Ствердження у образi Андрiя Соколова перемоги людяностi та вiдповiдальностi за долю Батькiвщини (за повiстю Михайла Шолохова «Доля людини»)

Розміщено Українська література в 10 июня 2011

 «Доля людини» - роздуми автора над людською долею в зв’язку з трагiчними подiями, вiйною, що була тяжким випробуванням в життi цiлого народу. З цiєю метою Шолохов добирає епiзоди, що краще за iншi дозволяють зрозумiти цю проблему. Чи витримає Андрiй Соколов, головний герой твору, важкi втрати, чи збереже вiру в життя й людей, чи пройде вiн iспит на людянiсть, i взагалi, що виявиться сильнiшим: обставини чи його характер, - це питання стає наскрiзним в повiстi. Низка епiзодiв об’єднується не тiльки образом Соколова, а «круговою» композицiєю i прикутiстю уваги до цього питання, а ще окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає у образ складного життєвого шляху взагалi. Багато разiв повторюється у цьому лейтмотивi слово «тяжко»: «Тяжко менi, братцю, згадувати, а ще тяжче розповiдати про те, що довелося пережити…» Окремої iсторiї або окремої пригоди в повiстi немає, життя Андрiя Соколова осмислюється автором як явище епохи.

У чужiй землi Андрiй «поховав останню свою радiсть i надiю» - свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Вiн знав й iншi втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалi може довестися витримати людинi. Хоча Андрiй Соколов нiби не здiйснював особливих подвигiв, у розказаних автором епiзодах достатньо свiдчень про його мужнiсть. Вiн - герой, хоча герой непоказний, один з мiльйонiв подiбних «непомiтних героїв».

Здавалося б, ненависть до ворогiв мала б витiснити з його серця будь-якi iншi почуття: таке нерiдко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагiчної безнадiйностi зачепило-таки глибиннi шари його особистостi. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною, в якої вкрали дитинство, i втрати якої були не меншими, нiж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоцiйна тональнiсть оповiдi змiнюється: «Вночi то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринцi понюхаєш, i серце вiдходить, стає м’якiшим, а то воно ж у мене скам’янiло вiд горя», - зiзнається Андрiй Соколов.

Отже, вiн не втратив здатнiсть до спiвчуття й доброти. Бiльш того, через наступне всиновлення Ванюши, Шолохов розкриває iдею непереможностi людяностi. Вiра та надiя звучать у цих рядках повiстi: попри все, Андрiй Соколов лишився людиною. Повiсть названо не просто «долею», або «долею Андрiя Соколова» - узагальнене слово «людина» пiдкреслює важливiсть саме цього моменту. У його ставленнi до дитини ховається перемога доброти над жорстокiстю, над утратами та загальною руїною: це бiльше, нiж вiйськова перемога над ворогом, це перемога iншої моралi - гуманiзму та вiдповiдальностi за долi iнших.

Але знову ж таки вiдповiдальнiсть Андрiя не обмежується вiдповiдальнiстю за малого сирiтку, вона нерозривна з вiдповiдальнiстю за долю Батькiвщини. У кiнцi повiстi це звучить вiдкритим текстом: «I хотiлося б думати, що ця росiйська людина незламної волi, витримає, i коло батькiвського плеча виросте той, хто, подорослiшавши, зможе все витерпiти, усе подолати на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батькiвщина».

Отже, повiсть про долю Андрiя Соколова - розповiдь про перемогу людини над нелюдськими обставинами, надiї над вiдчаєм, мирного iснування над страхiттям вiйни.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций