меценат раз у раз нагадує про визначні надбання еллінського мистецтва, які він, в силу фактів, відкидати не збирається. Префект і Прокуратор вважають Мецената навіть «філелленом», тобто прихильником еллінів, і в жарт закидають йому сепаратичні дії («коли б іще не відділив од Риму Корінфської республіки!»).

У Мецената своя теорія. Він, зрештою, такий же римський можновладець, як і Префект чи Прокуратор, все, що він робить, іде лише для слави патриціанського Риму. Але Меценат знає й те, що одним канчуком діяти не можна, він прихильник теорії «канчука і пряника». Крім того, Меценат бачить, що порода римських патриціїв «знесилена від праці та розкошів», розуміючи, звичайно, під «працею» завойовницькі війни і гноблення народів. З метою підтримати підупалі сили римського панства, «обновити кров», він намагається залучити інші племена для звеличення Риму, латинізувати їх, хоча й свідомий того, що «варварська латина» псує мову самих римлян. Програму свою Меценат чітко й недвозначно викладає перед Прокуратором:

…привчати ласкою, дарами навіть, всіх видатних чужинців Рим любити. Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.

Ця програма Мецената не поширюється на економічний визиск підкорених країн. Тут Меценат цілком згоден з заходами сатрапа Прокуратора, який збирає податки аж ніяк не «ласкою й дарами».

Якщо Меценат ладен купити видатних митців Еллади «ласкою й дарами», то з мистецтвом інших народів, національна свідомість яких або зовсім знищена, або приспана, він поводиться так само, як і Прокуратор та Префект. Із зневагою говорить він про мистецтво єгиптян:

  • Нехай тим часом тут поскачуть міми,
  • а потім ті єгиптянки «безкості»,
  • що то показують з мечами штуки,
  • але щоб тс тривало все недовго:
  • хвилину-дві щоб кожне зоставалось
  • і щоб ніхто не смів виходить двічі.
  • (До Прокуратора і Префекта)
  • Бо уявіть собі, що й тії мавпи
  • до слави не байдужі: раз плесніть,
  • то потім і прогнати з кону трудно.

Вже самі вирази «поскачуть», «мавпи», «прогнати» в достатній мірі характеризують Мецената як вельможного патриція^ представника панівної верхівки, що звисока дивиться на поневолені народи і їх мистецтво.

У творі весь час підкреслюється, що Префект, Прокуратор, Меценат - це пани. Як про «вельможного пана» говорить Антей про Мецената, підкреслюючи соціальний, класовий антагонізм, який існує між ними. «Вільнодумствувати» Меценат дозволяє собі лише в колі римських патриціїв. І коли між ними і його гостями заходить легковажна розмова про богів, якраз Меценат застерігає Префекта:

Мій друже, вибачай, але юрбі

сі жарти можуть видатись блюзнірством.

Презирливо кинуте слово «юрба» стосується незнатних, рядових римлян і еллінів. Так розкривається класове обличчя Мецената і його друзів.

Різні мотиви привели Хілона, Федона й Нерісу на оргію до Мецената. Але всіх їх об’єднує байдужість до долі уярмленого народу, бажання слави, незалежно від того, з чиїх рук вона приходить.

Найбільш відвертий у своїй зраді син багатія-елліна Хілон. Це один з талановитих учнів Антея. Він ще не втратив решток сумління і ніяковіє, коли змушений заявити учителеві, що покидає його школу. Хілон переходить у латинську школу Мецената, бо, на його думку, «все ж тепер латинське». Коли вражений Антей запитує: «Як? Я, ти і наша рідна мова латинськими вже стали?»,- він поправляється: «…властиве, римське». Зрештою, Хілону байдуже - яка мова, аби панівна.

Антей шанує надбання латинської поезії, в своїй школі він показав учневі з неї «…усе, що тільки варт було пізнати». Отже, не прагнення взнати ще більше веде Хілона до школи Мецената. Хілона вабить кар’єра:

Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь. Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената…

Все це - думки про майбутнє, але у Хілона є реальна можливість зробити кар’єру вже тепер, вступивши в хор панегіристів. Антей вбачає в цьому не тільки зраду народові, але й зраду мистецтву, бо панегіристи - то «…зграя запроданців, злочинців проти хисту», люди, які перетворили мистецтво на розмінну монету, загубили честь і сумління, використовуючи талант для вихваляння вельможних панів-поневолювачів.

Дещо відмінний від Хілона Федон. Це теж обдарований митець, який у домі Антея відчуває до себе дружбу й пошану. Федон продає Меценатові створену ним статую Терпсіхори, прообразом для якої послужила дружина Антея Неріса. В гонитві за грішми він навіть не спитав на це дозволу в Антея. Схвильований ганебною зрадою Хілона, Антей швидко розпізнає досі не знану йому суть Федона, для якого мистецтво є лише джерелом збагачення і який заради грошей не тільки образ Неріси, але

…і саму богиню запродав, якби лиш міг, у римський дім розпусти!

Федон - митець, позбавлений національної гідності, погляди його космополітичні, близькі до прагматизму. Він користується лише тим, що йому зараз вигідно. Свій вчинок Федон виправдує тим, що у Мецената разом з грішми до митця приходить слава. Він стає в пбзу оборонця мистецтва, ніби дбаючи про те, щоб статуї були відкриті для «подиву людського». Насправді ж, як підкреслює, звертаючись до Федона, Антей,

За гроші чи за славу,– ти продався укупі з твором рук своїх.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций