Дух Спартака

Розміщено Українська література в 11 июня 2011

Леся Українка у своїх творах доводила, що християнство було створене як релігія, яка відбивала інтереси панівних класів. У «Замітках з приводу статті «Політика і етика» вона писала: «Дух Спартака не жив ні в філософах, ні в християнах, тому одні не винайшли нового «духа законів», а другі не зруйнували ні одної Бастілії, та ще й нові побудували. Д. Ганкевич каже, що християни з конечності тільки корились цезарській державі. Либонь, з конечності були пущені в світ і ті християнські принципи, що кожна влада єсть від бога і що цезареві належить це-зареве віддати?.. Тільки чи була то ідейна конечність, чи тільки практична? Чому не корився такій конечності Спартак і всі славні бунтівники нехристиянського Риму?». Розвитком образу Єпіскопа поетеса доводить не стільки конечність, скільки добровільний, свідомий захист ним інтересів багатіїв і влади, незалежно від того, християнська вона чи поганська. Викриваючи розбіжність між християнськими догмами і єпіскопською практикою, Леся Українка в одному з своїх листів слушно називає це одним з перших проявів опортунізму.

Правлячу верхівку церкви виведено в образі Єпіскопа, лицемірного з рабами, улесливого з багатими. Зовні Єпіскоп  втілення благочестивості; він ні кроку не зробить, щоб не процитувати з євангельського тексту. Але слова його розходяться з ділами.

Спочатку Єпіскоп лагідний. Звикнувши до того, що його спокійна мова заколисує слухачів, він сподівається приспати й допитливу думку Неофіта. Навіть тоді, коли в його методичну мову різким дисонансом вривається ридання раби-християнки, дитину якої вчора пан продав «якомусь грекові», Єпіскоп не змінює тону. Він закликає вірити, але не думати, мріяти про царство небесне, але не вдумуватися у причини рабства на землі.

Та коли Неофіт-раб не задовольняється такими лицемірними поясненнями і вперто дошукується правди, послідовно розвінчуючи Єпіскопа, викриваючи брехливість його слів, Єпіскоп зраджує своїй звичці і переходить до погроз та лайки. Наступає Неофіт-раб, Єпіскоп може тільки боронитися. Ллє у Єпіскопа не вистачає заперечень, бо правда - за Неофітом. Слова Єпіскопа - химерна павутина, сплетена з євангельських цитат. Вони не можуть дати і не дають пояснення соціальної нерівності і несправедливості, які панують у світі. Тому Єпіскоп може тільки лютувати від власного безсилля. У драмі Лесі Українки Єпіскоп викривається як оборонець соціальної нерівності, як слуга заможних, поставлений тримати в покорі трудящі маси.

Образові Єпіскопа в своєму автокоментарі до драматичної поеми Леся Українка приділяє особливу увагу. «Відколи з’явився на світ єпіскопат і перші початки церковної єрархії, відтоді епіскопи заговорили мовою мого єпіскопа, і задержалась ся традиція аж до сучасного нам архірейства. Я не приймаю теорії Толстого і багатьох інших, ніби теперішнє християнство є аберацією, хоробою сеї релігії. Ні! В найдавніших пам’ятниках, в «подіях апостольських», в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба», яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством… От і Ви,- звертається вона до А. Кримського,- уявляєте собі, що типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа,- чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-прометеїст? Він зовсім слушно думає, що доки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи і т. п. …Моя поема відноситься до середини II віку християнської ери (або до другої половини його), а тоді вже вирізнилась досить духовна тиранія усяких підпасків божих - зоставалось тільки будувати далі на прекрасно заложеному підмурівку духовної темниці»

Таким чином, у драматичній поемі Лесі Українки «В катакомбах» сучасне християнство викривається як духовна темниця, заснована багато сторіч тому.

Поема має прогресивне філософське спрямування, вона є пристрасним матеріалістичним твором, що виступає проти духовного поневолення людини: «Християни, правда, боролись виключно духом, але й убивали дух так, як ні один цезар не вмів убивати» ‘. У драматичній поемі «В катакомбах» відбилося глибоке розуміння поетесою інтересів безправних класів, усвідомлення потреби нещадної класової боротьби в антагоністичному класовому суспільстві. Нарешті, «В катакомбах» - це твір про політичне прозрівання трудівника.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций